Норми української літературної мови
Олекса Синявський
Літери і звуки
§ 6. і — и
Львів: Українське видавництво, 1941
і — и
§ 6. Літери і й и визначають досить близькі до себе звуки, надто ж по приголосних г к х, ж ч ш щ, б п в м, та все ж це цілком окремі звуки. Звук и під наголосом стоїть посередині поміж і та е (про змішування в вимові ненаголошених и й е далі), але все ж і й и треба точно розрізняти і вимовою і на письмі:

кінькинь
загінзагин
міймий
бійбий
квітокквиток
вієвиє
душідуши

кішкакишка
на містонамисто
кричітькричить
тугій (струні) — тугий (лук)
чужій (людині) — чужий (чоловік)
сліпій (бабі) — сліпий (хлопець)
старій (одежина) — старий (кожух)

У на´звуці треба писати тільки і: інший, іноді, інколи, іскра, істик, індик, існує тощо, хоч вимова тут у деяких словах може бути й з и (див. § 117).