Вона, занедбана й забута,
Ще тлїє іскрами надїй
Моя країна лихом скута
В ночі безпросвітній, глухій…
Чи зацвіте ще красна доля
Для вбогих, темних, бідних хат?
Чи на стернах пустинних поля
Заграє світло денних шат?
Чи задзвенять нескуті піснї?
Чи рознесеться волї спів?
Чи засія рожеве сонце
В заклятій мовчанцї степів!
Нехай як буде, так і буде!…
Але як хто забув свій край,
Як хто за темність люд свій гудить
Або збайдужів вже у край —
Нехай прокльони того знищуть,
Хай піде той в неволю сам,
Віддасть дїтей своїх гієнам
І серце власне кине псам!…
Свою ж покинуту, забуту,
Сповиту мороком густим
Країну рідну хай не кличе
Найменнєм Матері святим!…
