Нотатки мандрівника/Німецька допомога франшузько-чеській залізниці

Нотатки мандрівника
Ол. Досвітній
Німецька допомога франшузько-чеській залізниці
Київ: Книгоспілка, 1929
НІМЕЦЬКА ДОПОМОГА ФРАНЦУЗЬКО-ЧЕСЬКІЙ ЗАЛІЗНИЦІ.

Таким чином, ви їдете з Чехії до Франції, спостерігаючи різні пасажирські видовища. Переїжджаючи Німеччину, де потягова чеська бригада зміняється на німецьку, ви помічаєте, як відраву в потязі починаються инші порядки: чеська байдужість до вагонів і пасажирів змінюється німецькою уважністю… Ця уважність переходить у злість… Можливо, що злість та не безпричинна, бо-ж ваші вагони дріботять як розхитана таратайка, а сміття в них не заміталося ще з самої Праги… Тут є чого злоститися тим, хто не звик до такого „порядку“… а коли зважити те, що німецька бригада повинна здати французам „все в ісправності“, то уявляєте, як то німці мають себе почувати. Як тут у чорта доглянеш, коли під час руху, і чомусь то саме на німецькій території, десь повипадають з вагону шиби, обірвуться гальмові кодоли чи одірвуться якісь двері коло купе…

Хто, скажуть, винен?

— Німці… Це, мовляв, вони умисне таке роблять з чесько-французьким потягом…

Проте ми-ж знаємо „ретельність“ і чесність володарів Німецької держави… Тому не буде дивним, що на якійсь станції потяг затримується на пару годин, доки німецькі жандарми не стягнуть зо всіх пасажирів вагону певної суми, щоб полагодити двері чи вставити шибу і не дозволять потягові рушати далі, щоб через який перегін знову повторити те-ж саме…

Хто кого ошукує — чи чехо-французи німців, намагаючись за їх рахунок підремонтувати свої пасажирові потяги — чи німці тих, справляють попсоване за рахунок пасажирів, так щоби на французькій території двері знову відпали, та шиба вискочила… Ясно лише те, що інтернаціональним пасажирам від того мало прибутку і що він напевне лишається на німецьких залізницях…

Врешті ви „домчались“ до французької території.

Сумних німців зміняють веселі французи. Шустро перепускають вас через митницю, пашпортовий огляд… Безжурно насвистуючи, урядовець механічно трахкає печаткою по ваших пашпортах, совісливо приглядаючись до тих, що не мають чеської обкладинки (бо чехи можуть їздити до Франції без візи, як і французи до них: приятелі, нічого не поробиш!), і швиденько занотовуючи на окремий папирець тих, хто має пашпорти з написом на обкладинці „Пролетарі всіх країн, єднайтеся!“

Це вже не Німеччина, де за всяку тобі пилинку не знати що й буде…

Тут сидиш собі на таких, правда, як і в Німеччині вузеньких сідальцях, розгортаєш свою їжу і смітиш собі помаранчевими, яєчними шкаралупами, шкурками з ковбаси, огризками — під ноги — собі й сусідам…

Тебе, задля веселости, підтримують сусіди, сусідки… За годину, другу, вже всі ходять не по підлозі, а по шкаралупах, огризках, недокурках… Шкаралупами вам муляє під тим, на чому сидите… Шкаралупи у вас на колінах, куди їх безжурно шпурляє веселий дідок з небогою, що снідають візаві… Взагалі ви їдете без жодних зауважень і думок про якусь охайність… До вас зазирне кілька разів веселий кондуктор, — жартома запитає, чи нема кого тут, щоб доплатив за квитка, мовляв, може хто забув взяти на станції. Одночасно чвиркне з-під люльки вам під ноги…

А коли ви витрете хусткою частину його харкотиння, що відірвалось і попало вам на коліно, та ніяково, з телячою усмішкою, відповісте, що ви їдете випадково не тим шляхом, як по квитку значиться, він сяде коло вас на лавці, а — нема місця — навприсядки, — витягне свою заяложену квитанційну книжку з пообшарпаними краями, напише вам квиточок на 10-20 франків штрафу чи доплати і заразом розповість пару цікавих анекдотів…

Ви чемно заплатите, щиро насмієтеся з його гумору, а він ніби жалкуючи, що мусить розлучитися, знову весело кивне вам на прощання головою й, наспівуючи „американське Пікаділлі“, пританцьовуючи, почвалає далі, до другого купе…