І
Уродилася Настуся -
     Любо подивитись,
Із личенька рум'яного
     Хоч води напитись.

Уродилася Настуся -
     Серце голубине.
Хто ж то єї кохатиме,
     Як мати дитину?

Розпущу крилаті думки
     По всій Україні, -
Нема пари статечної
     Коханій дівчині!

Нема серця ласкавого,
     Ні тихої мови
До любого залицяння,
     Дружньої розмови!

Шкода, шкода чорнобривця
     По степах шукати,
Що з рожею садовою
     Докупи зв'язати!

По Вкраїні огні горять,
     Під небо сягають,
Потягнуло степи димом,
     Крюки в диму грають.

Поміж балок Жовті Води
     Кров'ю червоніють;
По городах обгорілі
     Дворища чорінють.

Повкладала серед поля
     Шляхта спочивати;
Походжають в пишних шатах
     Козаки чубаті.

           ІІ
Процвітає в саду квітка...
     О траво висока!
Закрий її, сховай її
     Від людського ока.

Нехай єї сонце стиха
     Світом обливає;
Нехай бджілка, божа втіха,
     Над нею літає.

Нехай єї зорі кроплять
     Чистою росою...
Недовго їй пишатися
     Своєю красою.

Не сховає хвилястая
     Пишної квітини, -
Не заступить стара мати
     Любої дитини.

         ІІІ
Ой у вдови Обушихи
     Сіни на помості.
Наїхали до вдівоньки
     Козаченьки в гості.

Молодії до присінок
     Кониченьків в'яжуть,
А старії господині
     Добривечір кажуть.

"Добривечір, паніматко,
     У твою світлицю!
Нехай бог святий із неба
     Назира вдовицю.

Пізнавай гостей незваних,
     Чесна господине,
Що здалека завітали
     До тебе в гостину.

Чи забула, паніматко,
     Той веселий вечір,
Як ми з твоїм Опанасом
     Вели дружні речі,

Дружні речі таємничі
     Про козацьку зраду,
Що хотіли відомстити
     Шляхті за неправду?

Чи забула, паніматко,
     Той ранок понурий,
Як ти в військо виряджала
     Воловії хури?

Обушихо-паніматко,
     Сизая орлице!
Не дурно ти злила слізьми
     Новую світлицю.

Тобі серце говорило
     Про козацьку долю:
Виросли нові могили
     По чистому полю!

Що в Кумейках, в Боровиці
     Задержалось сили,
Те в Сулі зеленолугій
     Ляхи потопили.

Потопили полохливих,
     Завзятших напали,
Постріляли, порубали,
     Кіньми потоптали.

Пішла туга по Вкраїні
     Од хати до хати,
Та не вмерла з того жалю
     Козацькая мати.

Вона сиріт на отецькі
     Могили водила,
Як вставати-воювати
     Піснею учила.

І кривавим слідом діти
     В степи простували
Без гармат на Жовтих Водах
     Ворогів стрічали.

Добували козачата
     У шляхти гармати...
Помолодшала старенька
     Козацькая мати.

Зазивала пишну шляхту
     Під Корсунь в гостину...
Про ту учту слава трубить
     На всю Україну.

Паніматко Обушихо,
     Сизая орлице!
Знай же й ти про славну учту
     У своїй світлиці.

Ой твого ми Опанаса
     Добре поминали:
Пишну шляхту, як тих раків,
     Руками побрали.

Привітай же нас, як мати,
     Чесна господине:
Ми з Корсуня простували
     До тебе в гостину".

         ІV
Гучно, гучно у світлиці
     Батьки розмовляють.
Любо їх сини Настусю
     В піддашші вітають:

"Ой дівчино, дай нам, серце,
     Водиці напитись.
Годі згагою у полі
     Козакам томитись!

Нехай шляхту добивають
     Яструби дзьобаті;
Наша втіха - карі очі,
     Чорні бровенята".

Хилить вітер, хилить буйний
     В дуброві квітину, -
Ваблять речі молодії
     Вродливу дівчину.

І схиляються в дуброві
     Верхи із верхами, -
Іззираються в розмові
     Очі із очами.

То заграє, то заниє
     Серце голубине...
Стережися, Настусенько,
     Лихої години!

Схаменися, не дивися
     На козацьку вроду;
Іди лучче з мосту кинься
     У холодну воду.

Там до суду плавать будеш
     Тихими ночами,
І козацтво необачне
     Вабити речами.

Там, русалко, сміятись
     Будеш із кохання,
А тут, щиро покохавши
     Зв'янеш в безталанні.

Шкода квітку од лихої
     Бурі закривати:
Мусить буря з неї пишне
     Листя обірвати.

Процвітайте ж і зникайте
     Квітками, дівчата:
На те родить вас, сердешних,
     У болістях мати.

Процвітайте, не впиняйте
     Серденько кохати.
На те вами, що зорями,
     Любується мати.

Процвітайте і нам дайте
     Ваших чар напитись:
Тільки й щастя на сім світі,
     Що на вас дивитись.