Наступає жильний вечір[1]
Сонечко згасає,
І апостолів до себе
Господь зазиває.
І зійшлися всі дванадцять.
Просить господь сісти
І зачав вечерю тайну
З ними разом їсти.
Повечеряв разом з ними,
Зо всіма простився
І пішов від них до саду
І в саду молився.
І молився, і кривавий
З нього піт котився.
І опівночі з жидами
Іуда явився.
І невірнії зв'язали
Христу-богу руки
І повели до Кайяфи
На страшнії муки.
Стали бити і плювати,
До стовпа вкували
1 на голову пречисту
Тернину наклали.
І струями по всім тілі
Кров його спливала,
1 плоть його пресвятая,
Як кора, спадала...
Аж приходить і Іуда.
Як глянув на муки —
Грішми в землю! А сам плаче,
Ходить, ломить руки.
Наостаток з того жалю
Прибігає к лісу
І у лісі па осиці
Віддав душу бісу.
