Одруження/Одруження. Твір М. В. Гоголя
| ◀ М. В. Гоголь. Одруження | Одруження Одруження. Твір М. В. Гоголя (В. Г. Бєлінський) |
|
В. Г. БЄЛІНСЬКИЙ
Чекаючи виходу повної збірки творів Гоголя, скажемо тут кілька слів про характери в новій комедії його „Одруження“. Подкольосін — не просто млява і нерішуча людина з слабкою волею, — людина, якою може всякий керувати: його нерішучість переважно виявляється в питанні про одруження. Йому страшенно хочеться одружитись, але розпочати справу він неспроможний. Поки йдеться про намір, Подкольосін рішучий до героізму; але тільки постало питання про виконання — він боїться. Це недуга, яка відома надто багатьом людям, дещо розумнішим і освіченішим за Подкольосіна. У вдачі Подкольосіна автор помітив і виявив рису загальну, отже ідею. Подкольосін підкоряється одному Кочкарьову, бо той нахаба, якому не поступитися — значить зважитися на історію, звичайно, не небезпечну, але зате непристойну, а одно варт другого. Кочкарьов — добрий і пустий хлопець, нахаба і битий жак. Він швидко знайомиться, швидко здружується і зразу на ти. Горе тому, хто удостоїться його дружби! Кочкарьов переставить у нього по-своєму меблі в кімнаті та ще лаятиме, якщо той не щиро допомагатиме йому порядкувати в своєму домі. Кочкарьов накине другові свого кравця, свого шевця не тому, щоб переконаний був у їх найвищих якостях, а для того лише, щоб сказати: „я рекомендував“. Кочкарьов хоче, щоб усе йшло і робилося через нього і щоб усі говорили: „це людина на всі руки“. Для цього він ладен клопотатися, битися до поту лиця, перенести, що̀ завгодно. Друг його збирається купити будинок: у Кочкарьова вже є на прикметі будинок — чудовий в усіх відношеннях, саме такий, який потрібен його другові: він сам, сказати правду, і не бував у цьому будинку, але ладен зараз же розписати розташування його кімнат, довести його зручність, вигідність, заприсягтися про добру якість кожної мостини, кожної крокви. Його друг не захоче оглядати цього будинку, він потягне його, проситиме, благатиме, а в разі рішучого відмовлення — розсвариться з другом по-своєму: назве його і „свинею“, і „падлюкою“. Перші слова його свасі, яку застав він у Подкольосіна, були: „Ну слухай, на якого чорта ти мене одружила?“ З цього видно вже, що одруження не дуже ощасливило його і що не йому б клопотатися про одруження інших. Та ба: довідавшись про чужу справу, він уже схожий на гончака, який почув зайця; щоб поклопотати, він змальовує одруження найчарівнішими фарбами, які тільки може йому дати його груба фантазія. І тому, коли актор, що виконує роль Кочкарьова, почувши про намір Подкольосіна одружитися, зробить багатозначну міну, як людина, в якої є якась мета, — то він зіпсує всю роль з самого початку. Наприкінці п'єси Кочкарьов, розлютувавшись на Подкольосіна, сам говорить: „Та коли вже пішло на правду, то й я розумний. Ну скажіть, будь ласка, ось я на вас усіх пошлюся. Ну хіба не йолоп я, не дурний я? Ради чого б'юся, кричу, аж горло пересохло? Скажіть, що̀ він мені? рідня, чи що? І що̀ я йому таке: нянька, тітка, свекруха, кума, чи що? Якого ж біса, ради чого, ради чого я клопочуся про нього, не даю собі спокою, лиха година забрала б його зовсім? А просто чорт знає ради чого! Ось ну лишень, спитай часом людину, задля чого вона щонебудь робить“. У цих словах — уся таємниця вдачі Кочкарьова. Жевакін — не кривляка, не блазень: це старий селадон, а тому й чепурун, не зважаючи на свій старовинний мундир. Куди б не занесла його доля — хоч у Китай, не тільки в Сіцілію, — він скрізь помітить одно лише „трояндочки отакі“. Крім „трояндочок“, для нього ніщо на світі не існує. Онучкін — людина, яка живе одним і марить про одно — вище товариство, якого вона ніколи і в сні не бачила і з яким в неї нема нічого спільного. Він уважає себе освіченою людиною і, почувши про Сіцілію, негайно захотів дізнатися, чи розмовляють там „панночки“ по-французькому. Панночки, французька мова і поводження вищого товариства — в цьому для нього і сенс життя, і мета життя, і крім цього для нього ніщо не існує. Багато зустрічається Онучкіних на білому світі: то вони найгучніше за всіх плещуть акторам і викликають їх; то вони захоплюються всякими заяложеними і грубими двозначностями у водевілі і засуджують п'єси за непристойний тон; то вони не люблять ні на сцені, ні в книжках людей низького звання і грубих висловів. Онучкін — у найвищій мірі типова особа, для зображення якої в театрі треба багато розуму і таланту. П'ята дійова особа — Яєчниця (екзекутор). Це — людина груба, матеріальна; але він живе і служить у Петербурзі — отже не подібний до провінціального ведмедя. Взагалі для доброго виконання ролей, створених Гоголем, акторам найпотрібніші наівність, відсутність усякого бажання і зусилля смішити. Коли людина має в собі щось смішне або якесь уразливе місце, вона тим і викликає сміх, що не припускає в собі нічого смішного або дивного. В товаристві ніхто не намагатиметься смішити інших собою, а сцена повинна бути дзеркалом суспільства…
Обличчя Свахи в „Одруженні“ — один з найживіших і найтиповіших творів Гоголя. Жвавість, яскравість рухів, торохтлива розмова мають бути передусім схоплені актрисою, що виконує цю роль; найменша млявість, важкуватість відразу зіпсують справу. Це баба, напрактикована в своєму ремеслі, її не стурбує ніяка обставина, не збентежить ніяке заперечення; в неї завжди готова відповідь на всяке питання. Дівчина на відданні питає про одного з женихів, чи не п'є він. „А п'є, не перечу, п'є. Що ж робити, — вже він титулярний совітник! зате такий тихий, як шовк“, — відповідає сваха і, щоб утішити, додає: „А втім, що ж такого, що іншим часом вип'є зайве? Адже не весь же тиждень буває п'яний: інший день вибереться й тверезий”. Про іншого вона говорить: „Трошки заїкається, тільки зате вже такий скромний“.
Скільки юмору, яка мова, які характери, яка типова вірність натурі! Та, на жаль, немов нетопирі чудовою будівлею, заволоділи нашою сценою банальні комедії з пряниковим коханням і неминучим весіллям! Це зветься в нас „сюжетом“. Дивлячись на наші комедії і водевілі і вважаючи їх виявленням дійсності, ви подумаєте, що наше суспільство тільки й займається коханням, тільки й живе і дихає ним! І яким коханням — безкорисливим, без будьякого розрахунку на придане, на зв'язки і покровительство!..