Минуле України в піснях/Війни Ростиславичів

Минуле України в піснях
О. Олесь
Війни Ростиславичів
Львів: «Неділя», 1930

ВІЙНИ РОСТИСЛАВИЧІВ.


І довідались про злочин
І князі — і вояки…
Але проти них злочинець
Вже веде свої полки.

Святополк, Поляки, Угри
Творять спілку з ним одну,
Хочуть знову розірвати
На шматки Галичину.

Ростиславичі боролись
І побили ворогів.
Володар розбив Давида
І Василька увільнив.

І сліпий, слабий Василько
Їде верхи на коні,
Вже не вгледить він ніколи
Сонця в рідній стороні.

І угледіли Василька
Перед боєм вояки…
І з сліпих очей Василька
Полетіли блискавки.


І зворушені без краю,
Затаївши в серці гнів,
Вони кинулись з мечами
І розбили ворогів.

Довелось також і Уграм
Під Перемишлем в боях
Ростиславичам лишити
Безліч трупів на полях.

Довго, довго потім угри
З жахом згадували бій
Довго, довго дивувались
Нашій силі бойовій.

І не зважувались знову
Переходити Карпат
Не топтали більше поля
Не палили наших хат.

Тільки іноді Поляки
Долетять до наших меж
І назад! Сторожа пильно
Оглядала землю з веж.

Рюрик вмер. Галичиною
Правив тільки Володар,
Правив мудро: не боявся
Ні Поляків, ні Мадяр.


Жив при ньому і Василько
І все скаржився йому:
„Ах, навіщо це нещастя,
Відкіля воно й чому.

Не напивсь моєї крови,
Ще і Ляхам віддавав,
Та хіба ж, Давиде лютий,
Я з братами воював?

Ні, мені колись світила
Инша сояшна мета,
Та закрила всі дороги
І всі сонця сліпота.

А хотів я звати Торків,
Печенігів і братів:
Разом знищити на віки
Хитру Польщу я хотів.

І, зміцнивши Україну,
Знов на Половців іти…
Не судилось довершити,
Досягти мені мети.

Вік минув… труна чекає
І тебе вже і мене, —
Хто ж, скажи, мети ясної
Із нащадків досягне?“


Дві викопують могили,
Два обтесують хрести:
Два брати жили братами
І умерли, як брати.