На крилах пісень
Леся Українка
Завітання
• Інші версії цієї роботи див. Завітання Львів: Товариство ім. Шевченка, 1892
Завітання.

 В темну безсонную ніч, в передсвітнюю чорну годину,
Втомленим о́чам моїм вельми дивна поява з'явилась:
Темно-червонеє світло, неначе той одблиск пожежі,
Лихо віщуючий, темряву ночі розсунув.
В світлі з'явилася ґенія темная постать.
Довга та чорная шата мов хмара його покривала
І хвилювала в повітрі, як море в негоду,
Сталі холодної по́лиском крила широкі ясніли;
Кучері чорні та довгі спадали на плечі.
В темних та гострих очах його погляд непевний світився, —
Сумно дивився в простор і палкії лилися з них сльози.
Горе тому, в чиє серце ті сльози огнистії кануть!
Лихо та горе, всесвітню нікчемність побачить він разом,
В серці в його запалає той пломінь страшенний, жерущий,
Що у оча́х отих же́рвіє, — і безнадійність
Тя́жка, пону́ра обгорне його наче хмара осіння.
 Ско́вана жахом, я погляд спустила до долу.
Він же промчав, наче вітер, і зник у просторі.
Темрява знов залягла, ще чорніша, ще глибша.

 

 
 Вечер був місячний, ясний, і зорі лагідно сіяли;

Тихо було у повітрі, вітрець только часом
Лехким крильце́м повівав — і дале́ко дале́ко
Із за гори десь доно́сився гук від вечірнього дзвона.
Довгая біла стяга́ простели́лась від срібного сяйва
В хаті моїй, — надто ясно вже світич рогатий
Ночі тієї світив. Тінь якаясь у сяйві з'явилась,
Лехка, блакітна, прозорая і невиразна як мрія.
Ґеній то був, але ґеній не той, що з'являвся
Темної ночі тоді, коли жахом сковав мою душу.

Тихо стояв він, і ледве що маяла шата прозора;
Кучері яснії, лехкі вилися над чо́лом лагідним,
Білії крила сріблясті леліли у місячнім сяйві.
Яснії очі були, і погляд їх був наче промінь;
Любо всміхався, від у́сміху то́го у серці
Радісна, тиха надія, мов квітка лілеї, розквітла.
Людська недоля будила не ро́спач в мені, а бажання
Кращої долі, яснішої, — той ідеал мені сяяв
В погляді яснім і серце за ним поривалося ли́нуть.
Він подивився на ме́не журливо — і серцем я вчула,
Що у небесні простори не си́ла моя ще поли́нуть…
Зник він, як мрія, як срібний туман проти сонця.
 Зо́ря на небі рожева уже починала займатись,
Із за гори десь доно́сився гук від далеко дзвона....