Нотатки мандрівника/Луіза Мішель
| ◀ Музей Інвалідів | Нотатки мандрівника Луіза Мішель |
Демократизм і Жанна д'Арк ▶ |
|
Ці нащадки час-од-часу дають про себе знати, вони бо збільшуються…
Луізу Мішель, учасницю Паризької Комуни, поховано на кладовищі ле-Валуа. Ле-Валуа — робітничий район.
Роковини її припали (1/II) в чудовий сонячний день. Десятки тисяч робітників висунуло на вулицю. Червоні прапори, з радянськими золотими зірками, кумачевими хмарками вкрили голови пролетарів. Тисячі рушили кепсько брукованими вулицями околиці… Гучно залунав „Інтернаціонал“ під проводом самого автора його музики, старенького Дежете…
Вулиці заповнені людом — не видко початку — нема кінця…
Ось змовк великий гімн і инші шереги підхопили „Louise-Michel et le drapeau noir!“
Кожну перехресну вулицю оточують кінні й піші блискучі поліцаї.З другого кінця вулиці, де покрутилася демонстрація, чути: „A l'un de nos grands amis“, що через невисокі будинкі змішалося з співом паралельної групи величної „Terre et liberté!“
Середина демонстрації вже йде через плошу, з якої розбіжні вулиці оточені жандармами — велосипедистами. Нашвидку групуються демонстранти, і несподівано згруповані співаки заспівали по-руськи „Ей, ухнем!“ Навкруги все остовпіло… На очах демонстрантів заблищали кришталеві росинки…
Задні шереги, проходячи повз близьких нерухомих жандармів в такт ходи, тисячами голосів гримнули: „Ми Совет!“ і покотилося через усю демонстрацію, підхоплене кожною сотнею од одного кінця до другого.
„Ми Совет!“
Малі дітки, що на плечах своїх батьків беруть участь в демонстрації, погрозливо кивають своїми зціпленими кулачками в бік поліцаїв…
Вони теж відчувають темну силу своїх класових ворогів…
Кілька старезних, вже немічних дідусів, комунарів, учасників Паризької Комуни — гордо йдуть серед цих тисяч, а їх добрячі суворі очі блищать вогниками: „Наша справа ще виграється!“
Деякі з них, бадьоріші, несуть червоні китайкові квітки й листівки…
— На агітацію, — ласкаво промовляє старечий комунар, підставляючи карнавку за продану квіточку чи листівку…
Цвинтар ле-Валуа не міг вмістити всіх демонстрантів… І довго, майже до вечора, проходили шереги по його доріжках, щоби віддати шану могилі Луізи.