|
Що це в Київі за гомін,
Звідки крики, галас, сміх,
І куди оце кияне
Тягнуть ідолів своїх?
Ось Стрибога порубали,
Там Дажбог стоїть без ніг,
Там в огні горить Сварожич,
Волос теж на спину ліг.
А Перуна на наругу
Привязали до коня
І по вулицях волочуть
І катують серед дня.
Бють Перуна батогами!..
Деж його небесний гнів,
Чом він стріл своїх не пустить,
Чом не кине він громів?!
А Стрибог!? Чому на бурі
Він сюди не прилетить?!
Чи гуляє він з вітрами,
Чи у полі тихо спить?
Ось упав Дажбог великий…
О, віддячить він катам!
Він не гляне більш на землю,
Він не вродить хліба нам!
З боку десь віщун віщує:
„З неба сурми загудуть,
Полетять небесні стріли
І на голови впадуть.
Вороги обляжуть місто,
Стане чорно від гадюк,
Павуки з землі полізуть,
Не піднімуть люде рук…“
Так старший віщун віщує,
Але молодь ще міцніш
Полосує батогами
І сміється веселіш.
І в Дніпро Перуна-бога
З сміхом кидає вона:
„Загреми ще, діду, з річки,
От здивує новина!“
І поплив по річці ідол,
Як пливе забитий пес,
Вчора ще великий, гнівний,
Найстрашніший бог небес.
Йдуть по вулиці з Почайни,
Лються тисячі киян,
Бється радісно в їх грудях
Серце перших христіян.
|
