|
Проплило сімнацять років
І Татаре знов прийшли,
Знову їх заржали коні
І верблюди заревли.
Здобули вже Переяслав,
Вже Чернигів здобули,
Біля Київа спинились
І облогу почали.
Стали ждати, аж морози
Вкрили кригою Дніпро.
Перейшли. Боронить Київ
Лицар галицький — Дмитро.
Полетіли перші стріли
На Дніпро в орду лиху,
Але стрілами не спиниш
Чорну хмару на шляху.
Полетіло з пращ каміння.
Покотилися в яри,
Та камінням не розібєш
Віковічної гори.
Заспівали, забряжчали
Над Татарами мечі,
Та мечами не розвієш
Злої темряви вночі.
Лються хвилями, вкривають,
Топчуть, нищуть, ріжуть, бють…
Галас, крик. Ревуть верблюди,
Безупинно коні ржуть.
Не човни у Чорне море,
А тіла несе Дніпро.
Київ впав. Попав в неволю
Оборонець, сам Дмитро.
Разом з Київом упали
І держава і народ.
Закотилось наше сонце
І прийшли віки негод.
Але доки красне сонце
Ще світитиме очам,
Буде нас надія гріти,
Як зоря зоріти нам.
Доти нам зоріти буде,
Доки буде ніч у нас,
Доки гнівом не налється
Серце сповнене образ.
|
