Гірко було для Адама,
Що сини пропали.
І довгенько Адам-Єва
Плакали-ридали.
І ридали, й перестали*
Тра було забути,
Бо вмерлого, як то кажуть,
З гробу не вернути,
І забули свої жалі,
І весело жили,
Працювали, їли, пили,.
Господа хвалили.
І розжився наш прапрадід,
Вмирати байдуже,
І говорить: «Не умру я,
Бо я сильний дуже!»
А бог з неба йому й кажеі
«Сину, не хвалися!
Хоч ти сильний, а зі смерті
Ти даремне кпишся.
Надійде година злая—
Руки заболіють,
Голова вся розійдеться,
Ноги обімліють.
Пожовтіють твої кості,
Помертвіють жили,
І тогді ти, як дитина,
Будеш край могили».
Трудно було віру датиі
Сила бушувала.
Та от раптом годиночка
Чорная настала.
