Народныя южнорусскія сказки/1/22
| ◀ 21 | Народныя южнорусскія сказки/1 Луплене теля |
23 ▶ |
|
Був собі чоловік да жунка, да нічого в йіх не було, тульки одно телятко. Ото воно́ так жило, як слід, а то якось щось воно й спортилося. Був у йіх стожок сіна; то це чоловік пудкине, то воно й ззість . . . . . . . Той чоловік увуйшов снідать, да й каже: «Жунко! Що мені робить оцьому теляті; що вже скульки сіна було, да й пойіло. Чи його зарізать, чи що?» — «Ні, каже: облупи, да на улицю випусти, нехай иде, живе.» — Вун облупив да й пустив.
Иде, да й иде теє теля, аж бежить кабан, дай каже: «Куди идеш, луплене теля?» — «Світ за очима, а смерть за плечима; ходім за товариша». — Дак кабан каже: «Ходім». Идуть да идуть, бежить баран, да й каже: «Куди йдеш, луплене теля? — «Світ за очима, а смерть за плечима; ходім за товариша.» — «Ходім.» — Идуть, да идуть, бежить селех, да й каже: «Куди йдеш, луплене теля?» — «Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша.» — Идуть да й идуть, аж бежить півень: «Куди йдеш, луплене теля?» — «Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша.»
От, идуть, да йдуть собі, аж така хуртовина! Постали, да й радяцьця. Кабан каже: «я побежу в болото, да в мух уриюсь». А баран каже: «Я побежу да в дупло влізу». Селех каже: «я полечу на вербу, одно крило простелю, а одним укриюсь». Півень каже: «Й я полечу на вербу, одно крило постелю, а одним укриюсь». А теля стало, каля, да й каля, да й каля. Да таку купу накаляло здорову, як хата. Да зробило хату собі з калу; изробило сінці и комору, прикомурок… там усячина є: жито, и мука, усе, — и піч изробило собі в хаті. Пішло дровець назбирало, да протопило хату, да й лягло на печі.От бежить кабан, да й каже: «Одчини, луплене теля!» — «Не дчиню!» — «Ну, носом прорию». — Треба одчинять. Одчинило. Вун увуйшов, да на пул и луг, а воно на піч — От бежить баран: «Мекеке, мекеке! Одчини, луплене теля!» — «Не дчиню!» — «Лобом пробью». Воно встало, одчинило. Вун увуйшов, да пуд пул, а воно на піч таки все дерецьця. — От бежить гусак: «Одчини, луплене теля!» — «Не дчиню!» — «Ну, носом проклюю». Воно встало, дчинило. Вун пуд покуть, тай сів. — От бежить селех, да й каже: «Одчини, луплене теля!» — «Не дчиню!» — «Ну, носом проклюю». Воно одчинило. — Вун пуд піч у куточок — От бежить півень, каже: «Одчини луплене теля!» — «Не дчиню!» — «Носом проклюю». Воно одчинило. Вун, — перед коменом жердочка, — вун и сів на туй жердоцці. — От ото вже ночувать йім треба.
Вовк прийшов да в комурку, виєв муку, пойів жито, все сало ззів, да тоді й увуйшовь у хату, да на піч — зирк! а теля з печи зирк! Тай каже: «Ей, братє! вставайте вовка бить». Вони повставали, дай його молосовать там, бить. А півень на жердоцці сидить, давсе . . . . , все . . . . , да купу таку наваляв, таку здорову… От вони й вбили вовка, да й витягли на улицю, да й повходили в хату. Дак півень и каже: «Як би були подали сюда, дак и облупилиб!»
(Записано въ с. Рудьковкѣ, Козелецкаго уѣзда, Черниговской губ. И. П. Новицкимъ.)