Новорічна промова Президента України Володимира Зеленського 2019 року
| Новорічна промова Президента України Володимира Зеленського 2019 року 2019 |
|
Дорогі українці.
Зазвичай у новорічному привітання президенти розповідають нам про зростання ВВП, падіння інфляції, імплементацію, диверсифікацію та інші дуже незрозумілі терміни. Одним словом переконують, що насправді ми почали жити краще, просто поки що ви цього не помітили і тому дуже часто під час звернення президента ми вимикаємо звук. Чекаємо поки він закінчить свою казку, щоб нарешті перейти до шампанського, канапок зі шпротами та олів’є.
Сьогодні буде інакше. Давайте сьогодні кожен чесно відповість сам собі на важливе питання: хто я? Президент України, успішний адвокат, звичайна домогосподарка, студент-філософ із Могилянки, агроном з Черкащини. Хто я? Колишній фотограф, який захищає країну на Сході? Колишній фізик, який миє посуд в Італії? Чи колишній хімік, який будує висотку в Новосибірську? Донецький лікар, який переїхав і відкрив власну практику? Чи вчитель з Луганська, який переїхав, два роки таксував і врешті повернувся назад? Хто я? Той, хто десять років живе за кордоном і любить Україну в Інтернеті? Той, хто втратив все в Криму, та почав все з нуля в Харкові? ІТівець, який мріє втекти з країни? Чи полонений, який мріяв повернутися додому?
Хто я? Житель Франківська, який захищає свою рідну мову? Уродженець Гурзуфа, який береже свою рідну мову? Житель Берегова, який береже свою рідну мову? Или житель Краматорська, который говорит на своем родном языке? Той, хто вивчив українську? Бо це нормально знати державну мову. Чи той, хто не хоче цього робити? Хто я? Той, хто сплачує податки? Хто підрізає на дорозі? Тримає вдома собаку? Рудий? Мусульманин? Має вади слуху? Ненавидить оливки? Ліберал? Відмінник? Не дивився "Гру престолів"? Сангвінік? Веган? Козеріг? Не поступається місцем у метро? Донор крові? Відмовився від пластику? Це кожен із нас. Це українці. Такі як є. Неідеальні і несвяті. Тому що просто люди. Живі. Зі своїми недоліками і "тарганами". Але в нашому паспорті не вказано правильний чи неправильний українець. Немає рядка "патріот", "малорос", "ватник" чи "бандерівець". Там написано: "Громадянин України", який має права і обов’язки. Ми з вами дуже різні.
То хто ж ми? 73%, які обрали президента. 25%, які його не сприймають. Чи ті, хто не ходив на вибори? Ті, хто відзначає Різдво 25 грудня? Чи ті, хто сьомого січня? Хто знайомий 100 років? Чи ті, хто зустрівся 2014-го? Ті, хто зробили найбільший у світі літак, і хто ставить заглушку замість ременя безпеки? Читаємо Жадана чи слухаємо Марув? Дивимось "Іронію долі" чи "Сам удома". Вболіваємо за "Динамо" чи "Шахтар"? Чи разом за Ломаченка та Усика. Ті, хто святкує 8 Березня? Чи навпаки вважає його пережитком "совка"? Ідемо в неділю до церкви чи нічого не робимо у суботу? Ми ті, хто каже: "Я тебе кохаю" або "Я тєбя люблю". Все це і є ми.
І як же нам, таким різним, жити далі разом? Відгородитися? Відгородитися величезним парканом? Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так? Уявіть собі, хіба нас мало що об’єднує? Ми однаково пишаємось великими українцями. Чи перестали б їх поважати, дізнавшись за кого на виборах голосували б Шевченко чи Леся Українка? Якби Сковорода чи Хмельницький мали б різні погляди щодо НАТО? Нам було б важливо, до якої церкви ходять Каденюк та Лобановський? Що думають Антонов чи Корольов щодо розмитнення автомобілів? І як Ступка чи Биков ставляться до "нормандського формату"? Ми цінуємо їх за інше, бо цінуємо ми насправді інше.
Ми однаково раділи, коли наші вийшли на "Євро". Однаково посміхаємось, їдучи рівною дорогою. Однаково радіємо народженню первістка. І не важливо хлопчика чи дівчинки. Ми щасливі, якщо закохані хоч у Слов’янську, хоч у Дрогобичі. І хрести на могилах наших солдатів що в Тернополі, що у Кривому Розі не змагаються в патріотизмі. А коли повернулись наші моряки та наші полонені, ми плакали від щастя всі і україномовні, і русскоговорящие, і звичайна домогосподарка, і успішний адвокат, і президент України.
У нашій історії чимало епізодів, що нас об’єднують. Та ми навчились бути єдиною країною епізодично. У новому році нам треба бути єдиною країною щодня. Це має стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом у повазі заради майбутнього своєї країни. Адже ми уявляємо його однаково – це успішна та квітуча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де неважливо як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати.
Дорогі українці! У новому 2020 році я бажаю всім нам поважати один одного, бути здоровими, мати достаток і багато приводів посміхатися. Бажаю всім гарно відпочити, виспатись, не переїсти і, звичайно, легкого та приємного запаморочення на ранок. Миру всім нам. Давайте пам’ятати, що любити Україну означає любити всіх українців, в якому б куточку нашої країни вони б не народились".
Володимир Зеленський. 31 грудня 2019