Нова школа соціяльного виховання/Емоції
| ◀ Мислення | Нова школа соціяльного виховання Характер громадського виховання |
|
Ми кілька разів уже бачили, що емоція впливає і на увагу і на працю мислення. Та найбільше значіння має вона в моральному вихованні, бо вона найкраще викликає й почуття правди, що приводить до розуміння соціяльної доброчинности-справедливости і до симпатії до усіх людей — до братерства. Але невиховані емоції — гнів, заздрість, ревність можуть стати шкідливими і в приватному і в соціяльному життю. Усе завдання виховання — повернути емоції дитини їй самій і иншим на добро. Почуття симпатії виявляється вже на другому році життя. Дитина Балдвіна плакала вже на 22 місяці, побачивши малюнок, па якому була звязана людина, що плакала. Дитина Селлі в 9½ місяців плакала, коли бачила, що її мама плаче. Бек помітив певну періодичність у виявах симпатії у дітей ріжного віку і подає таку таблицю:
| Вік | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |
| Кількість виявів | 3 | 66 | 95 | 94 | 93 | 60 | 41 | 28 | 37 | 25 | 19 | 10 |
Перші вияви симпатії дитини звертаються виключно до найближчих рідних (357 випадків), до звірят (207). Починаючи з третього року співчуття дитини йде й поза межі її родини. Пізніше прокидається почуття природи і тим раніше, чим більше часу дитина перебуває серед природи. Ще пізніше виявляється естетичне почуття. Гама почуття безмежна. Люде більш відріжняються між собою почуттями, ніж своїми здібностями. Почуття дають змогу жити гарним експансивним життям. Щоб опанувати дитиною (а також і людською юрбою) треба вплинути на її почуття. Руссо казав: «Розум часом приймає той напрямок, який дає йому наше серце.» Инший раз почуття краще за розум вгадує добро та зло, і ми несвідомо регулюємо наші вчинки почуттям насолоди і страждання. Певна річ — кожна дитина егоїст і індивідуаліст. Кіркпатрик каже, що цей первісний егоїзм потрібний дитині для першого зміцнення її і физічного та духовного розвитку. Як би одразу в дитині взяв перевагу альтруїзм, то дитина стала б aussi bonne qu’elle ne serait bonne à rien. Завдання виховання — поєднати егоїзм з альтруїзмом, волю і дисципліну, і це виховання мусить давати щось гармонійне, суцільне. Перші вияви альтруїзму у дітей звязані з жаданням похвали: є такі хлопці, що коли вони знають, що на них дивляться, вони готові на всякі героїчні вчинки. Його піднесення значно слабшає, коли його акція тоне в спільній, і в таких випадках помічається ще егоїзм змішаний з альтруїзмом.
В альтруїзмі можна розрізняти: емоціональний, сантиментальний, викликаний безпосереднім почуттям ласки, симпатії, — і інтелектуальний, що його викликає широке розуміння соціяльного життя, це є поширений егоїзм. Перший більш імпульсивний, другий більш грунтується на громадському досвіді, на спільних переживаннях — допомога вбогим, взаїмна запомога.
Розвиткові альтруїзму багато сприяє навчання історії, життєписи великих людей, славетних мандрівців, що відкривали далекі землі ціною власних страждань; сприяє товариство, товариські ігри, екскурсії, організація бойскавтів, спільне виховання хлопців з дівчатами.
Моральні емоції виявляються, як ми бачили, дуже рано, але вони довго не набірають свідомости. Дитина 10-ти місяців росплакалась від того, що мати обізвала її поганою за те, що вона тягла кішку за хвіст, але вона плакала не від сорому за свій вчинок, а через неприємну емоцію від лайки мами. Дитина починає ставати гарною чи негарною перше, ніж вона має свідомість добра і зла, стає від звички, від того постійного впливу морального оточення, в якому вона живе. Симпатія та авторитет — два великі фактори для виховання моралі. Діти не всіх однаково слухають, а тих, хто опанує ними або ласкою, або симпатією, або спокійними, витриманими вимогами. Треба зміцняти в дитині її добру думку про себе. Не треба вживати ніяких кар, ані нагород, хіба лише кари, пропоновані Руссо: кари природних наслідків. Дуже шкідливо залишати дитину без обіду або проходки за її погане поводження. Коли дитина вередує, треба звернути увагу, чи не хвора, чи вона не роздратована фізично. Діти інстинктовно люблять, щоб їх хвалили і дуже до того чулі, але всетаки кожна дитина за день напевне кілька разів буде сердитись (вередувати), бо вона ще не може досить ясно висловити свої бажання, не знає меж можливого і недозволеного. Гнів є остільки природна емоція, що Платон вважав його органічним атрибутом душі, грунтом для розвитку мужности. «Гнѣвъ, о богиня, воспой Ахиллеса» — каже Гомер і надає шляхетности цій емоції. Неможна уявити собі людину, яка б ніколи не гнівалася, не обурювалася проти зла. Гнівну емоцію не треба цілком пригноблювати, але й ця емоція, як і инші, не повинна вибухати з силою через край. Навкруги дитини з перших днів мусить панувати атмосфера ясного спокою та доброти. Дитина потрібує, щоб до неї ставилися з ласкою, щоб з нею бавилися, тішили її; вона сама усміхається кожному, хто робить їй хоч якусь приємність. Проти піднесених емоцій гніву, нетерпеливости треба дотримуватися режиму заспокоєння, урегульованого роспорядку часу для їжі, для проходки, для сна. Діти мусять багато спати; сон для них найкращий спочинок, і нервовий дітям він дуже потрібний; дитину до 4-х літ треба вкладати спати й удень. На емоції впливають нервове зворушення та ріжні атмосферичні і фізичні умови. Настрій дитини цілком залежить від її фізичного стану, так:
Підвищений стан нервів. Виявляється радість життя, жвава діяльність, веселість, а инший раз і сльози, раздратованість, крики, некоординовані рухи, лютість, бажання щось поламати, боротися.
Середнє нервовий настрій. Становище рівноваги, спокійний настрій.
Стан нервів пригноблений. Лінощі, лагідність, соромливість, втома, лякливість, жах, втрата свідомости.
Декарт визнає тільки 6 первісних емоцій: здивування, любов, зненавість, радість, бажання, горе. Усі инші походять з них. В дітях яскраво виявляється здивування, захоплення, змішане з острахом, і легко переходить в релігійне почуття (побожність, вдячність). В ненавісти виявляється гнів, огида, страх. Емоція стидання є цілком соціяльне почуття; воно виявляється в присутности инших людей і часто переходить в соромливість, через яку дитина ухиляється від чужих поглядів, чужих людей. Ця емоція остільки негативно відбивається на всьому поводженні дитини, на успіхах її навчання, що з нею у вихованні треба боротися, треба зміцнювати нерви дитини, підносити її думку про свою особу, давати обов'язкові доручення, за для яких дитина мусить перебороти свою соромливість.
Любов є ніжна емоція з відтінком страждання, яку діти виявляють лише до своїх кревних часом дуже бурно.
Усі емоції повинні підлягати волі. Її розвиток єдине може забезпечити людині моральний напрямок поводження: вона стримує занадто міцні емоції, зміцняє бажання. Для соціяльного добробуту перш за все потрібні люде з міцною волею, що можуть викувати й свою власну долю та ще й дати свої сили й на будування соціяльного організму. Воля повинна бути вільною, її зміцнює звичка, память; бажати — це наче памятати. Треба берегти волю дитини, не паралізувати її авторитетом, треба завжди берегти індивідуальність дитини, але індивідуальність не анархічну, що без ладу реагує на всі вражіння та вчинки, а індивідуальність розсудливу, що критикує свідомо і свої бажання та вражіння, робити зпоміж них вибір, відповідний її моральним звичкам, моральному почуттю. Треба так вести дитину з найпершого часу, щоб, як каже Сковорода, «усе добре було легке, а все зле тяжке — правда приємна і легка, брехня неприємна і важка». Треба, щоб особа дитини завше була рада підлягати вимогам свого розуму і завше мала волю, мала силу опанувати своїми емоціями, бажаннями.
Наука вказує нам на такі межі, в яких утворюється виховання особи: закон еволюції — усе, що в дитині закладено природою, має розвиватися; біогенетичний закон — який вимагає нашої певної уваги до фізичного розвитку дитини; закон пристосування до оточення — воно мусить виклика́ти у дитини лише найкращі почуття безпосередньої моралі; закон відповідности між фізичними і духовними силами дитини — щоб інтелектна праця ніколи не провадилася з шкодою для здоровля (втома), — і, нарешті, треба звертати увагу на органічні ґрунтовні риси характеру дитини — егоїзм, лагідність, палкість т. и. Треба виховати в дитині самоповагу, звичку розбіратися в своїх вчинках, нахилах, випрацьовувати в собі волю зусилля, не випадкового, а витриманого. Волева діяльність має для дитини свою власну привабливість, свідомість сили, осягнення мети. Перш за все вона виявляється в координації рухів, владі над органами свого тіла та над його фізіологічними потребами («отправленіями»), потім — у певности, виразности бажань. Спочатку дитина має роскидані бажання: побачить квітку — зірве її; побачить мяч — кине квітку, вхопить мяча; почує щось цікаве — усе покине, побіжить на ті згуки. Потроху бажання набірають певности й настирливо вимагають осягнення бажань. Кожна волева дія вимагає свідомости зусилля для осягнення більш-менш далекої мети. Перехід від імпульсивних рухів до більш-менш обміркованих вже виявляє волю. Слабовільні не можуть нічого вирішувати, що не звязане з безпосереднім здійсненням (Обломов, Подкольосін). Це люде шкідливі в громадському житті, які не сприяють поступові, на яких не можна покласти жадного обов'язку. Взагалі діти прагнуть самостійної діяльности, і треба цьому сприяти, але разом з тим вимагати від дитини, щоб вона свої самостійні дії виконувала як найкраще. Тут велику вагу мають соціяльна дисципліна і соціяльний авторитет товариства та найближчих дорослих осіб. Симпатія та авторитет — це два великі фактори для розвитку дисципліни, що керувала б поводженням дитини.
Для розвитку волі можна намітити такі три шляхи: 1) розуміння, як саме треба робити (поводитись), 2) почуття (почування), — а саме: суггестія, вмовляння, приклад, похвала, осуд; 3) безпосереднє утворення волі через викликання тих чи инших акцій, рухів, бажань. Не треба раз-у-раз спиняти дитячі бажання та инші вияви волі дитини, яких ми часом не розуміємо. Таке пригноблення волі може впливати цілком негативно і на настрій, і на характер (вдачу) дитини. Воля розвивається в значній залежности від розвитку уваги. Школа Гербарта намірялася дати моральне виховання самим знанням, навчанням, але сучасна школа волюнтаризму визнає потребу особливого розвитку волевих процесів і вправ. Емоціональний напрямок в сучасній педагогії звертає увагу на розвиток звичок, на емоціональну свідомість своїх мотивів, свідомість обов'язку. Ідея можливости осягнення зміцнює волеве зусилля. Виховач своєю твердою волею мусить імпонувати дитині, викликати в неї бажання перемагати всякі перешкоди, вимагати, щоб кожну обіцянку було здійснено, щоб кожну працю було доведено до кінця. Усе це моральне виховання має головним завданням виховати людину правдиву, мужню, справедливу в усіх своїх відносинах до людей. Головніші фактори всякого виховання — повне довірря між виховачем і дітьми; треба любити дитину, щоб помічати всі її нахили, зміни настрою, розмовляти з нею про красу ріжних героїчних характерів, користуватися кожним випадком, щоб виклика́ти мужність, справедливість. Старшим дітям допомагають щоденники, в яких вони зазначали б усі свої хиби, помилки, нахиляти їх до організації гуртків товаришів для взаїмного морального виховання, для активної допомоги всім, хто її потрібує, як напр. Ligues de bonté по французьких школах, які вимагають такої активної доброти до всього живого, або англійські Boy Scott, де саме діти набіраються мужности для добрих вчинків і звикають перемагати свій персональний егоїзм задля загального добра й ставити собі за честь ніко́ли не брехати. Велике значіння має в школі приклад учителя: це мусить бути надзвичайної моральної краси людина, що безпосередньо своїми переконаннями, всім своїм поводженням повинна впливати на своїх учнів. Тепер, коли школа набірає такого великого значіння, як осередок найкращого соціяльного виховання, коли школа не є лиш наукова організація, а морально виховуюча, — учитель не сміє бути якимсь ремісником, а апостолом правди і науки, який має перед собою не лише матеріяльну нагороду за працю, а велике гуманне завдання.
Велике моральне значіння має для соціяльного виховання організація шкільного самоврядування, коли учні самі дають лад у своїм класі, своїй школі, коло кожної справи улаштовують гуртки і ведуть справу як найкраще: гурток господарський дбає про добре господарство в школі, гурток бібліотечний, співочий, екскурсійний, театральний і т. и. ведуть кожний свою справу. Тому, що гуртки беруть на себе всю відповідальність за добре переведення кожної справи, учні тут найкраще навчаються виконувати свої обов'язки, розуміти товариське єднання і як усім укупі підлягати одному законові, змагатися до осягнення однієї мети, бажаної не для одного учня, а для цілого колективу. Таке самоврядування в маленькому масштабі можна роспочинати з дітьми 6–7 літ — в старшій групі дитячого саду. Щодо так званого дитячого суду, то ним треба користуватися дуже обережно, бо діти істоти занадто імпульсивні і не завше можуть справедливо ставитися до своїх товаришів, занадто підлягають суггестії, настрою. Конче потрібно, щоб у раді учителів брали участь учні і мали б право вставити своє слово чи в осуд, чи в оборону товариша: це вже привчить дітей до уважливої критики, до морального розуміння добрих і поганих вчинків і до можливости ставитися до них з найбільшою об'єктивністю. Таке громадське виховання, роспочате в наймолодшому віці дітей, дійсно дуже сприяє тому, щоб з них виховалися свідомі майбутні громадяне з правильно розвиненим розумом, з мужністю в обороні прав і своїх, і свого гуртка, з справедливим відношенням до товаришів і свідомим почуттям своїх обов'язків.
1) Імя учня, дата його народження. Імя й соціяльне становище батьків (і діда також). Скільки покоїв в родинному помешканню. Скільки братів та сестер, їх вік, здоровля, обдарованість.
2) Загальний нервовий стан учня (чи учениці), його змісти. Дефекти в пізнаванні колірів. Чи гострий слух, чи тупий. Чи не слабував на очі, на вухо? Чи нормально (або чи нижче, чи вище нормального) розвинені почуття (змісти) слуху, зору, смаку, нюху, дотику? Чи піднесена нервова чулість чи принижена; чи швидко втомлюється, — від чого швидше? чи підлягає впливу погоди, чи ні? чи поводження урівноважене, чи нерівне (бурхливе)? Які психічні здібности найкраще розвинені та яким методом ви це спостерегли?
3) Увага. Чи довго затримується на чомусь увага, чи на короткий час? Чи завше вона однакова, чи може концентруватися, чи легко викликається ця концентрація, чи ні? Чи вона більш викликається зовнішнім оточенням, світознанням, чи навпаки — повернена більш на свій внутрішній світ, на психологічні з'явища історії, літератури? Простежити його думки, напрямок його фантазії, чи може він одночасно реагувати на кілька вражінь, чи легко сконцентровує свою увагу на новому вражінні? Чи він самостійно звертає свою увагу на свою вулицю, дорогу до школи, на краєзнавство, чи тільки як його нахи́лить до того щось зовні? Чи помічає деталі, чи суцільність (сукупність) предмету чи спостереження його певні (точні), чи мають завжди деякі пропуски (прогалини)?4) Як розвинена память: як затямлює, чи швидко і легко, чи тяжко і поволі, і що краще; чи память механічна, без праці думки, чи словесна, чи на зміст повернена, чи взагалі до всього до́бра, однакова? Чи довго тримає знання в памяті, чи хутко забуває, чи спогади бувають детальні, чи в грубих рисах, чи об'єднує їх швидко, чи дуже поволі і тяжко? Чи більш розвинена память на числа, на ймення, на оповідання?
5) Як працює фантазія, в якому напрямку, — чи вона багата, жвава, яскрава, життєва, чи сумна, важка, повільна? Які утворює праці, образи і т. и. Який обсяг обхоплює?
6) Розум. Чи розуміє дещо абстрактне, чи легко схоплює протилежности, чи має здібність до комбінування, звязування причинности і наслідків, до порівняння та розріжнення, до опреділення, схоплення головної думки? Чи здатен до самостійної праці, чи ставить кому самостійні запитання — через що, як, для чого, — чи має нахил до критики? Чи легко орієнтується в нових положеннях, в нових науках? Яким методом спостерегли ви всі ці процеси в учня?
7) Особливі риси учня: яка його працездатність, через що він в тих чи инших науках йде поперед класа, а в других позаду; які тому причини, в якому шкільному році вони виявилися? Чи виявився якийсь талант чи до музики, чи до малювання, чи до ручної праці; коли, чим саме цей талант виявився?
8) Емоціональне життя. Який панує в учня настрій — веселий, спокійний, сумний, рухливий? Як виявляється почуття, чи сильними — чи легкими емоціями, чи коротко, чи продовжено (протягло)? Оскільки часто виявляє себе як егоїст, честолюбець, самолюбець, чи як альтруїст, з почуттям симпатії? Чи помітно в учня естетичні, моральні, релігійні, соціяльні почуття; як вони виявляються? Чи помічено в нього вирази гніву, страху, жаху, нетерпеливости; чи легко червоніє, блідне під впливом хвилювання, взагалі, чи його обличчя мінливе, чи жестикуляція нестримана, чи він стриманий в своїм поводженні, чи мовчазний, чи балакучий?
9) Воля. Чи слабка, чи міцна? Як вона впливає на ввесь розвиток його психічної діяльности? Продовженість, чи короткість його волевих зусиль, сила стримування його в своїх небажаних нахилах, витриманість його проти всяких спокус.
10) Який викохує собі учень ідеал життя, поводження, становища?
Подаємо ще деякі простіші наші власні анкети:
1) Чи багато має друзів?
2) Кого з приятелів найбільш любить, за що?
3) Коли пізнав його, як, де?
4) Які визнає в ньому добрі риси?
5) Чи вже сварився з ним, через що? Чим скінчилася сварка?
6) Чи ваш друг близько підходить до вашого ідеалу людини?
7) Яке ваше улюблене заняття, яка гра, праця, наука?
8) Чи любите проходки, гуляння пішки, верхи, на човні, що саме в прогулянках вам подобається?виявляє себе як егоїст, честолюбець, самолюбець, чи як альтруїст, з почуттям симпатії? Чи помітно в учня естетичні, моральні, релігійні, соціяльні почуття; як вони виявляються? Чи помічено в нього вирази гніву, страху, жаху, нетерпеливости; чи легко червоніє, блідне під впливом хвилювання, взагалі, чи його обличчя мінливе, чи жестикуляція нестримана, чи він стриманий в своїм поводженні, чи мовчазний, чи балакучий?
9) Воля. Чи слабка, чи міцна? Як вона впливає на ввесь розвиток його психічної діяльности? Продовженість, чи короткість його волевих зусиль, сила стримування його в своїх небажаних нахилах, витриманість його проти всяких спокус.
10) Який викохує собі учень ідеал життя, поводження, становища?
Подаємо ще деякі простіші наші власні анкети:
1) Чи багато має друзів?
2) Кого з приятелів найбільш любить, за що?
3) Коли пізнав його, як, де?
4) Які визнає в ньому добрі риси?
5) Чи вже сварився з ним, через що? Чим скінчилася сварка?
6) Чи ваш друг близько підходить до вашого ідеалу людини?
7) Яке ваше улюблене заняття, яка гра, праця, наука?
8) Чи любите проходки, гуляння пішки, верхи, на човні, що саме в прогулянках вам подобається?9) Чи любите читати? які книжки, яке оповідання зробило на вас найбільше вражіння, через що саме?
10) Який ви складаєте собі ідеал особи, життя?
Щирість, чесність, великодушність, добрість, працьовитість, просто́та, веселість, послуговність, розумність, талановитість, спритність, привітність, ласкавість, витриманість, одвертість.
Підкреслити ті риси, що дитина визнає добрими, на кожному анкетному листі помітити, у кого питаєте: чи хлопець, чи дівчина, ймення, прізвище, вік, національність, заняття батьків, місто чи село, школу, клас, де вчиться дитина.
I. Зібрати все те, чим сама дитина бавиться: кремінчики, патички, жолуді, мушлі (черепашки), оріхи, папірці т. и.
II. Одмітити перші цяцьки, що їми дитина бавиться в хаті.
III. Чи вживає дитина якого шмаття, щоб зробити ляльку, або яку иншу цяцьку.
IV. Які виробляє сама дитина ляльки, мячі, кулі, цурупалки з дерева, які робить пуги, луки, стріли, ножі т. и.
V. Які більш складні цяцьки робить сама дитина — самостріли, млинки (водяні й вітряні), возики, звірята т. ин.9) Чи любите читати? які книжки, яке оповідання зробило на вас найбільше вражіння, через що саме?
10) Який ви складаєте собі ідеал особи, життя?
Щирість, чесність, великодушність, добрість, працьовитість, просто́та, веселість, послуговність, розумність, талановитість, спритність, привітність, ласкавість, витриманість, одвертість.
Підкреслити ті риси, що дитина визнає добрими, на кожному анкетному листі помітити, у кого питаєте: чи хлопець, чи дівчина, ймення, прізвище, вік, національність, заняття батьків, місто чи село, школу, клас, де вчиться дитина.
I. Зібрати все те, чим сама дитина бавиться: кремінчики, патички, жолуді, мушлі (черепашки), оріхи, папірці т. и.
II. Одмітити перші цяцьки, що їми дитина бавиться в хаті.
III. Чи вживає дитина якого шмаття, щоб зробити ляльку, або яку иншу цяцьку.
IV. Які виробляє сама дитина ляльки, мячі, кулі, цурупалки з дерева, які робить пуги, луки, стріли, ножі т. и.
V. Які більш складні цяцьки робить сама дитина — самостріли, млинки (водяні й вітряні), возики, звірята т. ин.VI. Зібрати найпростіші, дешевші ярмаркові цяцьки й кустарні, хатні; на кожній цяцьці позначити, в якому селі, містечку, місті її взято, від якої дитини: вік, пол, родинне становище, чи школяр, чи ні.
1) Записати в кількох хатах, в кількох селах колискові пісні.
2) Записати з дитячих уст ті пісні, що вони додають до своїх рухавок, ігр.
3) Записати ігри дітей ріжного віку: а) у хаті, б) на дворі, в) на вулиці, г) на вигоні.
4) 3 дитячих уст записати їх улюблені казки й пісні.
Скрізь помічати, де, коли й від кого зроблено запис.