Лист Андрія Івановича Лизогуба до Тараса Григоровича Шевченка, надісланий у заслання останнього до Орської фортеці

7 квітня 1848. Одеса. – Лист А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка.

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Лист Андрія Івановича Лизогуба до Тараса Григоровича Шевченка, надісланий у заслання останнього до Орської фортеці http://cdiak.archives.gov.ua/ab_2018_04_06.php, 1848

Христос воскресе!

Сим почну писульку мою до Вас, коханий друже; да і що матиму лучшого, як привітати друга цілованієм святим: Христос воскресе! Наші діди добре вигадали, що з сим празником поздравляють; сей найбільший празник християнам, не даром казано: великдень. Далебі що так: цей день – закінчаньє жизні чоловіка-Христа, початок Бога; за сим днем уся жизнь Спаса нашого на землі лежить тропою і нам грішним; цею тропою і нам треба шкандибати, щоб у царство небесное попасти; кажу шкандибати, бо з нашими немощами хоч би дошкандибать до Бога; що ж маємо робити? – Те саме, що робив Спаситель наш на землі: прощай ворогам, добро роби діющим тобі напасть, молись за лютих, не жени бідних, не одвертайся от просящих. От і все; помолимся ж Господеві, щоб дав нам і волю і силу усе це діять во славу імені Його святого на добро людям, братам нашим. Дякую я вельми милосердного Спаса наша, що сподобив мене милості хоть трохи розігнать тугу Вашу, коханий Тарасе; радію, читаючи листи Ваші, і молюся Богові, щоб він осінив Вас Своєю благодатію; а ще Господь зо мною, кого убоюся?

Посилаю Вам писанку, трохи паперу бристольского, малюй на здоров’є та мене згадуй. А степу безлюдного нічого лякаться, може таки і туди будуть доходить листи; хоч не так швидко, аби яка чутка була. Коли вже потягнетесь на те Аральське море, то як можна пильнуйте, щоб мені дать знать, куди і як писать; то я зараз і озовусь і В[арвара] Н[иколаевна] тож.

Бувай здоров, коханий друже, дякуй Господа і терпи, поки Його свята воля того схоче.

Щирий до Вас Андрій Лизогуб.

Папери посилаю 18 штук білої і 6 штук з одного боку жовтоватої, напишіть, чи хороша і годяща.

P. S.

На своїх адресах тепер надписуйте тільки: В Одессу. Бо поки я у городі, то знають вже, где я живу, а у маї, у половині або під кінець, я з жінкою житиму на хуторі, а за письмами приїздитиму у город на почту. Тут, коли дасть Біг, пробавлюсь ціле літо, а на осінь додому, і у Седнев.

• * *

Вірш Т. Г. Шевченка "На Великдень" датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. (під № 11 у третьому зшитку за 1849 рік) та часом перебування Шевченка в Раїмі у січні — квітні 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм.

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано з невідомого автографа в Оренбурзі не раніше 1 листопада 1849 р. і не пізніше 23 квітня 1850 р. — дня арешту Шевченка. Під час переписування твору до «Малої книжки» поет виправив рядки 9, 15.

«Мала книжка» (або «захалявна») – це чотири окремі невеличкі зошитки, зшиті в одну книжечку. Перебуваючи на засланні, солдат Шевченко змушений був ховати від начальства кожне написане поетичне слово, так виникли маленькі зошитки, які він зберігав за халявами чобіт.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф.1, № 67, с. 134.

• * *

На Великдень на соломі Против сонця діти Грались собі крашанками Та й стали хвалитись Обновами. Тому к святкам З лиштвою пошили Сорочечку. А тій стьожку, Тій стрічку купили. Кому шапочку смушеву, Чобітки шкапові, Кому свитку. Одна тілько Сидить без обнови Сиріточка, рученята Сховавши в рукава. — Мені мати куповала. — Мені батько справив. — А мені хрещена мати Лиштву вишивала. — А я в попа обідала. — Сирітка сказала.

У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш з виправленням у першому й п’ятому рядках з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 2. — С. 1) за «Більшою книжкою».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 461, де подано за першодруком. /674/