Обрії/А він стояв
< Обрії
| ◀ Ех!.. І вдарило-ж кляте життя | Обрії «А він стояв…» |
Рука стиска розпечену рушницю ▶ |
|
А він стояв тоді понуро;
І руки зв'язані іззаду…
І тільки місяць коло муру
Скликав сестер своїх на раду.
В очах байдужість і покора…
І тихо:
— Дайте докурити.
А ще за мить — лицем угору
Лежав він, кулею забитий.
Давно було… Було багато…
І в мене-ж кров — не як у риби…
Ну чим-же, чим я винуватий.
Що трошки, тільки трошки схибив…
Хотів у лоб…
Тряслися руки…
А за стіною степ широкий.
Пустить?
Та я-ж чекіст…
Ах, муки!..
І це страшне, розбите око…