|
Раз Данило був на ловах
І у лісі заблудив.
Довго він шукав дороги,
Довго в пущі він ходив.
Аж виходить на поляну:
Ні дороги, ні стежок.
На поляні горб високий,
Вкритий килимом квіток.
— „Ось де місце для твердині“!
З уст зірвалися слова —
„Тричі голову розібє,
Доки візьме, Татарва!
І твердиня тут повстане“!
Князь Данило порішив
І залізною рукою
Перший камінь положив.
І робота закипіла
Ліс рубати почали.
Тут копають рів глибокий,
Там нагортують вали.
На горі будують замок,
Поруч — вежу з стовбурів;
Скільки плотників зійшлося,
Скільки зїхалось майстрів!
І повстало в лісі місто
На досаду Татарви,
Забіліли мури, вежі,
Появилися церкви.
А навколо по долині
Скрізь розсипались хати.
Скрізь городи зеленіють
І пишаються сади.
Там де звір ревів голодний,
Серед лісу на шпилі
Виріс Холм і став на варті
Української Землі.
Інше місто будувати
Він над Полтвою звелів.
І на славу Льва князенка
Князь назвав це місто „Львів“.
|
