Нариси з історії Північної Буковини/II/Монголо-татарська навала

Монголо-татарське нашестя в середині XIII ст. було найтрагічнішим за наслідками в історії Русі. Розоривши Київ, війська хана Батия весною 1241 р. «приде к Володимеру, и взя и копьем и изби и не щадя, також же и град Галич, иные грады многи, им же несть числа»[1]. З Галича загони монголо-татарів пішли на південь до Пруту і Серету із боями перейшли Карпати через Роднянський перевал в Угорщину[2]. Повернувшись з Західної Європи в 1242 р., Батий у пониззі Волги засновує свою державу — Золоту Орду, у васальну залежність якої потрапили руські князівства.

Князь Галицько-Волинського князівства Данило Романович, щоб запобігти вторгненню монголо-татарських військ, у 1245 р. відвідав ставку хана, номінально визнав залежність від Золотої Орди, а повернувшись, почав активно готуватись до боротьби з «безбожними татарами». Він вів переговори із Угорщиною про спільний виступ проти поневолювачів, вживав заходів до укріплення існуючих та будівництва нових фортець. На території Буковини була проведена реконструкція фортечних укріплень в Хотині та в Перебиківцях, а в Карапчеві (нині Вижницький район) збудована нова дерев'яна фортеця.

Під час штурму фортець монголо-татари застосували облогові каменеметальні та стінобитні машини («пороки» і «барабани»). Перші з них наносили пошкодження дерев'яним стінам, збиваючи їх верхні частини, а стінобитні машини робили проломи в них перед безпосереднім штурмом фортеці. Це й примушувало руських князів провести реконструкцію існуючих фортець, а тим більше фортець у Хотині на Перебиківцях, яким належала важлива роль у захисті земель Галицько Волинського князівства від грабіжницьких загонів монголо-татарів. У Хотині замість дерев'яних в 40 — 50-х роках XIII ст. були збудовані кам'яні стіни. У Перебиківській фортеці, що мала хороший природний захист, збудували нові дерев'яні стіни зрубної конструкції і цим зміцнили її напільний бік. Тут оборонна смуга досягала 135 м завширшки і складалася з трьох укріплених ліній, які затримували штурмуючих, заважали швидкому перекиданню стінобитних машин, давали можливість захисникам фортеці вжити необхідних заходів до знищення громіздкої техніки наступаючих.

Опираючись на неприступність своїх фортець, Галицько-Волинське князівство успішно відбивало напади монголо-татарських орд. У 1252 р. руське військо на чолі з Данилом Романовичем перейшло в наступ проти татарського воєводи Куремси. Літописець зазначав, що князь «держаше рать з Куремсою и николи же не боявся Куремсы»[3]. Згодом, у 1259 р., монголо-татарський воєвода Бурондай зумів підкорити Південно-Західну Русь, примусив Данила Галицького «розметать» важливі укріплення князівства, за Винятком Холма — тодішньої столиці Галицько-Волинської Русі. Очевидно, тоді були спалені дерев'яні укріплення давніх Чернівців (Ленківецького городища).

Потрапивши під владу монголо-татарів, Галицько-Волинське князівство змушене було брати участь у військових походах завойовників, а його населення сплачувати тяжку «татарщину» (данину). Монголо-татарське поневолення негативно вплинуло на економічний і культурний розвиток населення Русі. Поступово занепадають давньоруські торговельні шляхи по Дністру і Пруту, припиняють своє існування торгово-ремісничі посади в літописному Василеві та давніх Чернівцях. В археологічних колекціях другої половини XII—XIV ст. повністю зникають шиферні пряслиці, скляні браслети і персні, амфори-корчаги, глиняні полив'яні плитки та інші речі, що були звичайними для XII — першої половини XIII ст.

Занепад спостерігається і в народному будівництві. Якщо в XII — першій половині XIII ст. основним типом народного житла на буковинській території була наземна дерев'яна будівля зрубної або каркасної конструкції, то в період тяжкої «татарщини» населення почало будувати примітивні житла напівземлянкового типу, які часто обігрівалися звичайними вогнищами, викладеними з каменів. Напівземлянкові житла другої половини XIII—XIV ст. досліджувались при розкопках, наприклад, у Каплівці та Грозинцях Хотинського району.

Рятуючись від грабіжницьких загонів монголо-татарів, люди переселялися в ліси, подалі від великих доріг. Саме в цей час відбулося переміщення Чернівців з низького лівого берега, де проходила сухопутна дорога, на горбастий, вкритий лісом правий берег Пруту.

Могутність Золотої Орди поступово почала занепадати. У 1345 р. вони змушені були залишити прикарпатські землі. Відновити свою владу монголо-татарські хани уже не могли. У 1362 р. їм завдало поразки литовсько-руське військо, а в 1380 р. об'єднані руські війська на чолі з великим князем московським Дмитрієм Донським розгромили ворога на Куликовому полі.

Гніт монголо-татарських ханів та феодальна роздробленість ослабили Галицько-Волинське князівство. Після смерті Данила Галицького (1264 р.) сусідні феодальні держави Польща і Угорщина посилили свій натиск на руське князівство. У 1340 р. Польща й Угорщина зробили спробу загарбати землі князівства, але, боячись нападу татарської орди, їх війська відступили із зайнятих територій. У 1349 р. польські війська знову захопили Галичину разом з частиною Волині, Землі Галицько-Волинського князівства були поділені між Польщею та Угорщиною. Територія Північної Буковини тоді опинилась під владою угорських королів. Почався період іноземного поневолення, що тривав понад шість століть.

——————

  1. ПСРЛ. 2, ст. 786.
  2. Каргалов В. В.Внешнеполитические факторы развития феодальной Руси. М., 1967, с. 127.
  3. ПСРЛ, 2, ст. 846.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.