Мімоза
МІМОЗА Країною сонною ніч проліта, Мовчало таємно південнеє море, Дрімали чинари, схилялися лаври, За темний серпанок ховалися гори. Горнулися ніч до німої мімози І подругу ніжно свою обіймала, Ласкала і гріла, питала: чи грози Її хвилювали коли, чи ніколи?.. Мімоза мовчала. Вона вся у мріях, вона у розкошах І думах, як море нічне, поринала Спокійно і тихо, мов зроду не знала Про хвилі бурхливі, про бурі свавільні. І дійсно не знала... Та тільки встав Ранок з-за темної ночі І вперше цілунок злетів до мімози, Здригнулась мімоза, побачила Ранок, Встидалася його, потупила очі, Й од щастя нового упали з мімози Перлистії сльози...
