Олекса Синявський. Норми української літературної мови/Групи приголосних у прізвищах § 32.

Деякі з наведених у попередньому § групи приголосних (з ь і без нього) не відповідають на письмі живій вимові. Так, цілий ряд груп приголосних у присвійних прикметниках не так вимовляються, як пишуться, напр.:

дьч	вимовляється як	дч	(Редьчин)
ньч		нч	(доньчин)
сьч	(як і сч)	щ	(Васьчин)
зьч	(як і зч)	жч	(Кузьчин)

Але так ці слова повелося писати з тієї ж причини, що і в словозмінах (редька — редьці, грудка — грудці), а саме тому, що присвійні прикметники стоять дуже близько до тих слів, з яких вони походять, відчуваються як ніби їх форми (порівн. вирази “Ганнин брат” і “Ганни брат” і т. ін.). Але в прізвищах, що походять із таких слів, перед наростками -енко, -ук, -ин звичайно й пишуться групи приголосних за вимовою, отже:

Радько — Радченко, Радчук (без ь)

Сенько — Сенченко

Ониська — Онищенко, Онищук

Васька — Ващенко, Ващин

Кузько — Кужченко

Параска — Паращенко і т. ін.

Але після л в таких випадках ь то пишеться, то ні, як до основного слова, що з нього походить прізвище:

Галька — Гальченко

Галка — Галченко

Барильце — Барильченко і т. ін.