Найголовніші правила українського правопису (1925)
| Найголовніші правила українського правопису Прага: Видавництво української молоді, 1925 |
|
|
 |
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК
НАЙГОЛОВНІШІ ПРАВИЛА
УКРАЇНСЬКОГО
ПРАВОПИСУ
НОВЕ ВИДАННЯ
_-_%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BF.jpg)
ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
ПРАГА 1925
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК
НАЙГОЛОВНІШІ ПРАВИЛА
УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ
НОВЕ ВИДАННЯ
ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
ПРАГА 1925
|
[491.79—1]. |
Друкується як офіційно-ухвалене (Спільним Зібранням Академії сімнацятого травня і дванацятого липня тисяча дев'ятьсот дев'ятнацятого року, та двацять дев'ятого падолиста тисяча дев'ятьсот двацятого року) академічне видання.
Неодмінний Секретар Академії
академик А. Кримський.
1. Букву ї пишемо з початку слова або з початку складу, коли тільки вона вимовляється як йі: їдець, їдкий, їдцем, їжа, їжак, їзда, їздити, її, їй, їсти, їхати, їхній, Україна, твоїми, мої, свої, Ївга, троїстий.
Після приголосних звуків ніколи букви ї не пишемо (хіба що з апострофом, § 4).
2. З початку слова, коли не вимовляється йі, треба писати і (а не и): Іван, іграшка, іду, істина, Ілля, іскра, ікавка, ім'я, іспит, існувати, істота, іти, Ірод, іржа, Ірпень.
Примітка: але перед н можна писати и: инший, инколи, иней, иноді.
3. Букву йо пишемо з початку слова або з початку складу за голосним звуком: його, йому, йолоп, твойого, твойому; після приголосних, за невеликими винятками, треба писати ьо (а не йо): льох, льон, сьогодні, всього, сьомий.
Винятки: а) вйо-вйо, розйойкатися, зйоржитися, соловйовий; б) чужі назви: Воробйов, Соловйов (але Ліньов, Кореньов, Кошельов); в) чужі слова: курйоз, серйозний (або куріоз, серіозний) і т. ин.
Без апострофа пишуться: святий, свято, різдвяний, морквяний, цвях, звязок, розвязувати, звязувати, і такі чужі слова, як: бюджет, бюст, бюро, бюрократ, Вюртемберґ, Бельвю, Мюллер, Мюльбах, де-Мюсе, Мюрже і инші чужі ймення, де безапострофною буквою ю передається німецьке ü та французьке u.
У деяких словах ставимо апострофа перед йотованою голосною ще й після р: пір'я, бур'ян, подвір'я (де чути инакшу вимову, ніж у рябий, рясний) і в чужих словах, таких, як: кур'єр, кар'єра, ар'єргард.
Після приростків, що кінчаються на приголосний звук, перед йотованою голосною ставимо апострофа: з'їхати, під'їхати, в'їхати, од'їхати, з'ясувати, без'язикий, з'єднаний, об'єднаний, з'їсти (і ззісти), роз'ясняти, з'явитися, з'явище (останнє слово не треба плутати з словом „зявище“, що відповідає московському „хайло“).
5. Після подвоєних шиплячих звуків: ж, ч, ш на кінці слів пишемо я, ю: збіжжя, клоччя, безгрішшя, роздоріжжя, за піччю, цею ніччю, подоріжжю.6. Приголосний звук перед м'яким приголосним сам стає м'яким, але ь після нього не ставимо: слід, світ, сонця, віконця, сміх, цвіт, кість, мислі, панський (хоч вимовляється: сьлід, сьвіт, соньця і т. д.).
Тільки після звука л, що стоїть перед м'яким приголосним, треба ставити ь: пальця, сальцю, закальця: між двома л не ставиться ь: ллється, лляти, Ілля, гілля.
7. Перед шиплячими звуками н не м'ягчимо: менший, тонший, инший, кінчик, панщина, ганчірка, віншувати; але л, у цім випадку, м'ягчиться: більший, пальчик, бувальщина.
8. Слова на -ець мають на кінці ь: післанець, горобець, молодець.
При одмінюванні слів на -ець перед ц не треба писати ь: післанця, на кінці, отця, молодцю.
Але коли в таких словах перед ц стоїть звук л, то тоді ь треба писати: пальця, смальцю, з закальцем.
9. У сполученнях здн, ждн і стн зубні звуки д і т зникають перед н: празник, борозна, пізно, тижня, кожний, пісний, чесний, капосник, напасник, пропасниця, власний, звісний, вісник, існувати, нещасний, водохресний, персня, ненависний, корисний, первісний.
10. Пишемо сполучення чн: безпечний, яєчня, сердечний, Сагайдачний, пшеничний, безконечний, місячний, помічний, помічник, влучний, вдячний, зручний, вічний, наочний, сонячний.Але завсіди пишемо: рушник, рушниця, мірошник.
11. Приросток з (або із) перед глухими: к, т, п, х змінює своє з на с: сказати, стулити, спитати, схилитися, сходитися; перед усіма иншими приголосними приросток з (чи із) не змінюється: збавити, звести, зжалитися, зчарувати, зчистити, зцідити, зцілити, зшивати, зшиток, зсадити, зсісти, зформувати, зфранцузитися.
Приростки без та роз не міняють свого з на с: безкостий, безпутній, безталанний, безхатній, безчасний, безчестя, розкидати, розколоти, розкішний, розпуста, розтягти, розходитися, розчистити.
12. Закінчення -ар та -ир на кінці речівників пишемо без ь, навіть коли в родовому відмінкові маємо м'який голосний звук: цар, кобзар, секретар, писар, косар, лікар, вівтар, манастир, багатир (род. відм. — царя, кобзаря і т. д.). Так само: звір, матір, тепер, не вір, і в середині слів: гіркий, Харко, місто Харків.
Примітка: але иноді пишуть ці слова і з ь: царь, секретарь, писарь.
13. Речівники середнього роду на -я (що вийшло з давнього закінчення -іе, чи -ье) і скількись слів жіночого та чоловічого роду на -я (що вийшло з давнішого -ія чи -ья) подвоюють приголосний звук перед -я: життя, сміття, багаття, весілля, Поділля, зілля, похмілля, насіння, ходіння, волосся, Поро́сся, безладдя, безуряддя, мотуззя, галуззя, збіжжя, роздоріжжя, безгрішшя, клоччя і т. и.; знов-же й: суддя, браття, стаття (з „судія“, „братія“, „статья“). При відмінюванні таких слів подвоєний приголосний звук залишається перед усіма иншими голосними: життю, в житті, весіллю, на весіллі, так само як і в відповідних прикметниках (життєвий або життьовий) і в зложених словах (як життєпис).
Губні звуки: б, п, в, м і звук р у цих випадках не подвоюються: луб'я, безголов'я, сім'я, подвір'я, пір'я.
Увага I. На кінці таких слів середнього роду пишемо -я (а не -є): життя, сміття, весілля, дарма що по багатьох українських говірках у цих випадках чуємо -є на кінці: життє, сміттє, весіллє, а де-не-де навіть: житє, смітє, весілє.
Увага II. Не треба аналогічно з цими випадками переносити подвоєння на чужі слова та на чужі ймення. Треба писати: Вальян (не Валлян!), Тальякоццо, імброльйо, мільйон, Мольєр, барельєф, Нью-Йорк, Тьєр, Ґотьє, цеб-то з однією приголосною буквою та з ь; а в таких словах, як ад'юнкт та кон'юнктура, пишеться апостроф, а не ь.
15. У родовому відмінкові множини пишемо закінчення -ей (а не -ий): людей, ночей, коней, грошей, гостей, костей.
16. У давальному відмінкові однини в словах чоловічого роду твердої одміни треба писати закінчення -ові, а в словах м'якої одміни -еві: батькові, козакові; коневі, учителеві, гостеві, кобзареві, манастиреві, цареві, учневі, товаришеві, ножеві, родичеві, паничеві, купцеві, молодцеві, Василеві.
Слова на -й мають закінчення -єві: краєві, раєві, гаєві.
На кінці в цих закінченнях пишемо -і, а не -и.
Примітка: До твердої одміни належать речівники з закінченнями на твердий звук, а до м'якої — речівники на -ь, -й, -я, -є, на шиплячий -ж, -ч, -ш, -щ, і ті слова на -ар, -ир, що в родовому відмінкові мають на кінці -я.
17. У словах чоловічого і середнього роду в орудному відмінкові однини в твердій одміні треба писати -ом, а в м'якій — -ем: столом; конем, учнем, полем, Василем, учителем, гостем, ножем, мечем, ковшем, товаришем, борщем, кравцем, кобзарем, царем.
У словах жіночого роду в такому разі в твердій одміні треба писати -ою, а в м'якій одміні — ею: водою; землею, стелею, лялею, попадею, піснею, вишнею, черешнею, банею, молодицею, їжею, душею, кручею, тучею, пущею.Слова на -й мають закінчення -єм: краєм, раєм, гаєм, роєм, колієм.
Примітка: Пам'ятати треба, що в прикметниках пишеться в таких випадках тільки закінчення -ою: синьою, третьою, чужою, иншою, старішою.
18. У словах чоловічого роду, що кінчаться на -ж, -ч, -ш, -щ, у називному та знахідному відмінкові множини треба писати -і: ножі, паничі, товариші, гроші, кущі. Так само — в словах жіночого роду типу: радощі, труднощі, молодощі і т. ин. (що ніби являються множиною для слів на -ість: радість).
19. У словах жіночого роду, що кінчаться на -жа, -ча, -ша, -ща, в родовому, давальному та місцевому відмінкові однини та в називному і знахідному відмінкові множини треба писати -і: великої калюжі, чистій душі, на високій кручі, солодкі груші, лев'ячі пащі.
20. У словах жіночого роду, що кінчаться на приголосний звук, треба писати в родовому відмінкові однини -и, а в давальному й місцевому однини та називному й знахідному множини треба писати -і; напр. род. відм. — з ночи, коло печи, з подорожи, цієї соли, нічної тіни, без сповіди, без відповіди, з радости, до смерти; дав. відм. та місцев. — дрібній солі, в тіні, у-ночі, в печі; множ. — прийшли вісті, про бюрократичні формальності.
Виняток — в-осени.
21. Прикметники на -ѐвий (з наголосом на е), не міняють цього е на ьо: вишне́вий, смушѐвий, тижнѐвий, грушѐвий, Василѐвий, сажнѐвий, деше́вий; коли-ж е без наголосу, то воно може змінюватися на ьо: польови́й, лойови́й, грошови́й.
22. У закінченні прикметників -ський, -зький, цький пишемо ь після с, з, ц: бабський, братський, панський, людський, Томашівський, волоський, запорозький, ризький (що з Риги), козацький, ткацький, німецький, молодецький.
23. У другому ступені прикметників пишемо -іший (а не -йший): старіший, миліший.
24. Однаково добре пишемо: гарнесенький і гарнісінький, білесенький і білісінький (але не гарнісенький, не білісенький).
25. У літературному українському письмі переважно вживається форми займенника цей, ця, це, рідше сей, ся, се.
26. Часточку -ся треба писати вкупі з дієсловом: проситься, носиться, береться.
27. У дієсловах, у другій особі однини теперішнього та майбутнього часу, пишемо -шся (а не -сся, або -ся): судишся, водишся, боятимешся.
28. У дієсловах, у третій особі однини й множини теперішнього та майбутнього часу, пишемо -ться (а не -цця, або -ця): він судиться, вони судяться, воно губиться, вони губляться, заборонюється, братиметься, боятимуться.
29. У дієсловах треба писати наросток -увати, -ювати (а не -овати, -евати): купувати, танцювати, горювати.
Дієприкметники від цих дієслів мають закінчення -ований, ьований, коли наголос падає на о: купо̀ваний, збудо̀ваний, подаро̀ваний, вторго̀ваний, схвильо̀ваний; але пишемо -уваний, -юваний, коли наголос не падає на склад перед -ва-: ви́будуваний, ви́торгуваний, ви́горюваний.
30. Закінчення -ство, -ський додаємо просто до пня: братський — братство; бабський — бабство; сирітський — сирітство.
Коли ці закінчення додаємо до пня після звуків к, ч, ць, то тоді пишемо -цький, -цтво: козацький — козацтво; ткацький — ткацтво; молодецький, ловецький — ловецтво.
31. У літературному письмі однаково вживаються від і од (але не от): від тебе, од тебе (але не от тебе).
32. У причасниках пишемо одно н (а не два): зроблений, спечений, зварений, запроханий, закоханий, виструганий, поораний.
У прикметниках пишемо два нн: спасенний, невблаганний.
1. Чужі слова треба писати по можливості так, як вони вимовляються в своїй мові: доктор, гувернер, доктринер, фельдшер, адвокат, холера, вокзал, капітан, капітал.
2. Звук g у чужоземних словах передаємо через г: гімназія, телеграф, генерал, газета, термінологія, психологія.
Але в чужих прізвищах точно одрізняємо g од h: Гюґо (Hugo), Ґутгейль, Ґріґ, Гартман.
3. У чужих словах звук л на письмі здебільшого не м'ягчимо, цеб-то по л пишемо букви: а, о, у, е, а не: я, ьо, ю, є: лавровий, лантух, латинський, класа, план, Платон, неоплатоник, платан, салата, облатка, балада, шоколад, шлафрок, силабічний, аналой, логічний, дипломатичний, філологія, аналогія, флота, лояльний, ложа, лозунг, ломбард, Лондон, Лузітанія, Луара, кулуар, клуб, галун, лупа, пролетарський, лепта, легенда, молекула, полемізувати, білет, легальний, легіон, лекція, леопард, Леопольд.
Сюди не стосуються такі слова, як: рельєфний, барельєф, льє (франц. миля — lieu), мільйон, бульйон, де ь вийшло з i.Тільки в декількох нечисленних словах, переважно таких, що дійшли до нашої мови через польське посередництво, ми маємо м'яке л, напр.: пляшка, клямка, ляда, лямпа, канцелярія, ска̀ля, іслям (так чується і по-арабськи), льох, або ще: Лютер, ілюмінація, ілюстрація, молюск, плюральність (останні не без французького впливу: illustration, illumination, mollusque, pluralité).
4. Звук ф у чужих словах, недавно взятих і в нашій мові ще не зукраїнізованих, передаємо через ф (а не хв): форма, Франція, фабрика, фінанси, філологія, фосфор, маніфест, офіцер, фаховий, факт, фасон, фаєтон, фамілія, фантазія, фарба, фортуна, філософ.
У словах, недавно або не дуже давно взятих, чуже ϑ, th на письмі передаємо через т (не через ф): катедра, Атени, ортографія, міт (міф), анатема, апофтегма, Бористен, логаритм, аритметика, патос, Пітагор, етер і т. ин.
Здебільша те саме правило прикладається й до слів та до ймень, давно взятих, напр.: Теофан, Теодосій (або Тодос). Але є скількись слів цієї категорії, де пишеться ф або хв, а иноді й х: Федір або Хведір (рідше Тодір), Тимохвій або Тимофій (рідше Тимотей), гора Афон (рідше Атос), Хома. Коли такі ймення відносяться до людей західньої Европи, а не до українців, то треба писати тільки т: Тома Аквінський (а не Хома).
5. У чужих словах не подвоюється приголосний звук: класа, маса, каса, шосе, регрес, процес, професор, субота, група, суфікс, комісар, комісія, комуна, комуніст, інтелігент, ілюстрований, ідилічний, голандський, оперета; тільки звук н подвоюємо в отаких словах: манна, панна, ванна, Ганна, бонна.
Але у власних назвах, здебільша лиш чужоземних (винятково в своїх), та в словах з церковної мови подвоюємо приголосний звук згідно з вимовою чужоземців: Едда, Міллер, Мюллер, Ганнібал, Аннам, Колесса, Мекка, авва, равві, осанна.
Увага: В таких випадках треба вважати тільки на справжню вимову у чужоземців, а не їхню графіку. Через те не пишемо двох приголосних у французьких іменнях: де-Бюсі, Брюсель, Франшвіль, Мюзета, Ґарона, та з другого боку залишаємо подвійні приголосні в італійських іменнях: Ріґолетто, Патті, Страделла, Тассо. Пишучи німецьке Мюллер з двома лл, рівночасно пишемо: Рюкерт, Гофман (Rückert, Hoffmann), бо й сами німці так вимовляють.
6. Початкове e в чужих словах передаємо так:
а) у словах давніх і часто вживаних, де воно вимовляється як йе, — через є: євангелія, євангеліст, Єгипет, єзуїт, єретик, Єрусалим, Євген, єпіскоп.
б) у словах рідко вживаних, де воно вимовляється як е, — через е: евакуація, еволюція, егоїзм, екватор, екзамен, екскурсія, елегія, елемент, енергія, епідемія, епізодичний, епітет, етика, етимологічний, етнографічний, ефект, епоха, естетика, ехо.
7. Початкове i в чужих словах пишемо через і: історія, імперія, ідол, ідея, Ірод, інститут, інтелігент, ігумен, іронія, Італія, Індія, Іван, іміграція, інституція, інспектор.
8. В чужих словах пишемо -ія, -іє, а не -іа -іе: матеріял, геніяльний, спеціяльний, фіялка, варіянт, діявол, діякон, пієтизм, гієна.
9. Чужоземне -io- звичайно передається через іо: піонер, ембріон, біоскоп, соціологія. В декількох словах, котрі більше поукраїнізувалися, іо чергується з -йо; — однаково добре пишеться: куріоз і курйоз, серіозний і серйозний. Окрім того: бульйон, мільйон, медальйон.
10. Після приголосних зубних: д, т, з, с, ц, шиплячих: ж, ч, ш і після р у чужих словах (тільки не в іменнях власних) пишемо и (а не і): директор, дипломат, тип, тиран, антихрист, граматика, граматичний, університет, музика, музичний, пропозиція, цифра, енциклопедія, цинічний, шифрований, режим, фабрика, фабричний, лірика, ліричний.
Після всіх инших звуків пишемо і: бібліотека, біблія, мітрополіт, єпіскоп, євангеліст, публіка, публічний, маніфест, міністр, амуніція, універсал, техніка, технічний, фігура, архів, архідіякон, логіка, логічний, гістологія, магістерський, агітація, орґінія і т. д.
Увага I. До хрещених іменнів та назв це правило прикладається тільки тоді, коли вони не зукраїнізовані: Мікель, Мікаела, Міклош, Філіппо, Лузітанія і т. д., а коли вони зукраїнізовані, то пишемо и: Михайло, Михалина, Микола або Миколай (Николай), Пилип або Филип, Єгипет, Сирія, Рим.
Увага II. Аналогічно до чисто-українського закінчення ик в іменниках чоловічого роду (таких, як провідник, робітник і ин.), встановилася загальна звичка писати ик і в чужих словах чолов. р., як от: механик, техник, алкоголик, аристоте́лик, академик.
11. У прізвищах чуже i після зубних та шиплячих однаково передається через і: Дізраелі, Дільман, Тільмон, Тіде, Тімур, Мазіні, Зібер, де-Бюсі, Россіні, де-Нанжі, Скюдері.
12. У чужих словах перед голосною та перед звуком й пишемо і (а не и): Франція, Росія, Австрія, Азія, історія, матеріял, архієрей, Антоній, Онофрій, Григорій, Горацій; але можна писати: диякон, диявол, Гавриїл.
13. Букву i, що стоїть у чужих словах після голосної, передаємо через ї (а не і): Каїн, Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Енеїда, архаїчний, героїчний, руїна, архаїзм.
14. Чужий дифтонг au передаємо через ав: автор, автограф, авдиторія, авдієнція, лавровий, Август, Австрія, фавна, фавністичний, Таврія, авкціон. Аналогічно — локавт, бравнінг.
Тільки перед голосними передаємо той дифтонг через ау, а не через ав: Ауе, Ауербах, Шопенгауер.
ВИДАВНИЦТВО
УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
1. Л. УКРАЇНКА. ПЕРВІСНІ ЛЮДЕ. За редакцією проф. Д. Антоновича. З малюнками. Ц. дол. 0.06
2. ВСЕУКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК. Звідомлення за 1921 рік. Ц. дол. 0.15
3. МИКОЛА ЧАЙКІВСЬКИЙ. Систематичний словник української математичної термінології з поазбучним українсько-російсько-німецьким покажчиком. Перша частина. Елем. математ. Ц. дол. 0.50
4. УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК. Найголовніші правила українського правопису. Нове видання. Ц. дол. 0.08
5. ВСЕУКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК. Звідомлення за 1922 рік. Ц. дол. 0.30
Продаж по всіх кращих україн. книгарнях
Де нема — звертатись на адресу:
EUG. WYROWYJ, PRAHA, VRŠOVICE 665
Československo
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|