Зорі, очі весня́ної ночі!
Зорі, темряви погляди ясні,
То лагідні, як очі дівочі,
То палкії, мов світла прекрасні.
Різно дивлять ся яснії зорі,
Кожна зірка інакше сіяє, —
В кого серце у тузі та в горі,
Той виразно по зорях читає.
Онде зірка палає, мов пломінь,
Білі хмари круг неї, мов гори,
Не до нас посила́ вона промінь,
Вона дивиться в інші простори....
Інша зіронька личко ховає
В покрива́ло прозореє срібне,
Соромливо на діл поглядає,
Сипле блі́деє проміння дрібне.
Ти, прекрасна Вечірняя зоре!
Урочисто й лагідно ти сяєш,
Ти на людське не дивишся горе,
Тільки щастя й кохання ти знаєш.
Як горить і мигтить інша зірка,
Сріблом міниться іскра чудесна…
Он зоря покотилась, — то гі́рка
Покотилась сльозина небесна.
Так, сльозина то впала. То плаче
Небо зорями-слізми над нами.
Як тремтить теє світло! неначе
Промовля до нас небо вогнями.
Горда, ясна, огнистая мова!
Ллється про́мінням річ та велична!
Та ми прагнем лиш людського слова,
І німа для нас книга одвічна…
|
