Легенда про село Підлісне

Легенда про село Підлісне

Легенда про село Підлісне Монатириського району Тернопільської області

ЛЕГЕНДА

Недалеко за межами підліснянських полів стояв величний замок. На вигляд він просто вражав своєю красою. Але ця холодна краса вселяла в навколишніх селян великий жах. Не одне покоління панів жорстоко знущалося з місцевих жителів, роблячи грабіжницькі розбійні виїзди. І кожен, хто про це знав, старався обходити його далеко стороною, не забувши перед цим завбачливо перехреститись.

Одного разу, в наступний після Великодніх свят день до воріт палацу підійшов жебрак. Весь його зовнішній вигляд говорив про незліченну кількість страждань, які йому прийшлося перетерпіти за довге злиденне життя. Ось і зараз змучений далекою дорогою і постійним голодом, який здавалося ось-ось звалить його з ніг, він тремтячою рукою постукав у ковану залізом браму. Кругом як завжди панувала глибока, майже могильна тиша, не було нікого, хто б міг відвернути цю немічну стару людину від необдуманого кроку; і тільки сонце, не дивлячись ні на які земні проблеми, дарувало цьому покинутому Богом місцю своє яскраве життєдайне світло. Не відчуваючи ніякої біди, жебрак ще раз постукав, прислухаючись до дзвінкого еха, яке дзвінко лунало в цьому глухому місці.

У дворі почувся гавкіт собак. На цей звук вибігла здивована і дещо налякана служниця, вона вже і забула, коли в останній раз сюди завертав якийсь подорожній. Швидко пооглядавшись, вона дала старому напитися води і на дорогу шматок хліба. Але все це побачила пані і наказала спустити на жебрака і служницю собак. Вони накинулися на бідолашних і стали нещадно рвати їх одяг і тіло. Навіть для собак, які довгий час прослужили таким жорстоким і черствим до чужого горя людям, ця робота була вже досить звичною справою.

Гавкіт собак, крик на допомогу, цей неймовірний шум почули чумаки, які відпочивали неподалік і врятували двох ледь живих людей від неминучої смерті. Здавалось би кровожерливість панів повинна би бути задоволеною. Але для них цього виявилось замало. І вслід чумакам на розправу вони послали своїх гайдуків. Побачивши загрозливе становище, чумаки відв"язали коней від возів і поїхали в Горожанку по допомогу. Гайдуки гнали своїх коней вслід і стріляли. Декількох чумаків було поранено і вбито. Звуки пострілів донеслися і до села, де в цей час проходив річний рахманський ярмарок. Постріли і втеча людей не викликали ніякого сумніву- це новий кривавий злочин панів. І коли всі побачили, що серед втікачів є поранені і вбиті- це переповнило чашу терпіння. Люди, всі які були: на конях, на возах, пішки, з сокирами, вилами, кинулись на допомогу. Гайдуки відступили. Не роздумуючи, натовп ринув до стін палацу. Панська челядь чинила відчайдушний опір. І тільки тоді, коли замок охопило полумя, люди відступили.

Це не тільки не зупинило панів, а зробило їх ще більше жорстокішими. І скоро на Горожанку напав озброєний загін драгунів, які були покликані на розправу. Знову пролилася кров невинних людей. Ще довший час драгуни перебували в селі, "встановлюючи порядок". І до цього часу та вулиця, де були на постої драгуни, називається зелена.

Але сльози і горе людей не пройшли марно і одного дня всю округу сколихнув неймовірної сили гуркіт, стіни палацу стали обвалюватись, все охопило полум"я, і тільки коли все розвіялось і стало ясно, люди побачили на місці ненависного палацу чудове озеро. Беззаконня було покаране- вища сила добра і справедливості перемогла.

Ще довший час люди по інерції обминали це місце. Але час зарубцював і цю рану- і зараз це красиве мальовниче озеро Сімлин є одним з найулюбленіших місць відпочинку.