Найголовніші правила українського правопису (1921)

by Українська академія наук

Найголовніші правила українського правопису Українська академія наук Рівне: Волинське кооперативне видавництво, 1921

Українська Академія Наук.

---

---

 

Найголовніші правила

українського
правопису.

 

 

Передрук з Київського Видання 1921. року.

Українська Академія Наук.

---

---

Найголовніші правила

українського
правопису.

---

Передрук з Київського Видання 1921. року.

---

Видання Волинського Кооперативного Видавництва.

 

---

 

Рівне на Волині — 1921.

 

---

Друкується як офіційно-ухвалене (Спільним Зібранням Академії 17.V. і 12.VII.1919 та 29.XI.1920 р.) академичне видання.

 Неодмінний Секретар Академії,

акад. А. Кримський.

---

 

---

З друкарні А. Кисілевського в Коломиї.

---

 

---

1. Букву ї пишемо з початку слова або з початку складу, коли тільки вона вимовляється як йі: їдець, їдкий, їдцем, їжа, їжак, їзда, їздити, її, їй, їсти, їхати, їхній, Україна, твоїми, мої, свої, Ївга, троїстий.

Після приголосних звуків букви ї ніколи не пишемо (хіба що з апострофом, § 4).

2. З початку слова, коли не вимовляється йі, треба писати і (а не и): Іван, іграшка, іду, істина, Ілля, іскра, ікавка, ім'я, іспит, існувати, істота, іти, Ірод, іржа, Ірпень.

Примітка: але перед н можна писати и: инший, инколи, иней, иноді.

3. Букву йо пишемо з початку слова або з початку складу за голосним звуком: його, йому, йолоп, твойого, твойому; після приголосних, за невеликими винятками, треба писати ьо (а не йо): льох, льон, сьогодні, всього, сьомий.

Винятки: а) вйо-вйо, розйойкатися, зйоржитися, соловйовий; б) чужі назви: Воробйов, Соловйов (але Ліньов, Кореньов, Кошельов); в) чужі слова: курйоз, серйозний (або куріоз, серіозний) і т. ин.

4. Між губними звуками: б, п, в, м і йотованими голосними: я, ї, є, ю ставимо протинку (апостроф) ' (а не ь): б'ю, б'є, б'ється, баб'ячий, безхліб'я, голуб'ята, п'ять, п'ятниця, п'ята, реп'яхи, пуп'янок, пов'язати, в'язи, в'ялий, в'юн, безголов'я, в'ється, в'язнути, м'який, тім'я, вим'я, плім'я, м'ясо, ім'я, м'яло, м'ясниці, рум'яний, на тім'ї, на безриб'ї.

Без апострофа пишуться: святий, свято, різдвяний, морквяний, цвях, звязок, розвязувати, звязувати, і такі чужі слова, як: бюджет, бюст, бюро, бюрократ, Вюртемберґ, Бельвю, Мюллер, Мюльбах, де-Мюсе, Мюрже і инші чужі ймення, де безапострофною буквою ю передається німецьке ü та французьке u.

У де-яких словах ставимо апострофа, перед йотованою голосною і після р: пір'я, бур'ян, подвір'я (де чути инакшу вимову, ніж у рябий, рясний) і в чужих словах, таких, як: кур'єр, кар'єра, ар'єргард.

Після приростків, що кінчаються на приголосний звук, перед йотованою голосною ставимо апострофа: з'їхати, під'їхати, в'їхати, об'їхати, з'ясувати, без'язикий, з'єднаний, об'єднаний, з'їсти (і ззісти), роз'ясняти, з'явитися, з'явище, (останнє слово не треба плутати з словом „зявище“, що відповідає московському „хайло“).

5. Після подвоєних шиплячих звуків: ж, ч, ш на кінці слів пишемо я, ю: збіжжя, клоччя, безгрішшя, роздоріжжя, за піччю, цею ніччю, подоріжжю.

6. Приголосний звук перед м'яким приголосним сам стає м'яким, але ь після нього не ставимо: слід, світ, сонця, віконця, сміх, цвіт, кість, мислі, панський (хоч вимовляється: сьлід, сьвіт, соньця і т. д.)

Тільки після звука л, що стоїть перед м'яким приголосним, треба ставити ь: пальця, сальцю, закальця: між двома л не ставиться ь: ллється, лляти, Ілля, гілля.

7. Перед шиплячими звуками н не м'ягчимо: менший, тонший, инший, кінчик, панщина, ганчірка, віншувату; але л у цім випадку мягчиться : більший, пальчик, бувальщина.

8. Слова на -ець мають на кінці ь: післанець, горобець, молодець.

При одмінюванні слів на -ець перед ц не треба писати ь: післанця, на кінці, отця, молодцю.

Але коли в таких словах перед ц стоїть звук л, то тоді ь треба писати: пальця, смальцю, з закальцем.

9. У сполученнях здн і стн зубні звуки д, і т зникають перед н: празник, тижня, пізно, кожний, борозна, пісний, чесний, капосник, напасник, пропасниця, власний, звісний, вісник, існувати, сучасний, водохресний, персня, ненависний, корисний, первісний.

10. Пишемо сполучення чн: безпечний, яєчня, сердечний, Сагайдачний, пшеничний, безконечний, місячний, помічний, помічник, влучний, вдячний, зручний, вічний, наочний.

Але завжди пишемо: рушник, рушниця, мірошник.

11. Приросток з (або із) перед глухими: к, т, п, х змінює своє з на с: сказати, стулити, спитати, схилитися, сходитися; перед усіма иншими приголосними приросток з (чи із) не змінюється: збавити, звести, зжалитися, зчарувати, зчистити, зцідити, зцілити, зшивати, зшиток, зсадити, зсісти.

Приросток без не міняє свого з на с: безкостий, безпутній, безщасний, безталанний, безхатній, безчестя.

12. Закінчення -ар та -ир на кінці речівників пишемо без ь, навіть коли в родовому відмінкові маємо м'який голосний звук: цар, кобзар, секретар, писар, косар, лікар, вівтар, манастир, багатир (род. відм. — царя, кобзаря і т. д). Так само: звір, матір, тепер, не вір, і в середині слів: гіркий, Харко, місто Харків.

Примітка: але иноді пишуть ці слова і з ь: царь, секретарь, писарь.

13. Речівники середнього роду на -я (що вийшло з давнього закінчення -іе, чи -ье) і скількись слів жіночого та чоловічого роду на -я (що вийшло з давнішого -ія чи -ья) подвоюють приголосний звук перед -я: життя, сміття, багаття, весілля, Поділля, зілля, похмілля, насіння, ходіння, волосся, Поро́сся, безладдя, безуряддя, мотуззя, галуззя, збіжжя, роздоріжжя, безгрішшя, клоччя, і т. п., знов-же й: суддя, браття, стаття (з „судія“, „братія“, „статья“). При відмінюванні таких слів подвоєний приголосний звук залишається перед усіма иншими голосними: життю, в житті, весіллю, на весіллі, так само як і в відповідних прикметниках (життєвий або життьовий) і в зложених словах (життєпис).

Губні звуки: б, п, в, м і звук р у цих випадках не подвоюються: луб'я, безголов'я, сім'я, подвір'я, пір'я.

Увага I. На кінці таких слів середнього роду пишемо -я (а не -є): життя, сміття, весілля, дарма що по багатьох українських говірках у цих випадках чуємо -є на кінці: життє, сміттє, весіллє, а де-не-де навіть: житє, смітє, весілє.

Увага II. Не треба аналогічно з цими випадками переносити подвоєння на чужі слова та на чужі ймення. Треба писати: Вальян (не Валлян;). Тальякоццо, імброльйо, мільйон, Мольєр, барельєф, Нью-Йорк, Тьєр, Ґотьє, цеб-то з однією приголосную буквою та з ь; а в таких словах, як ад'юнкт та кон'юктура, пишеться апостроф, а не ь.

14. Речівники середнього роду, що походять од дієслів на -увати, -ювати, затримують звук у, ю, (а не о, е,), коли на них нема наголосу: будува̀ння, дарува́ння, царюва̀ння, раюва̀ння, горюва́ння.

15. У родовому одмінкові множини пишемо закінчення -ей (а не -ий): людей, ночей, коней, грошей, гостей, костей.

16. У давальному відмінкові однини в словах чоловічого роду твердої одміни треба писати закінчення -ові, а в словах м'якої одміни -еві: батькові, козакові, коневі, учителеві, гостеві, кобзареві, манастиреві, цареві, учневі, товаришеві, ножеві, родичеві, паничеві, купцеві, молодцеві, сонцеві, Василеві.

Слова на -й мають закінчення -єві: краєві, раєві, гаєві.

На кінці в цих закінченнях пишемо -і, а не и.

Примітка: До твердої одміни належать речівники з закінченнями на твердий звук, а до м'якої — речівники на -ь, -й, -я, -є, на шиплячий -ж, -ч, -ш, -щ, і ті слова на -ар, -ир, що в родовому відмінкові мають на кінці -я.

17. У словах чоловічого і середнього роду в орудному відмінкові однини в твердій одміні треба писати -ом, а в м'якій — -ем: столом, конем, полем, Василем, ножем, мечем, ковшем, борщем, гостем, кравцем, учителем, учнем, царем, кобзарем, товаришем.

У словах жіночого роду в такому разі в твердій одміні треба писати -ою, а в м'якій одміні — -ею: водою, землею, попадею, молодицею, їжею, стелею, душею, кручею, пущею, тучею, банею, піснею, лялею, вишнею, черешнею.

Слова на -й мають закінчення -єм: краєм, раєм, гаєм, роєм, колієм.

Примітка: Пам'ятати треба, що в прикметниках пишеться в таких випадках тільки закінчення -ою: синьою, третьою, чужою, иншою, старішою.

18. У словах чоловічого роду, що кінчаться на -ж, -ч, -ш, -щ, у називному та знахідному відмінкові множини треба писати -і: ножі, паничі, товариші, гроші, кущі. Так само — в словах жіночого роду типу: радощі, труднощі, молодощі і т. ин. (що ніби являються множиною для слів на -ість: радість).

19. У словах жіночого роду, що кінчаться на -жа, -ча, -ша, -ща, в родовому, давальному та місцевому відмінкові однини та в називному і знахідному відмінкові множини треба писати -і: великої калюжі, на високій кручі, чистій душі, солодкі груші, лев'ячі пащі.

20. У словах жіночого роду, що кінчаться на приголосний звук, треба писати в родовому відмінкові однини -и, а в давальному й місцевому однини та називному й знахідному множини треба писати -і; напр. род. відм. — з ночи, коло печи, з подорожи, цієї соли, нічної тіни, без сповіди, без відповіди, з радости, до смерти; дав. відм. та місцев. — дрібній солі, в тіні, у ночі, в печі.

Виняток — в осени.

21. Прикметники на -е́вий (з наголосом на е), не міняють цього е на ьо: вишне́вий, смушѐвий, тижнѐвий, груше́вий, Василе́вий, сажне́вий, деше́вий; коли-ж е без наголосу, то воно може змінюватися на ьо: польовий, лойовий, грошовий.

22. У закінченні прикметників -ський, -цький пишемо ь після с, ц: бабський, братський, панський, людський, Томашівський, козацький, ткацький, німецький, молодецький.

23. У другому ступені прикметників пишемо -іший (а не -ійший): старіший, миліший.

24. Однаково добре пишемо: гарнесенький і гарнісінький, білесенький і білісінький (але не гарнісенький, не білісенький).

25. У літературному українському письмі переважно вживаються форми займенника цей, ця, це, рідше сей, ся, се.

20. Часточку -ся треба писати вкупі з дієсловом: проситься, носиться, береться.

27. У дієсловах, у другій особі однини теперішнього та майбутнього часу, пишемо -шся (а не -сся, або -ся): судишся, водишся, боятимешся.

28. У дієсловах, у третій особі однини й множини теперішньою та майбутнього часу, пишемо -ться (а не -цця, або -ця): судиться, судяться, губиться, губляться, заборонюється, братиметься, боятимуться.

29. У дієсловах треба писані наросток -увати, -ювати (а не -овати, -евати): купувати, танцювати, горювати.

Дієприкметники від цих дієслів мають закінчення -ований, -ьований, коли наголос падає на о: купо́ваний, збудо́ваний, подаро́ваний, вторго́ваний, схвильо́ваний, але пишемо -уваний, -юваний, коли наголос не падає на склад перед -ва-: вибудуваний, виторгуваний, вигорюваний.

30. Закінчення -ство, -ський додаємо просто до пня: братський — братство; бабський — бабство; сирітський — сирітство.

Коли ці закінчення додаємо до пня після звуків к, ч, ць, то тоді пишемо -цький, -цтво; козацький — козацтво; ткацький — ткацтво, молодецький, ловецький — ловецтво.

31. У літературному письмі однаково вживається від і од (але не от): від тебе, од тебе (але не от тебе).

32. У причасниках пишемо одно н (а не два): зроблений, спечений, зварений, запроханий, закоханий, виструганий, поораний.

У прикметниках пишемо два нн: спасенний, невблаганний.

Правопис чужих слів в українській мові.

1. Чужі слова треба писати по можливості так, як вони вимовляються в своїй мові: доктор, гувернер, доктринер, фельдшер, адвокат, холера, вокзал, капітан, капітал.

2. Звук g у чужоземних словах передаємо через г: гімназія, телеграф, генерал, газета, термінологія, психологія.

Але в чужих призвищах точно одрізняємо g од h: Гюґо (Hugo), Ґутгейль, Ґріґ, Гартман.

3. У чужих словах звук л на письмі здебільшого не м'ягчимо, цеб-то пишемо по л букви: а, е, о, у, а не: я, є, ьо, ю: класа, план, лавровий, лантух, латинський, новела, білет, легальний, легенда, легіон, лекція, логіка, флота, філологія, аналогія, лояльний, лозунг, Лузітанія, клуб.

Сюди не стосуються такі слова, як: рельєфний, барельєф, льє (франц. миля — lieu), мільйон, бульйон, де ь вийшло з i.

Тільки в декількох нечислених словах, що дійшли до нашої мови через польське посередництво, ми маємо м'яке л, напр: пляшка, клямка, ляда, лямпа, канцелярія, льох, або ще: ілюмінація, ілюстрація (останні не без французького впливу: illustration, illumination).

4. Звук ф у чужих словах, недавно взятих і в нашій мові ще не зукраїнізованих, передаємо через ф (а не хв): форма, Франція, фабрика, фінанси, філологія, фосфор, маніфест, офіцер, фаховий, факт, фасон, фаєток, фамілія, фантазія, фарба, фортуна, філософ.

У словах, недавно або не дуже давно взятих, чуже ϑ, th на письмі передаємо через т (не через ф): катедра, Атени, ортографія, міт (міф), анатема, апофтегма, Бористен, логаритм, аритметика, патос, Пітагор, етер і т. ин.

Здебільша те саме правило прикладається й до слів та до ймень, давно взятих, напр.: Теофан, Теодосій, (або Тодос). Але є скількись слів цієї категорії, де пишеться ф або хв, а иноді й х: Федір або Хведір (рідше Тодір); Тимохвій або Тимофій (рідше Тимотей), гора Афон (рідше Атос), Хома. Коли такі ймення відносяться до людей західньої Європи, а не до українців, то треба писати тільки т: Тома Аквінський (а не Хома).

5. У чужих словах не подвоюється приголосний звук: класа, маса, каса, шосе, процес, професор, субота, група, суфікс, комісар, комісія, комуна, комуніст, інтелігент, ілюстрований; тільки звук н подвоюємо в отаких словах: манна, панна, ванна, Ганна, бонна.

Але у власних назвах, здебільша лиш чужоземних (винятково в своїх), та в словах з церковної мови подвоюємо приголосний звук згідно з вимовою чужоземців: Едда, Міллер, Мюллер, Ганнібал, Аннам, Колесса, Мекка, авва, равві, осанна.

Увага: В таких випадках треба вважати тільки на справжню вимову у чужоземців, а не на їхню графіку. Через те не пишемо двох приголосних у французьких іменнях: Де-Бюсі, Брюсель, Франшвіль, Мюзета, Ґарона, та з другого боку залишаємо подвійні приголосні в італійських йменнях: Ріґолетто, Патті, Страделла, Тассо. Пишучи німецьке Мюллєр з двома лл, рівночасно пишемо: Рюкерт, Гофман (Rückert, Hoffman), бо й самі німці так вимовляють.

6. Початкове e в чужих словах передаємо так: а) у словах давніх і часто вживаних, де воно вимовляється як йе, через є: євангелія, євангеліста, Єгипет, єзуїт, єретик, Єрусалим, Євген, Європа, єпіскоп.

б) у словах рідко вживаних, де воно вимовляється як е, через е: евакуація, еволюція, егоїзм, екватор, екзамен, екскурсія, елегія, елемент, енергія, епідемія, епізод, епітет, етика, етимологія, етнографія, ефект, епоха, естетика, ехо.

7. Початкове i в чужих словах пишемо через і: історія, імперія, ідол, ідея, Ірод, інститут, інтелігент, ігумен, іронія, Іспанія, Індія, Іван, іміграція, інституція, інспектор.

8. В чужих словах пишемо -ія, -іє, а не -іа, -іе: матеріял, геніяльний, спеціяльний, фіялка, варіянт, діявол, діякон, пієтизм, гієна.

9. Чужоземне -io- звичайно передається через іо: піонер, ембріон, біоскоп, соціологія. В декількох словах, котрі більше поукраїнізувалися, іо чергується з йо — однаково добре пишеться: куріоз і курйоз, серіозний і серйозний. Окрім того: бульйон, мільйон, медальйон.

10. Після приголосних зубних: д, т, з, с, шиплячих: ж, ч, ш і після р у чужих словах (тільки не в іменнях власних) пишемо и (а не і): директор, дипломат, тип, тиран, антихрист, університет, музика, пропозиція, шифрований, режим, фабрика.

Після всіх инших звуків пишемо і: мітрополіт, єпіскоп, євангеліста, публіка, маніфест, міністр, амуніція, прінціп, біблія, фігура, універсал, хроніка, архів, архідіякон, бібліотека і т. д.

Увага: До хрещених іменнів та назв це правило прикладається тільки тоді, коли вони не зукраїнізовані: Мікель, Мікаела, Міклош, Філіппо, Лузітанія і т. д., а коли вони зукраїнізовані, то пишемо и: Михайло, Михалина, Микола або Миколай (Николай), Пилип або Филип, Єгипет, Сирія, Рим.

11. У прізвищах чуже i після зубних та шиплячих однаково передаєтьсь через і: Дізраелі, Дільман, Тільмон, Тіде, Тімур, Мазіні, Зібер, де-Бюсі, Россіні, де-Нанжі, Склюдері.

12. У чужих словах перед голосною та перед звуком й пишемо і (а не и): Франція, Росія, Австрія, Азія, історія, матеріял, архієрей, Антоній, Онофрій, Григорій, Горацій; але можна писати: диякон, диявол, Гавриїл.

13. Букву i, що стоїть у чужих словах після голосної, передаємо через ї (а не і): Каїн, Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Енеїда, архаїчний, героїчний, руїна, архаїзм.

14. Чужий дифтонг au передаємо через ав: автор, автограф, авдиторія, авдієнція, лавровий, Август, Австрія, фавна, фавністичний, Таврія, авкціон. Аналогічно — локавт, бравнінг.

Тільки перед голосними передаємо той дифтонг через ау, а не через ав: Ауе, Ауербах, Шопенгауер.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року.