Нема в світі Правди
автор Народна


Текст 1850-х рр., опублікований Кулішем:


Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,

Що тепер Неправда стала правдувати.

Уже тепер Правда стоїть у порога,

А тая Неправда сидить кінець стола.

Уже тепер Правду ногами топтають,

А тую Неправду медом наповають.

Уже тепер Правда сидить у темниці,

А тая Неправда з панами в світлиці.

А вже тая Правда сльозами ридає,

А тая Неправда все п’є та гуляє.

Десь ти, Правда, вмерла, чи ти заключена,

Що тепер Неправда увевь світ зажерла.

Тілько в світі Правди, що рідная мати —

Де б ми її могли в світі од’іскати?

Ой орлице мати, де ж тебе нам взяти,

Тебе ні купити, ані заслужити!

Коли б тебе, Правдо, в світі увидіти,

Орловими крильми раді б ми летіти.

Ой як же тим діткам без матері бути?

Да щодня заплачуть, не можуть забути.

Вже ж бо конець віку оце приближився,

Хоть рідного брата тепер стережися!

Із ним на суд стати — Правди не з’іскати,

Тільки сріблом-злотом панів насищати.

Хто по правді судить, то того карають,

А хто по неправді, того поважають,

Ой хто буде в світі правду ісполняти,

Тому зошлеть Господь щодня благодати,


Бо сам Господь Правда і смирить гординю,

Сокрушить Неправду, вознесе святиню 1.


Текст Вересая, записаний в 1850-х рр. Жемчужніковим:


Нема в світі Правди — Правди не з’іскати,

Уже тепер Правда стала в Неправді жити.

Уже тепер Правда у панів в темниці,

А щира Неправда з панами в світлиці.

Уже тепер Правда в панів у порога,

А щира Неправда сидить в кінець стола.

Уже тепер Правда в панів під ногами,

А щира Неправда сидить із панами.

Уже тепер Правду ногами топтають,

А щиру Неправду медом-вином наповають.

Уже тепер Правда у панів у долі,

А щира Неправда у добрій волі.

Уже тепер Правда — Правда помирає,

А щира Неправда весь світ пожирає,

Уже тепер Правда — Правда вже умерла,

А щира Неправда увесь світ зажерла.

Нема в світі Правди, Правди не з’іскати —

Тільки в світі Правди — як отець-рідная мати.

Були ж колись дітки, та стала сирітки,

Не мають вони помочи собі ні відки.

Плачуть вони, плачуть, не можуть пробути,

Своєї рідної мати не можуть забути.

Де ж то її взяти, її увидіти?

Її ні купити, ані заслужити,

Весь світ ісходити — Правду не з’очити!

«Ой орлице-мати, де ж нам тебе взяти?

Тебе ні купити, ані заслужити,

Весь світ ісходити, Правди не з’очити.

Хотя б то ми мали ангельськиї крила,

То б ми полетіли, тебе увиділи!»

Бо вже кінець світу уже приближився,

Хоч рідного брата тепер стережися,

Із ним в суду стати — правди не з’іскати,

Тільки сріблом-златом панів насищати.

Котрий би мог чоловік а ще правду сполняти,

То дасть йому Господь з небесов щодень благодати.

Бо сам Господь святий Правда, соміря неправду,

Сокрушить гординю, вознесеть святиню,

От нині до віку! От нині до віку 2.

  • 1 Зап. о Юж. Руси, II, с. 102. Що се не може бути текст Вересая (як значиться у Куліша), справедливо вказав Драгоманов, с. 214.
  • 2 Основа 1861, X, с. 95, передр. у Драгоманова; пізніший запис, 1873 р. — Записки Юго-Зап. отд. І, дод., с. 22.


Запис Танського, з Глухів. повіту, надр. 1866 р.:


Нема в світі Правди, Правди не з’іскати —

Що тепер бо з неправди може правда стати.

Чи ти, Правдо, вмерла, чи ти заключенна,

Чи ти од нас, Правдо, тепер одлученна?

Чи ти, Правдо, в царя в домі, или живеш в доброй волі —

Що святую Правду ногами топтають,

А все тую Неправду медом-вином напувають.

Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,

Тілько в світі Правди, що отець та рідна мати.

О горе тим діткам, що остаються сиротами (і далі подібно

до Вересая 1).


Запис Горленка з Роменського повіту, 1880-х рр.:


Нема в світі Правди, Правди не зіськати,

А звикла Неправда теперь правдувати,

Що вже тепер Правду ногами топтають,

А тую Неправду медом-вином напувають,

Що вже тепер Правда слезами ридає,

А тая Неправда з панами гуляє,

Що вже тепер Правда сидить у порога,

А тая Неправда сидить кінець стола,

Що тепера Правда у темній темниці,

А тая Неправда з панами в світлиці.

Чи ти ж, свята Правда, умерла, чи ти заключенна,

А чи ти, мати рідна, од нас отреченна?

Уже ж давно Правда, уже ж давно вмерла,

А тая Неправда увесь світ пожерла.

Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,

Тільки в світі Правди, що рідний отець та мати.

Горе малим діткам без отця, без матери, горе їм пробути.

Що завсіди плачуть і ридають, не можуть забути.

Колись були дітки — остались сирітки,

А не мають помочи собі ні звідки.

Ой коли б нам Бог дав орловиї крила,

Ізнялись ми б полетіли аж на теє місто,

Де нас отець-мати спородили.

Коли б то нам Господь дав солов’їні очі,

Ізнялись ми б, полетіли до отця неньки хоть посеред ночи.

Бо вже ж кінець віку ік нам приближився,

Хоч рідного брата тепер стережися:

Бо він хоч і рідний брат, та правди не міє,

Він тільки устами як перами віє.

Із ним у суд стати — Правди не з’іскати,

Тільки сріблом та злотом суддю насищати.

Котрий чоловік буде Неправду хвалити,

То буде душа пеклом карана, а тіло горіти.

А котрий буде чоловік святу правду спольняти,

То йому шлеть Господь милосердний щодень благодати.

Сам Господь єсть Правда, сокрушить Неправду,

Сумирить гординю, вознесеть святиню 2.

  • 1 Записки Черн. губ. Стат. Ком. І, с. 177.
  • 2 K. C. 1883. XIII, 769.


Текст Братиці, з Мени, Чернигів. губ.


Що тепера в світі Правди не з’іскати,

А тая Неправда звикла правдовати.

Тепер святу Правду під нозі потоптали,

А тую Неправду медом-вином наповали.

Да тепер же свята Правда да сидить у темниці,

А тая Неправда з панами в світлиці.

Стоїть Правда у порога да слізно ридає,

А тая Неправда з панами п’є-гуляє.

Стоїть Правда у порога да тайненько сміється,

А тая Неправда за гроші береться.

Хоче Правда царства (роз.: божого), а Неправда богатства, —

Що хочеть Правда да судри стати,

Щоб святим хлібом-сіллю панам суд розсудити,

А Неправда та хочеть, щоб і суду не знати.

Аби сріблом-злотом суддям очі засипати.

Що хоч Правда маленька — так вона важенька —

Пішла Правда низче, а Неправда повище;

Що хоч Правда маленька, а Неправда велика,

Збавляє Неправда усякого чоловіка.

Ой людей збавляє, а панів насищає!

Що тепер у Правди та не мієтьця сили,

Стережися отець-мати свого рідного сина.

Що вже кінець віка — а кінець приближиться,

Хоть рідного брата да тепер стережися і т. д.1

  • 1 Київ, Стар. 1884, І, с. 48.


Запис Боржковського з Браславщини, 1880-х ррл


Когда горе, горе на цім світі жити,

Боронь Боже смерти — буде Бог судити»

Як чоловік здоров — всякий його любить,

Як лиха година — й родина одступить;

Як чоловік здоров, то любить чужина,

Як лиха година, одреклаеь родина.

Ой як тяжко-важко каміння лупати,

Ой так тяжко-важко дітей годувати:

Бо старая ненька дітки годувала,

Ночи не доспала, та кров проливала,

А тепера дітки на те не вважають:

Беруть отця-матку під ноги внижають.

Бо тепер на світі така вийшла кара,

Що по всьому світі то вже єсть неправда.

Бо тепер Правда стоїть край порога,

А тая Неправда сидить кінець стона,

Бо тепер Правду (ту) б’ють та ругають,

А тую Неправду трунком надувають.

Бо тепер Правда сидить у темниці,

А тая Неправда у панів в світлиці.

Бо тепера Правда скрізь закрита,

Тільки єсть приміта: на хресті прибита.

Ой Cyce ж наш, Cyce, Cyce назаранський,

Помилуй, пожалуй весь мир християнський...

Ой Cyce ж наш, Cyce, Cyce провознанний,

Помилуй, пожалуй весь мир православний! 1


Галицький варіант, в формі пісні:


Зле у світі, зле чувати:

Тепер Правди не видати!

Тепер Правду б’ють, карають,

А Неправду величають.

Тепер Правду б’ють, катують,

А Неправду гонорують.

Тепер правда хліба просить,

А Неправда срібло носить.

Тепер Правда край порога,

А Неправда конець стола.

А п’є правда гірке пиво,

А Неправда зелен-вино.

Тепер Правда а в болоті,

А Неправда ходить в злоті 2.


  • 1 К. Старина, 1889, IX, с. 682.
  • 2 Етногр. Зб. II, с. 47.


Варіант узагальнений Грушевським


Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,

Тільки тої Правди — що рідная мати.

Були колись дітки та й стали сирітки,

Помочи не мають собі ані звідки!

Плачуть вони гірко, не можуть пробути,

Своєї рідної матери забути:

«Орлице мати, де тебе нам взяти?

Тебе ні купити, ані заслужити!

Весь світ ісходити — тебе не з’очити!

Хоч би то ми мали ангельськиї крила,

То ми б полетіли, тебе увиділи!

Хоч би то ми мали соколині очі —

То ми б ізнялися хоч посеред ночи!

Чи ти, Правдо, вмерла, чи ти заключенна,

Чи ти, мати рідна, од нас одреченна?

Уже ж свята Правда уже давно вмерла,

А злая Неправда увесь світ зажерла.

Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,

Бо тепер Неправда стала правдувати!

Тепер уже Правда в панів під ногами,

А тая Неправда сидить між панами.

Тепер уже Правда стоїть край порога,

А тая Неправда сидить в кінець стола.


Тепер уже Правда у панів в темниці,

А тая Неправда з панами в світлиці.

Тепер уже Правда сльозами ридає,

А тая Неправда все п’є та гуляє.

Хто по правді судить, то того карають,

А хто не по правді, того поважають.

Та хто буде правду в світі ісполняти,.

Тому зошле Господь свої благодати.

Бо сам Господь — Правда, сокрушить Неправду,

Він смирить гординю, вознесе святиню.

Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,

Весь світ ісходити — Правди не з’очити.

Коли б тебе, Правдо, в світі увидіти,

Орловими крильми раді б ми летіти!

Бо вже кінець світу тепер приближився,

Хоч рідного брата тепер стережися!

Бо хоч він і рідний, та Правди не йміє,

Він тільки устами, як перами віє.

З ним на суді стати, Правди не видати,

Тільки сріблом-злотом суддів насищати.

Бо тепера Правда — вона скрізь закрита,

Тільки єсть прикмета — на хресті прибита!

Ой Ісусе Христе, Йсусе назаранський,

Помилуй, пожалуй, весь мир християнський!


Джерела

ред.
  • litopys.org.ua
  • Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ.