І задумав бог і наше
Небо освітити
І під небом нашу землю
Грішну сотворити.
І приходить він до раю,
Взяв Сатанаїла
І пішов під синє небо,
Де бездна кипіла.
Сине небо туманіло,
Вітри бушували,
І під небом чорні хмари
Громи розривали.
Все чорніло і темніло...
Аж бог появився!
Розійшлися чорні хмари,
І грім запинився.
Засиніло небо наше,
Сонце засіяло.
Стало тихо, лиш глибоко
Море клекотало.
І зійшов господь над море —
Море утихає;
І Сатанаїла в бездну
Господь посилає.
Посилає його в бездну
Піску жменю взяти,
Щоб на морі, як на камні,
Землю збудувати.
«І як вложиш,— господь каже,-
Руку у безодню,
Скажи: беру тебе, земле,
На славу господню».
І пішов він попід море,
Ходить, розважає:
«Ану й себе пом'яну я!
Хто теє пізнає?!»
