Марксистська хрестоматія для юнацтва/2/Життьові умови й правові погляди

Г. ПЛЕХАНОВ

Життьові умови й правові погляди

Ескимос обстоює особисте присвоєння одежі, зброї й знарядь праці з тої простої причини, що таке присвоєння далеко зручніше й воно виходить з самих властивостей речей. Щоб навчитися добре володіти своєю зброєю, своїм луком або бумерангом, первісний мисливець повинен пристосуватися до нього, добре вивчивши його індивідуальні властивості, і по можливості пристосувати його до своїх власних індивідуальних особливостей. Приватна власність тут природнє явище більше, ніж якийсь инший рід присвоєння, й тому дикун «переконаний» в її перевазі, він, як нам відомо, навіть гадає, що знаряддя індивідуальної праці й зброя мають якийсь таємничий звязок з їхнім власником. Але його переконання виросло з життьової практики, а не повстало перед нею, і виникло не з властивостей його «духу», а з властивостей тих речей, що з ними має діло, і з характеру тих способів продукції, що неминучі для нього за даного стану його продукційних сил.

До якої міри життьова практика впливає на виникнення правових поглядів, свідчить сила символічних акцій, що існували в первісному праві. Способи продукції змінилися, як і обопільні відносини людей у продукційному процесі, змінилася життьова практика, а «переконання» зберегло свій колишній вигляд. Воно суперечить новій практиці, і ось, виникають фікції, символічні знаки, акції що їхня єдина мета полягає в формальному усуненню цієї суперечности. Де-далі суперечність усувається, нарешті, як найрадикальніше: на грунті нової економічної практики створюється нове правове переконання.

Не досить констатувати виникнення в даному суспільстві приватної власности на ті або инші предмети, щоб тим самим уже визначити характер інституту. Приватна власність завше має межі, що цілком залежать од економії суспільства.

«Дикун присвоює собі лише ті речі, що йому безпосередньо корисні. Лишок, хоч би він його набув працею, він оддає даремно иншим членам родини, клана або племени», — каже п. Ковалевський. Зовсім те саме каже й п. Ринк про ескимосів. Як же повстають такі порядки в диких народів? За словами п. Ковалевського, вони виникають від того, що дикуни не знають ощадження. Цей не зовсім ясний вираз невдалий особливо тому, що ним зловживали вульгарні економісти. Проте зрозуміло, в якому розумінні його вживає наш автор. «Ощадження» первісні народи справді не знали з тої простої причини, що їм було незручно, й просто вони не могли практикувати його. М'ясо забитого звіря дикуни могли зберігати в незначній мірі: воно псується й тоді його не можна споживати. Розуміється, коли б його можна було продавати, то дуже легко було б «ощаджувати» гроші, що за нього взяті. Але грошей ще не було на цій стадії економічного розвитку. Отже, сама економія первісного суспільства ставить тісні межі розвиткові «ощадности». Опріч того, сьогодня мені пощастило вбити великого звіря, і я переділив м'ясо з иншими, а завтра (полювання —річ непевна) я повернувся ні з чим, і зо мною ділять здобич инші члени мого роду. Звичай ділитися стає, таким чином, чимсь на зразок взаємного страхування, без якого було б неможливим життя мисливських племен. Нарешті, не треба забувати, що в таких племен приватна власність існує тільки в зародковому стані, переважає ж власність громадська; звички й звичаї, що виросли на цьому грунті, також обмежують сваволю особистого власника. Переконання й тут іде за економікою.

Звязок правових понять людей з їхнім економічним побутом добре вияснюється тим прикладом, що його охоче й часто згадує в своїх творах Родбертус. Відомо, що стародавні римські письменники енергійно повставали проти лихвярства. Катон-цензор стверджував, що лихвяр гірший за злодія (так і казав старий: рівно вдвічі). В цьому з поганськими письменниками погоджувалися цілком отці христіянської церкви. Але характерно, що й ті, й другі повставали проти відсотка, що давав грошовий капітал. До позик натурою й до лихви, що приносили вони, вони ставилися далеко м'ягше. Чому це так? Саме тому, що грошовий, лихвярський капітал спустошував тодішнє суспільство; тому, що він «занапащав Італію». Правове «переконання» й тут ішло рука в руку з економікою.

На грунті даного стану продукційних сил складаються певні відносини продукційні, які дістають ідеальний вислів у правових поняттях людей і в більш–менш «абстрактних правилах», в неписаних звичаях і писаних законах. Доводити нам це-вже непотрібно: це, як ми бачили, доводить за нас сучасна наука права (нехай читач пригадає, що говорить з цього приводу п. Ковалевський). Але слід поглянути на це з другого боку й саме ось з якого. Раз ми вияснили собі, яким чином правові поняття людей створюються їхніми відносинами продукції, нас уже не здивують такі слова Маркса: «Не свідомість людей визначає буття (ц. т. форму їхнього суспільного життя), а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість». Тепер ми вже знаємо, що, принаймні, в одній галузі свідомости це справді так і знаємо, чому це так. Нам треба ще вирішити, чи завше це так, і коли так, то чому це завше так? Будемо роздивлятися поки все ті-ж таки правові поняття.

«На певному ступені свого розвитку продукційні сили суспільства суперечать з відносинами продукції, що існують у цьому суспільстві, або, висловлюючи це юридичною мовою, з відносинами власности, в середині яких вони розвивалися досі. Із форм, що сприяли розвиткові продукційних сил, ці відносини стають перешкодою для їхнього розвитку. Тоді настає доба суспільного перевороту».

Громадська власність на рухоме й нерухоме майно виникає тому, що вона зручна, більше того, — необхідна для процесу первісної продукції. Вона підтримує існування первісного суспільства, вона сприяє дальшому розвиткові його продукційних сил, і люди держаться за неї, вони вважають її за природню й необхідну. І ось через ці відносини власности і в середині їх продукційні сили розвинулися настільки, що відкрилося ширше поле для застосовання індивідуальних зусиль. Тепер громадська власність стає в де-яких випадках шкодливою для суспільства, вона перешкоджає дальшому розвиткові його продукційних сил і тому віддає місце особистому присвоєнню і в правових установах суспільства відбувається більш менш швидкий переворот. Цей переворот викликає переворот і в правових поняттях людей: люди раніше думали, що гарна тільки громадська власність, а тепер стали думати, що в деяких випадках краще поодиноке присвоєння. Проте ні, ми висловлюємося неточно: ми відтворюємо ніби два процеси, те, чого зовсім не можна відокремити, що становить лише дві сторони одного й того самого процесу: через розвиток продукційних сил повинні були змінитися фактичні відносини людей в процесі продукції і ці нові фактичні відносини виявилися в нових правових поняттях.