Нарід – собі/I
| Нарід – собі I |
II ▶ |
|
«Нарід собі» — це гасло, як провідну девізу, поклало «Товариство Прихильників Української Господарської Академії» в основу своєї діяльности з метою зберегти на будуче Українську Господарську Академію — цю першу українську політехніку. Товариство має на меті утримувати її від нині власними коштами самого українського громадянства, беручи на увагу загально-національне значіння та потребу під цей час самостійної та вільної української високої технічної школи.
Але український нарід, а передовсім його інтеліґенція все ще мало призвичаєні до основної засади англо-саксонської суспільної практики, — себто громадської самодопомоги (self-help). Зокрема не вірить наша інтеліґенція, що цим шляхом нарід поневолений може будувати підвалини свого культурного та господарського життя, перебуваючи навіть в ярмі чужої та ворожої державности, що програмово гальмує його громадський розвиток та поступ. Ще більше зневір'я й майже гамлетівського скептицизму доводиться чути, коли йде мова про якусь українську спробу розпочати ту чи іншу культурну акцію та поставити її на власну фінансову базу. Мовляв, український нарід бідний; маси мало ще свідомі та дисципліновані, а головне — невиховані до жертвености на національні потреби. Правда, одночасно багато говориться і пишеться про засаду «власними силами»; на жаль, здебільшого це робиться у порядку патріотичної деклямації та з нагоди того чи іншого національного свята. Зрештою, непохитно вірять тільки в державний протекторат, субвенції, кредити, стипендії тощо. Допомога зовні вважається неминучою фінансовою передумовиною та запорукою успіху будь-якої національно-просвітньої або господарської акції.
Проте, досвід історії та практика національно-визвольних рухів інших народів непохитно доводять, що найкращі культурні та господарські досягнення поневолені народи здобули шляхом власної національної допомоги, мовляв, своєрідної національної фінансової кооперації. І що в ще більш цікаве та повчаюче (як це буде зілюстровано далі на кількох яскравих прикладах) — почин до таких акцій та їх найбільший грошовий успіх припадав звичайно не на часи матеріяльного добробуту чи громадського спокою у життю цих народів, але здебільшого власне на добу критичних потрясень, стихійних катастроф, тяжкого політичного утиску, господарських злиднів, які стимулювали приспану національну енерґію поневолених народів, розпалювали їхню волю до самостійности, кидали їх на шлях героїчної самопосвяти та жертвености.
Зокрема в історії чеського національного відродження можна знайти чудові зразки та приклади такої національної кооперації. Чехи також найкраще висловили провідну засаду національної самодопомоги. З їхньої історії запозичена як девіза «Товариства Прихильників УГА», так і заголовок цієї брошури. Майже всі поневолені народи послуговувалися у своїм національнім будівництві цією чудовою девізою «Нарід — собі». Чехи та фіни, каталанці та бретонці, ісляндці та естонці, флямандці та лужичане, жиди і т. д. — всі вони у більшій чи меншій мірі, залежно від свого загального положення та громадської свідомости, — будували свою національну культуру, клали фундаменти під своє господарське самоозначення своїми власними коштами, здійснюючи таким чином національно конструктивне гасло — «Нарід собі».
Про те, як це робилося, скільки творчого захоплення та героїчної відданости для рідної справи у цьому виявилося — можна було б написати велику книгу, без сумніву одну з найцікавіших для характеристики новочасного національного ренесансу.
Завдання цієї невеликої брошури — більш скромне і лише, так би мовити, демонстраційне, а саме: показати на низці зокрема маркантних прикладів з історії ріжних поневолених народів, як вони користувалися цим гаслом — «Нарід собі», та чого досягли. Показати отже, скільки прихованої енергії та можливостей заховано в лоні кожного поневоленого народу.
Врешті, завданням цієї брошури — є переконати невіруючих хомів з табору української інтеліґенції, що немає жадних підства для зневір'я щодо українського народу. Уміле та доцільне застосування засади «Нарід собі» — також серед нього, без сумніву, знайде живий та вдячний ґрунт; розбудить і розворушить приспану його енерґію та національну свідомість; викличе збільшену самопосвяту та жертвеність, витворюючи сприятливий ґрунт для переведення цілої низки культурно-господарських акцій, що у свою чергу наблизять український нарід до здобуття ним свого повного національного самоозначення, як неминучої передумови його самостійносте.