Минуле України в піснях/Володимир Мономах

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ.


Аж стає нарешті князем
Володимир Мономах,
Простий, сміливий, ласкавий
І бувалий у боях.

Змалку ще до праці звик він,
До походів, до негод,
Знав він голод, знав він лихо,
Знав державу і народ.

Турбувався за убогих,
Заступався за селян
І карав того, хто навіть
Тільки пройде через лан.

Закликав усіх до себе,
Хто стрівався на шляху
„Гості ширять добру славу.
Але ширять і лиху“.

Рано вдосвіта устав він,
Все оглянув, обійшов,
Допоміг в саду копати,
Трошка дрова поколов.


Суд відправив — не поснідав, —
На нараду зве старшин:
Йде до його і боярин
І убогий селянин.

А коли в краю все тихо
І лихе ніщо не жде,
Мономах за лук, за стріли
І у ліс на лови йде.

І не раз його на ловах
Лютий тур на роги брав,
Лось могучий бив ногами
І ведмідь у лапах мяв.

Князь стократь себе калічив
І стократь з коня злетів.
Був і рись на спині в його
І кабан над ним хропів.

І вояк він був завзятий:
Сам він військо вів на бій,
Завжди спав з мечем при боці
І в одежі бойовій.