Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат
| Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат Київ: Державне видавництво України, 1920 |
|
|
Друкарка № 2. Пушкинська 4.
Була собі лисичка, зробила хату та й живе. Прийшли холоди; лисичка змерзла та й побігла в село вогню добувать, щоб витопить. Прибігає до одної баби та й каже:
— Здорові були, бабусю! Позичте мені вогню, я вам одслужу.
— Добре, — каже, — лисичко-сестричко. Сідай, погрійся трохи, поки я пиріжечки повибіраю з печі.
А баба макові пиріжки пекла. От баба вибіра пиріжки та на столі кладе, щоб прохололи, а лисичка за пиріг та з хати.Виїла мачок з середини, а туди напхала сміттячка, стулила та й біжить.
Біжить ото, а хлопці товар женуть до води.
— Здорові були, хлопці!
— Здорова, лисичко-сестричко!
— Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
— Де ж таки проміняти бичка за пиріжок!
— Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!
Таки найшла одного, — проміняв.
— Тільки, — каже, — не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс.
А далі за бичка та в ліс.
Кинулись хлопці до пиріжка, — аж там сміттячко.
От прибігла лисичка до своєї хати, прив'язала бичка до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та приказує:
— Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!
Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде…
Аж біжить вовк-панібрат.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братіку!
— А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?
— Бичка заробила, саночки зробила та й їду.
— Підвези ж і мене, лисичко-сестричко!
— Куди я тебе візьму? Ти мені й саночки поламаєш.
— Ні, не поламаю, — я тільки одну лапку покладу.
— Та клади вже.
От вовк і положив лапку.Проїхали трохи, вовк і каже:
— Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.
— Е, вовчику-братіку, — ти мені санки поламаєш.
— Ні, не поламаю.
— Ну, клади!
Вовк і поклав. Їдуть та й їдуть, — коли це — трісь!
— Ой лишечко, — каже лисичка, санки тріщать!
— Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула.
Ну, дарма, — їдуть… А вовчик знову:
— Положу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.
— Та де ти її кластимеш? Та ти мені зовсім санки поламаєш!
— Та ні, чого б вони ламалися?
— Та вже клади!
Тільки положив, а саночки знову — трісь трісь!
— Ей, вовчику, — саночки тріщать! Злазь бо поламаєш!
— Та де там вони тріщать? Що бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я орішка розкусив.
— Дай же й мені!
— Дак останній.
Проїхали ще трохи…
— Ой, лисичко-сестричко, сяду я увесь!
— Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сісти!
— Та я зобгаюсь так, що помістюсь.
— Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?— Таке й вигадала, — чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомився. Я злегенька.
— Та вже сідай.
Тільки сів вовк, а санки — трісь-трісь-трісь!.. та й розпались!..
Давай тоді його лисичка лаяти:
— А щоб тобі добра не було, проклятий вовцюгане! Що це ти мені наробив?..
Лаяла його, лаяла, а тоді: „Іди ж тепер рубай дерево на санчата!“
— Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю якого дерева?
— А, вовцюгане! як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні… Кажи: рубайся, дерево, криве й праве! рубайся, дерево, криве й праве!
Пішов вовк. От увійшов у ліс та й почав:
— Рубайся, дерево, криве й криве! рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав, тягне до лисички. Глянула — аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок.
Давай вона його знову лаяти:
— На що ж ти такого нарубав?
— Коли воно таке рубається!..
— А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?
— Та я ж так саме й казав: рубайся, дерево, криве й криве.
— Ну й дурний же ти та недотепний!.. Сиди ж тут, а я сама піду нарубаю.
Пішла вона. А вовк сидить сам собі та так йому хочеться їсти. Обшукав він скрізь все в саночках, нема ніде нічого.Думав, думав… „Ззім бичка та й утечу!..“ Проїв дірку, з середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув; поставив бичка під деревом, палічкою підпер, а тоді навтіки. Приходить лисичка, до бичка, аж у його з боку віхоть стремить. Лисичка хап за той віхоть, звідтіля горобці — хррр!.. Вона за палічку, тільки прийняла її, а бичок — гуп — і впав!
— Ну, стривай же ти, вовцюгане! Я тобі згадаю!
Та й побігла шляхом. Біжить, — коли це їдуть чумаки з рибою. Вона впала серед шляху й ноги одкидала, — притаїлась, мов нежива. Чумаки дивляться — аж лисиця.
— Візьмім, — кажуть, дітям шапочки будуть.
Скинули її на останній віз та й поїхали.
Ідуть, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, — та все кида по рибці на дорогу, все кида… От як накидала вже багато, то й сама нишком зскочила з воза. Чумаки ж поїхали собі далі, а вона позбірала рибку, сіла під копицею та і їсть.
Коли це біжить вовчик.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братіку!
— А що це ти робиш, лисичко-сестричко?
— Рибку їм.
— Дай же й мені!
— Піди собі налови!
— Та як же я наловлю, коли не вмію!
— Ну, як знаєш, а я не дам ні кісточки!
— Так хоч навчи, як наловить.
— Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку, потихеньку води та й приказуй: ловися, рибко, велика й маленька! То вона й наловиться.— Ну, спасибі за науку!
Прибігає вовк до ополонки, встромив хвіст в ополонку…
— Ловись, каже, — рибко, велика та все велика!
А лисичка з очерету:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
А вовк: „Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?“
— Та то ж я кажу: ловися, рибко, велика й мала!
— А ну й я так: ловися, рибко, та все велика!
А мороз на дворі такий, що аж шкварчить.
Ворухнув вовк хвостом, важко вже. А лисичка:
— Ото вже рибка почала чепляться. Трохи згодом: „А ну, вовчику, тягни!“
Вовк потяг, а хвіст прикипів до ополонки. — не витягне. А вона його ще й лає.
— А, капосний вовцюгане, що ти наробив? бач, казав: ловися, рибко, все велика та велика, от велика начепилася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі поміч дати, — побіжу покличу.
Та й побігла на село. Біжить селом та гука:
— Ідіть, люде, вовка бить! Ідіть, люде, вовка бить!
Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони вовка періщити!..
А лисичка тим часом ускочила в одну хату — нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішену покинула. Вона взяла, умазала голову у тісто, та в поле… Коли дивиться, — вовк насилу лізе, — добре дали йому сердешному. Побачив її вовк.— А, — каже, — така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!
— Ой, вовчику-братіку, — хіба ж то я? Хіба ти не бачиш, що з мене й мозок тече, — так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братіку, підвези мене!
— Та я й сам нездужаю.
— Та в тебе ж тільки пів-хвоста нема, а мені й голову провалили. Ой, ой, ой, не дійду додому…
— Та сідай уже, — нема чого з тобою робити.
Повіз її вовк, а вона їде та все приказує:
— Битий небиту везе! битий небиту везе!
— Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
— Та то я кажу: битий биту везе. А сама знов нищечком: „битий небиту везе!“..
От довіз він її до хатки:
— Уставай, лисичко, доїхали!
Вона тоді плит з вовка та:
— Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!
Вовк до неї, хотів схопити її зубами, а вона в хатку та й зачинилась. Не влізе вовк в хатку. А лисичка визирає з віконечка та ще й дражнить:
— Битий небиту привіз!..
Тупцявся, тупцявся вовк коло лисиччиної хатки, — не влізе.
— Ну й клята лисичка!.. оттак піддурила!
Та й потяг додому.
А лисичка живе та курей ловить.
Ця робота перебуває у спільному надбанні в Сполучених Штатах, оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року. Зверніть увагу, що вона може знаходитися під захистом авторського права в інших державах.
Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:
- вираження народної творчості (фольклор);
- акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).
