|
Хоч помстились Деревляне,
Та не заснуть у ночі.
Оглядаючись, лягають,
Бачуть Ігоря, сплючи.
Хочуть з Ольгою миритись,
До княгині шлють послів,
І у Київ прибуває
Нагло де-кілька човнів.
І з промовою до Ольги
Обертаються посли:
— „Ми не битися, княгине,
А миритися прийшли.
Ти за вовка вийшла заміж,
Ну й забили ми його,
А тепер тебе ми заміж
Віддамо вже за свого.
Князь наш, Мал, тебе угледів
І відразу покохав
І оце до тебе, Ольго,
Старостів своїх прислав“.
Ольга низько уклонилась
І промовила послам:
— „Йдіть сьогодні в човен спати,
Завтра-ж честь я вам віддам“.
І повірили, зазнались,
Запишалися посли
І по вулицях до човна
Переможцями пішли.
І коли від Ольги вранці
Посланці до їх прийшли,
Ледве глянути схотіли,
Ледве голови звели.
— „Не поїдемо ми кіньми,
Пішки те-ж ми не йдемо, —
Понесіть ви нас у човні!“
— „Щож? гаразд: понесемо“.
Понесли та враз — у яму!
І засипали живцем:
Так — мовляв — і ви мирились
З нашим Ігорем-борцем.
Так помстилася княгиня,
Так помщаються жінки…
Гей, не бійтеся ставати,
Під прапори, вояки!
|
