Окресни, Боян!
Оскресни, Боян, світлий наш співаче!
Чому так довго в потемку ночуєш?
Дармо по тобі руська слава плаче,
А ти їй, руський Бонне, не чуєш?
Калина наша більше вже не родить,
Барвінки наші в гаю усихають,
А ясна зоря все а все не сходить,
Бо наші зорі все тебе чекають.
Оскресни, Боян, з руської могили,
Ци вна навіки вже тебе присіла?
А яворові лози в нас не цвіли,
А наша пташка в борі заніміла;
Бо наші-сь бори лиш тогді кохали,
Коли соколи ними ще линули;
А наші пташки лиш тогді співали,
Коли ще твою віщу пісню чули.
Оскресни, Боян, з кедрової труни,
Де нині клониш світлу главу твою.
Кени пальцями золотії струни
А грай нам пісні, о, заграй до бою!
А як ті снове, що вітри розвіють,
Як ті димове, що на сонці гинуть,
Так ті пропадуть, що кайдан нам гріють.
О, грай нам, Боян, грай нам, божий сину!
О, грай нам, Ббян, а пусти соколи,
Де Київ світить, де наш Лев дрімає,
А найдеш, друже, дружину по волі:
Там Тарас-козак, Богдан тут співає
О ділах славних буй-тур Всеволода,
О красній Ксені, Чабраєвій силі,
О нашій правді, о правді народа,
А ти лиш, Боян, ти лиш спиш в могилі.