Минуле України в піснях/Король Данило

КОРОЛЬ ДАНИЛО.


Горе учить, кажуть люде,
Доки горя не убєш.
І Василька і Данила
Научило горе теж.

І вони навчились добре
І сидіти на коні,
І терпіти у походах
І боротись на війні.

І обидва зрозуміли:
Досягає той, хто йде,
Хто бере усе, що треба,
А не ласки з неба жде.

І вони, Волинь забравши,
Поділились, як брати,
І мети — здобути Галич,
Спільно хочуть досягти.

І Данило з дужим військом
Двічі Угрів проганяв,
Двічі він боровсь за Галич
І на третій раз узяв.


І на батьківськім престолі
В ріднім Галичі він сів…
Весь народ вітав Данила,
Весь народ його хотів.

Князь в перед веде державу,
Князь заводить знову лад,
Та татари відкидають
На віки її назад.

Зруйнувавши Київ, лізе
Татарва в Галичину,
І за помічю Данило
Йде в угорську сторону.

І вертає вже до дому
І стріває втікачів:
„Князю, князю! Бідний Галич
Вже в руках у ворогів.

Вже давно забрали Галич,
Вже укрили цілий край.
Нищуть села, люд мордують,
Князю, князю, не питай“!..

… Був у таборі татарськім
Бранець — галицький Дмитро,
Що татарськими тілами
Застеляв колись в Дніпро.


І звернувся він до хана:
— „Хане, кинь Галичину,
Тут озброєні всі люде
І програєш ти війну.

Ця земля міцна, могуча
І не знає перепон…
Ти загубиш своє військо,
Попадеш і сам в полон“.

Хан послухав. За Карпати,
На Угорщину іде…
Сяє сонце в синім небі,
Ні хмариночки ніде.