Олександер Кониський. Семен Жук і його родичі/Частина 1. Розділ 8
| Олександер Кониський. Семен Жук і його родичі/Частина 1. Розділ 8 |
|
|
VIII.
Жук землі не чув під собою, радіючи своій вдачі! В голові ёго виріс вже цілий плян тієі користи, яку зробить громаді позичкова касса, и які тілько мріі не навертались у ёго в думках! Жид втікав з Куликів, не маючи більш ніякого пожитку! Куличане на бариші з касси купують гуртом сіль, дёготь, товар шевский! за місто карбованця за пуд соли платять коповика!.. трохи-по-троху касса розробляється, Куличане поправляються, заводять школу; одно слово: в голові Жука виросла на місті розъєдинених Куличан невелико-численна, але міцна и зажиточна ассоцияция!..
Своіми радощами Жук поділився и з ненею и з сестрами и побіг з благовістом до Віренка.
— "Добрий почин," говорив Віренко, "половина діла... дай Боже, щоб не задержали тілько, а швидче затвердили вашу кассу! тогді за вашим проводом, дивлячись на Куличан, може й наші Куцівці підіймуться!.. У вас кращий ґрунт: раз що козаки — народ менш загнаний, а друге й головнійше те, що вас Куличане знають з діда, з батька; я-ж для Куцівців новий чоловік, не диво, що вони мені не вірять."
"Коли-б тілько пішла добре касса, зараз приймусь за школу," говорив Жук.
— "Школа школою, іі можна завести й тепер, стоіть тілько узяться добре; а от єсть важнійше діло..." одмовив Віренко.
"Яке?" сполохнувся Жук.
— "Чи не звертали ви часом уваги на наше земство? чи не примітили, у яких воно руках? хто у нас гласними? хто в управі?.. А от-от нові вибори, треба обновить земство... треба іхать вам на вибори."
"А ви поідете?"
— "Як же! поіду! хоч мене тут й не знають, але поіду... Підсогласив вже й двох сусідів - може знаєте Булгаренка й Иваненка: обидва молоді люде, чесні й освічені."
"Поіду и я."
— "Ідьте! усякий чоловік, котрий бажає добра народови и має право голоса, повинен пробиваться в земство. — Конечно на перший раз мала надія на те, щоб нам удалось вигнать з земства отих злодіів и бюрократів, що там позасідали, але будемо бороться, добре й одного свого чоловіка введемо... От, на приклад — ???... як ви про се думаєте?"
"Зовсім згоджуюсь з вами... Я рад би душею йти гласним, та певно не виберуть."
— "Треба пробовать! Годі нам тілько пісні співать та одним Шевченком пробавляться; час взяться и за діло — час вступить на реальний ґрунт!"
"Так се-б то виходить и пісню и поезию по боку... годі! не треба... долой Шевченко!.. finita поезия!" закидав Жук, жевріючи.
— "Ні, не finita! без пісні, без поезиі, без искуства жить не можна; але однією піснею, однією поезиєю нічого не вдієш! Пісня заохочує людей до роботи, пісня и поезия підіймають духа, енерґію, патріотизм, підіймають духовне житє. Пісня, поезия, як и музика, мали великий вплив й велику заслугу в исторіі народного розвою... Але можна співать, можна грать, та не завжді; треба спершу діло робить, думать про хліб, а наівшись вже й про пісню... Самі ви добре знаєте, що чоловік голодний и холодний не співати ме."
"Правда ваша, але-ж и сухий реалізм — мусить довести чоловіка тілько до еґоізму."
— "Може й так, та на щож брать край! хиба реалізм не може зжитись разом з поезиєю? хиба він шкодить ій? реалізм — оден реалізм без поезиі — зсушить чоловіка, и нема такого завзятого реаліста або матеріяліста в світі, котрий би ніколи не вдарився до поезиі! нехай він як хоче становиться на диби супротив поезиі, супротив искуства, але колись таки и в ёму пробється, прорветься така хвилина, в котру він забуде "матерію" и з любовю послухає и пісню и музику и подивиться на Рафаелёву Мадону... Поезия повинна доливать реалізм, так як дух доливає матерію!
Жук замислився, а Віренко бігав по хаті мов молодий паробок: очи ёго світились, лице почервоніло, видно було, що в ёму прокинувся той жар молодости, котрий водив ёго на мочари для прохолоди; та ба — не прохолодив! искра того жару тліла; тілько не завжді вже горіла поломям молодости.
— "Гляньмо хоч на Анґлію," заговорив знов Віренко. "Чи вже-ж в Анґліі або в Північних Державах Америки люде менше нашого прихильні до реальних боків житя? чи менше нашого там громада кохається в економічних питанях? а чи занехали-ж там пісню, поезию, музику й загалом искуство?! Я мовчу вже про те, що Анґлія — народ глибоко матеріяльний, не оддасть свого Шекспіра, свого Байрона ні за яке королівство; але зверну тілько нашу увагу на те, що в Анґліі все віддають повагу не тілько таким великим поетам, як Байрон, а навіть и далеко-далеко меншим!.. Так-то, Семене Йвановичу! моя думка така, що тілько духовні сліпці, котрі бажають и силкуються видавати себе за передовиків, проповідують хрестові походи против поезиі и благовістять, що поезия — брехня, що вона затуманює, що наша интеліґентна громада одвертається од поезиі через те, що поезия іі не вдоволяє, бо ми, бачте, доросли вже до того, що нас интересують инчі серьёзні справи й питаня!... Еге!.. Така проповідь мусить виходити з уст або людей темних, мало освічених, або від людей, котрим забажалось блиснуть "новим" слівцем!.. Одначе: дарма!.. перемелеться, мука буде!.. й такі речи супротив поезиі мають и деяку користь!.. поезиі вони не вбють, а поможуть вияснити ту истину: що поезия и искуство не шкодять реалізмови в загалі, а особливо в розвою економічного добробиту; тілько, як я й сказав вже вам, треба спершу діло робить, хліб пахать, працювать, а за працею, або по праці — и пісню співать и впиваться поезиею, музикою, искуством..."
"Все таки виходить," промовив Жук, "що на перше місце виступає реальне житє?"
— "Инак и не можна! инак и не повинно бути; а як тілько стане на впаки, то й буде те, що ми співати мемо, а під пісню интеліґенциі народ наш будуть убожіть, обдирать и одбирать и жиди и "пани" и бюрократи! бо нікому буде заступиться за ёго, оборонить ёго: нам не буде часу, ми вдамося в пісню!..."
"Погано й без пісні... в пісні душа одпочиває!" сказав Жук.
— "Запевно так! — але спочивать добре втомившись; а коли чоловік спочиває од байбацтва, од ліни, од жиру, так він доспочивається до того, що й на віки засне духовно!... Так, так Семен Иванович! — годі помагать народові "піснею"; будемо запомогать ёму ділом!.. для сёго й повинні ми прибираться в усі ті кутки, де тілько можна реалізовати нашу любов до народа, нашу охоту й бажанє запомогти ёму."
"Против сего я нічого й не кажу... моі думки ві всім згоджуються з вашими."
— "Коли так, то й силкуйтесь пролізти у гласних!"
"А ви?"
— "Коли виберуть — и я не одмовлю. Тілько на се й сподіваться не можно... ви догадаєтесь, через що..."
Дождались виборів.
Виборча саля у повітовім місті трохи що вмістила у себе усіх виборців: тіснота й духота були страшенні. За столом предсідателя сидів високий сивоволосий товстий пан Дмитро Павлович Балабан. Прочитавши имена виборців и вибравши чоловік пять гласних стали оддихать. Балабан, узрівши Хмару, підойшов до ёго, взяв під руку й став ходить з ним по салі, котра на час оддиху троха попросторнійшала; бо половина виборців повернула у другу хату "заморить червяка". Пройшовши кілька раз повз Жука, Хмара підвів до ёго Балабана й промовив:
— "Семен Иванович! наш предсідатель бажає зазнаёмиться з вами."
Жук встав, вклонився й простяг руку до товстоі й пухкоі руки Балабана.
— "Давно вже чую про вас," сказав Балабан Жуку, "давно бажаю зазнаёмиться з вами, та жалко, що ви й досі не завернули до мене, старого."
"Вибачте мені! я недавно осівся в своім хуторі, та й часу ще вільного не було... то се, то те."
— "Знаю, знаю," перебив ёго Балабан, "ви чоловік невсипущий; чи давно живете в хуторі, а вже й кассу завели... що значить молода енерґія!"
Жуку не сподобалась річ Балабана; він зрозумів, куди стриже Балабан, й промовив:
"Не завів ще, а коли заздрісні люде не перешкодять, так заведу."
— "А! и ви тут!" озвався Балабан до Булгаренка, котрий сидів поруч з Жуком.
— "Тут!" одповів Булгаренко; "не приходиться одставать од людей: куди люде, туди й ми."
— "Що ж! може в гласні?" спитав Балабан.
— "Коли виберуть, не одмовлю."
— "От за се спаси-Біг!" дяковав поважним голосом Балабан и повернувшись до Жука, спитав: "А ви будете баллотоватись?"
"Буду! запевне візьму чорних, але буду..."
— "О ні! чого чорних! нам треба молодих, енерґічних людей! ми вже підтоптались! нам пора спочить, нехай ище молодіж потрудиться," говорив тоном проповіди Балабан.
Почали знов вибирать. Дойшла черга до Булгаренка... посчитали шарі — "вийшов!" гукнув Балабан... Віренко, Жук й Иваненко стисли руку Булгаренку, Хмара й собі поздоровив ёго.
— "Вибирається в гласні — Віренко," гукнув Балабан. Кинули шарі, посчитали: "не вийшов!" - почувся голос Балабана. — "И зате спаси-Біг!" промовив Віренко; "тепер я знаю, що за мене єсть хоть 12 голосів, колись буде більш."
Жуку випало ще менше голосів, ніж Віренку. — "Се, панове," озвався Балабан, "мусить бути помилка! треба в-друге кинуть шарі." Кинули в-друге — ще гірше! в перший раз за Жука було 8 голосів, а в-друге тілько 5...
Стали вибирать Хмару: "вийшов!" гукнув Балабан. За Хмару було більш ніж 2/3 виборчих голосів.
"Погано діло йде!" шепнув Жук Віренкови.
— "Не гарно, але трівайте, що дальше буде," одповів Віренко.
Вибрали ще одного Жукового сусіда — козака з Куликів и священника з Жуківки.
"Хоч за се спаси-Біг!" промовив Жук,
Стали вибирать управу. Предсідателем вибрали Балабана, а в члени одного волосного писаря та нашого знаёмого Хмару.
Жук не всидів на місци; схопився, плюнув й голосно промовив, наче-б то до Віренка; "Теребите путь и мостіть мости!.. спершу крали, а тепер грабовати муть... Погибне мабуть моя касса!"
— "На двоє баба ворожила," одповів Віренко. "На завсе ж стояти муть хмари, колись розійдуться... и в наше віконце загляне сонце..."