Кіевская старина/1887/17/Инструкція гетмана Данила Апостола малороссійскимъ судамъ
| Кіевская старина. Том XVII Инструкція гетмана Данила Апостола малороссійскимъ судамъ (Сообщ. А. А. Ѳедотовъ-Чеховскій) |
|
Після смерті Скоропадського, у 1722 р. Петро Великий замінив гетьманське управління в Малоросії колегією цієї назви. Головною причиною такої зміни пояснювались зловживанням полкової старшини й виконуючи козаками і поспольству утиски, як в адміністративному, так і в судовому та економічному відносинах.
Колегія не викорінила зла, яке всього менше залежало від форми режиму та мало більш глибокі основи у минулому країни. В справі чергових указів того і послідуючого часу знаходимо вказівки на ті самі зловживання, особливо на пристрасть, волокиту та хабарництво в судах, якими старшина користалась між цим для захоплення земель у козаків і перетворювала їх у своїх підданих. Вся провина валилась лише на підсудних, про іншу, більше дійсну, причину неправосуддя, про безлад судів, про різноманіття законів та протиріччя один з одним, що власне й відкривало широкий шлях до зловживання, скоріше не мало здогадок.
Гетьман Данило Апостол, незабаром після свого призначення, звернув увагу на цю сторону в управлінні країною і внаслідок його представлення Верховна Тайна Рада визнала необхідним переглянути й звести в один кодекс джерела законів, по яким судився малоросійським народ (Литовський Статут. Магдебурзьке право і Саксонське Зерцало), з перекладом їх на великоросійську мову, а для цього створити особу комісію із розуміючих в законах людей. Указом щодо цього послідував 23 квітня 1728 року, але робота комісії затягнулася на довго, праця її завершена через 15 років, положена під сукно і хоча питання про «сводѣ правъ» висувався не раз, але і готовий звід ніколи не був застосований до справи. А між тим, запущені в ті часи суди вимагали виправлення та поліпшення, і якщо сама комісія щодо «своду правъ» у самих початках своєї роботи просила у гетьмана для себе особливої інструкції, то тим більше така інструкція потрібна була для вирішного правосуддя судов.
Серед таких обставин з'явилася розміщена нижче інструкція гетьмана Апостола малоросійським судам. Вона помічена 14 липня 1730 р., т.б. з'явилася за якимсь часом у двох років після утворення комісії «свода правъ». Дуже можливо бути, що вона і випрацювала у цій самій комісії, як складена із „искусныхъ и знающихъ людей“; на це вказують подекуди створені в ній всезбірки однорідних постанов по цьому питанню із Статута Магдебурзького права та Саксонського Зерцала, а такою із збірника «Порядокъ правъ».
Інструкція не згадує зовсім про суди земські та підкоморські, які відновленні пізніше, по тільки у судах військових та час від часу міських і сільських, визначає склад суддів, порядок судівництва, вводить деякі гарантії для сторонничих, деякі полегшення і передохоронні від поборів міри і ясно, визначає креслення ідеалу суда швидкого, правого та беззбиткового. Інструкція тому представляє пам'ятник несумнівно історичної важливості, давая нам утямок як о зовнішній, так і внутрішній ідеальній стороні суду в Малоросії до остаточного скасування управління нею. Репродуктивний список інструкції із збереженням всіх особливостей мови та правопису того часу.
Понеже ея всепресвѣтлѣйшое величество, Анна Іоановна, императрица и самодержица всероссійская, государиня всемилостивѣйшая, милосердуя о вѣрныхъ своихъ подданнихъ народа нашего малороссійскаго, всемилостивѣйше соизволила содержать насъ при прежнихъ правахъ и вольностяхъ, какъ о томъ именно въ пунктахъ гетмана Богдана Хмѣльницкаго изображено, и такіе права и вольности наши въ нынѣшнемъ 1730-мъ году, во время бытности насъ, гетмана, въ великомъ градѣ Москвѣ, подтвердила своею императорскою жалованною грамотою; а прошлого 1728 году, по указу блаженнін и вѣчно достойнія памяти Петра второго, его императорского величества, въ верхнемъ тайномъ совѣтѣ на поданное наше прошеніе учи нсно рѣшеніе, въ которомъ рѣшеніи первой пунктъ о судахъ имѣется тако: «Его императорское величество всемилостивѣйше соизволяетъ въ Малой Россіи гетмана и всѣхъ иодданыхъ своихъ содержать по прежнимъ ихъ нравамъ и вольностямъ и то имъ подтвердитъ своею императорскою жалованною грамотою, и суду и расправѣ у нихъ въ Малой Россіи указалъ его императорское величество быть по прежнему ихъ обыкновенію, какъ именно въ пунктахъ гетмана Богдана Хмѣльницкаго изображено, по которого пунктамъ подтвержденія сами они просятъ, и быть тѣмъ судьямъ изъ ихъ народа и отправлять въ городѣхъ на ратушахъ и сотникамъ и полковой старшинѣ и полковникамъ, которіе-бъ были въ тѣхъ чинахъ люди добріе и правдивые, чтобъ народъ отнюдь никакими неправдами судомъ ни отъ кого отягощенъ ее былъ; когда же кто изъ обидиихъ тѣмъ судомъ не будетъ доволенъ, тому дается позволеніе чинить апеляцію на неправіе и подозрителыіие суды: на сотенніе къ полковникамъ, а на полковниковъ въ Глуховъ къ генеральному суду; а понеже яапредь сего на тотъ генеральній судъ отъ малороссійского народа многіе жалобы къ его імператорокому величеству и челобитнія бывали въ неправихъ ихъ судахъ, что чинятся тѣ суди съ великими наклады і взятки і отъ того бѣдніе козаки п посполство і зъ правдою обвивени бываютъ, и его императорское величество, милосердуя къ народу малороссійскому и яко Главній Судія всероссійской имперіи, желая вездѣ между подданными своими установить правосудіе, соизволяетъ для лутотого между іми малороссійского народа въ судахъ доброго порядка, быть при томъ генеральномъ судѣ великороссійскимъ тронъ персонамъ, да ізъ малороссійскихъ тронъ же персонамъ, которымъ великороссійскимъ разсматривать дѣла обще съ ихъ малороссійскими судьями и решить тѣмъ великороссійскимъ и малороссійскимъ судіямъ по ихъ малороссійскимъ нравамъ, токмо безъ накладовъ и взятковъ и разореній народа, и отправлять имъ тотъ судъ съ сообщенія гетману, яко президенту того суда, и по разсмотрѣнію дѣлъ ежели явится, что судіи нижнихъ судовъ объвинили кого неправедно ізъ взятковъ или для какого похлѣбства, за то тѣхъ судей въ томъ генералномъ судѣ штрафовать, по разсмотрѣнію судей и но разсмотрѣнію гетманскому, и изъ взятого отъ нихъ судей штрафу чинить обидишымъ награжденіе, и не бивъ прежде челомъ въ нижнихъ судахъ по порядку, въ генеральномъ судѣ никому ли на кого ни въ какомъ иску не бить челомъ и челобитень нигдѣ не подавать, ежели же кто генеральнаго суда рѣшеніемъ не будетъ доволенъ, и такимъ бить челомъ ея императорскому величеству въ коллегіи иностраннихъ дѣлъ: того ради, во исполненіе таковаго милостиво состоявшагося его императорскаго величества указу, въ согласіе же и примѣръ прежнихъ правъ и обыкновенія, хотячи мы, гетманъ, дабы надлежащій въ судахъ малороссійскихъ содержанъ былъ порядокъ, оніе суда латвѣе бы въ самую правду проізвождени быть могли, велѣлисмо еочинить сию инструкціи пунктами, но которымъ имѣютъ но всѣхъ полкахъ рейменту нашего тие жъ совершатися суда таковымъ порядкомъ.
Въ судѣ полковомъ надлежитъ быть безъ перемѣни всегда судіи и при немъ писару судовому, а съ ними въ ономъ судѣ засѣдать съ полковой старшины обозному, асауламъ двомъ, хоружимъ двомъ и значковому товариству почережно, то есть тромъ персонамъ, двомъ изъ означенной старшины, а третему значковому товарищу, по чверти года. А онаго суда всегда полковникъ долженъ смотрѣть, такъ чтобъ за его вѣдомомъ и соизволеніемъ и за подпискою рукы всѣ дѣла вершилися, и въ приключающихся крѣминальнихъ и иннихъ значнихъ, аодлеглихъ суду полковому, справахъ долженъ самъ полковникъ со всею купно старшиною присудствовать суду и вершеніе справи учиня, зъ старшиною согласно, подписоватся, ибо многіе давніе декреты илы писма судовіе імѣютея съ людей разнихъ чиновъ за руками и печати прежнихъ а полковниковъ, въ которкхъ повинуется, что въ судахъ лолковихъ сады полковники зъ старшинами припудствовалы к по приговору и согласію общему разніе дѣла вершили.
Понеже все судебное дѣло найпаче залежитъ на судіи да на писару, почему и титуломъ тимъ славится судія; того ради должны быть судіи, кромѣ природнаго добронравія, совѣтино, умине и въ писаніи искусніо, найпаче права знающіе, чтобъ не названіемъ толко, но і вещію можно было таковихъ почитать за судей, и се по нраву, а особливе къ Статутѣ княжества литовского, въ роздѣдѣ 1, арт. 1-мъ положенному, якую должность ихъ и присяга на томъ же мѣстѣ въ Статутѣ обширно показуетъ. И ктому въ книзѣ «Порядка» на листѣ 8-мъ, въ части 1, написано тако; «судія долженъ имѣть въ себѣ тія добродѣтели: боязнь Божію, правду, искустно (mądrośc), ростропность, умѣренность (miernośc), во всѣмъ ранную любовь (milośc), права умѣстность, могущество (mąznośc), а имѣетъ судити безъ квапливости, безъ гнѣва, ненависти, любви, пріянѣ, даровъ и протчого», и въ книги правкой «Зеркала саксоновъ», подъ словомъ судъ и судія, на листѣ 357. Такожъ и писару при он ихъ судахъ быть искусному и присяжному по інформаціи — на помянутомъ же ономъ листѣ, въ Статутѣ имѣющемся; ибо хотя писари судовіе въ дѣлахъ судовихъ не імѣютъ голосу до чиненя приговоровъ, но тіе залежатъ на судіи и на протчихъ, присидячихъ ему, и противъ челобытя естли отъ кого проізійдетъ на судъ нижній о неправомъ (рѣшеніи) въ висшомъ судѣ, то судія съ другими сосидящими въ судѣ, а не писарѣ должны отвѣтствовать, се же по статутскому праву, въ раздѣлѣ четвертомъ, артик. 48-мъ, параграфѣ 1-мъ положенному; однакъ въ томъ ихъ, писарей должность есть, чтобъ отъ жалобливой и отвѣтуюной сторона прилагаещіе къ доводу или оправданію своему рѣчи и дѣло, такожъ и приговори вѣрно, обстоятелно и ісправно записовали, поново не токмо за неисправность въ ихъ дѣлѣ, но і за помилку ихже обвиняетъ тое жъ статутскос право, въ роздѣлѣ 4-мъ, артикулѣ 4-мъ, параграфѣ 5-мъ тако імѣющоесь: «писарь можетъ подписка или двохъ, албо сколко ему потребно будетъ, имѣть и пилно того смотрѣть, дабы вѣрно и правдиво, безъ продолженіи, до книгъ записивано было, а где бы помилка въ справѣ отъ нихъ была, половина правуючиесь подписковъ смотрѣть, но на самомъ писару за ту помилку шкоды своей доходити имѣютъ! Да судовому жъ писаревѣ, по силѣ присяги своей, которою обовязался въ званіи своемъ, не смотрѣти на высокіе и подліѳ лица, на власти и достоинства и безъ власти зостаючихъ, на богатого и убогою, на тутейшого и на гостя, на крепного и на далекого, на друга и недруга, и проц., надлежитъ же ему писару всякую справу но нумерамъ и числамъ, когда какая къ суду приточится, судіямъ докладать и совѣтовать, дабы безъоткладно розикивана, слушана и сужена была чтобъ чрезъ тое не имѣло быть людемъ, найпаче убогимъ, волокиты и въ судахъ продолженія, и для того імѣстъ быть всякихъ суплѣкъ или жалобливыхъ доношеній реестръ съ краткою запискою.
Въ сотенихъ судахъ, гдѣ нѣтъ магистрату, засѣдать всегда безъ перемѣни сотнику, атаману городовому, писару, хоружему, войту и бурмистрамъ; а где атамана городового нѣтъ, тамъ атаманамъ курѣннииь быть и употреблять, особливо къ знатнииъ дѣламъ, сколько пристойно, отъ знатного сотенного товариства. А где есть, — майстратъ особно, а сотенній судъ особно-жъ дѣда свои отправлять имѣютъ.
До приговору же или до вершенія всякаго дѣла искать перво артикуловъ приличнихъ всегда въ Статутѣ княжества литовскаго по которыхъ обыкновенію въ Малой Россіи суды производятся, которіе книги такожъ въ Малой Россіи отъ древнихъ лѣтъ до судовъ употребляются, и но онимъ правамъ, а не по своему собственному и правамъ противному мнѣнію, дѣла вершить; о чомъ поучаетъ тое-жъ право статутское, въ роздѣлѣ 4, арт. 54 имѣющоссь въ такой силѣ: «всякій судящій ничего съ домыслу и мнѣнія своего, такожъ и и зъ вѣдомости своей судити и рѣшиты не мѣстъ и не будетъ силенъ, только по тому статуту и артикулехъ, въ немъ описаннихъ, подлугъ споровъ и суду обоихъ сторонъ, а где чего въ томъ Стату(тѣ) не доставало-бъ, тогда судіи, прихиляючись до болшей справедливости, по совѣсти своей и иншихъ правъ, прикладомъ христіанскихъ тое отправлять и судить имѣютъ». А естли въ которомъ знатномъ дѣлѣ на сотеннихъ судахъ и аа необысканіемъ правнихъ артикуловъ зайдетъ къ вершенію дѣла сумнѣвіе и трудность, о томъ доносить въ полковій судъ, описавши оное дѣло со всякимъ обстоятельствомъ, и рѣшенія просить.
Сочинееніе-жъ и закрѣпленіе вышеозеаченнимъ образомъ декрета, записавши въ книгу начисто, отдавать полковой старшинѣ съ притисненіемъ настоящяго суду печати. А оніе записанніе держать при судѣ, также и іние чердие и бѣдіе допроси я сказки, которіе за руками судимыхъ илы свѣдителей крѣплени, имѣть въ судовой архивѣ, что чинитимется по правамъ и по древнему обыкновенію, ибо и нынѣ по нѣкоторихъ городахъ, где прежніе суть урядники, таковіе книги отъ древнихъ временъ имѣются.
А содержать помянутихъ розищиковъ требующой онихъ сторонѣ на своемъ пристойномъ коштѣ, въ общой же осильцѣ обомъ сторонамъ по половинѣ. Посильщикамъ же, особливо съ позвами, платить по копѣйцѣ за версту съ поворотомъ, а свѣдителей зисковать въ судъ и сустентовать такожъ пристойнимъ коштомъ требующой сторони, которій коштъ, какъ на розищиковъ, такъ на свѣдителей, и на писарей, и на носильщиковъ выложенній, опослѣ сторона, какая обвиненна будетъ, награждать должна, а то по праву, ізображенному въ «Порядку», арт, 43, на листѣ 27 и части 3, на стр. 106-й, і вверхъ оной надлежащей сустентаціи неповинни розищики, ни писарѣ нѣчого большъ у сторонъ витягать и всякихъ иншихъ вимисловъ и взятковъ собою на убытокъ имъ чинить, особливо, когда обѣднѣ сторони требоватимуть розищиковъ въ дѣлахъ розмежованія грунтовъ, то избѣрать тогда найпаче розищиковъ, въ писмѣ и правѣ искуснихъ, которіе-бъ могли, о чемъ имъ будетъ полѣцено, совершенно управиться. А управлиться имъ въ томъ межевомъ дѣлѣ такъ, какъ поучаетъ о подкоморихъ право въ Статутѣ, въ розд. 5, въ арт. 2, 3, 5, 6, 7 и 8.
Вишеозначеннимъ судовимъ особамъ въ судѣ засѣдать и оній проізводить три днѣ въ твждень, въ понедѣлокъ, среду і пятокъ. А того ради не по вся дни, чтобъ мощно было вправиться въ описаніи обстоятелномъ дѣлъ по вишесзначенному 4 пункту; во дни же неделніе и праздничніе, а ктому особливо предъ празденствомъ Рождества Христова, отъ 22 декабра до праздника Богоявленія, та кожъ въ седмицы вирную и первую до второй недѣлѣ великого поста, отъ Лазаревой субботи до неделѣ Ѳоминой і во всю неделю пятдосятную Сошествія Святого Духа до неделѣ всѣхъ святихъ, также во дни государственникъ торжествъ и ктому въ лѣтное рабочее и каникулярное время, отъ 13 юля до 13 августа, с-удебніе дѣла отставлять, кромѣ нужнихъ дѣлъ о убійствѣ, разбои и о другихъ, которіе по правамъ набиваются горячими учинками і продолженія времени терпѣть не могутъ, о чемъ поучаетъ право въ «Порядку», въ части 2, на листѣ 78 положенное. Паче же всего дѣла судовіе должни судящіе производить со тщаніемъ самою сущею истиною, безъволокитно, безъ лицезрѣнія и безъ всякихъ накладовъ і взятковъ, указами запрещеннихъ и правамъ противнихъ.
Кто по такому суду явится быть вывоватымъ, особливо за побой, за безчестіе і за другіе преступленія, то приговоровать оплачивать надлежащую обыдимому, подлугъ права статутского; на разнихъ мѣсцяхъ положенного, навязку и гвалтъ, и ежели кому по справедливости которій искъ присужденъ будетъ, то тотъ искъ означать імянно, что на комъ доправить и на не імѣющемъ готовихъ денегъ доправлять зъ его пожитковъ по оцѣнки настоящею цѣною съ торгу, а безъ оцѣнки нѣчого въ грабѣжъ самоволно не брать. Что же многіе представляютъ свое сумнѣніе сторони навязки, козакамъ подобающой, такъ ли на оплату оной приговоривать, какъ шляхтичамъ въ Статутѣ положено, то козаки, кои найпаче толко за шляхту признаватись должни, такъ шляхетскую и навязку имъ приговоривать надлежитъ, понеже примѣромъ шляхти войсковіе службы Ея императорскому величеству отправуютъ і за тое по милости Ея височайшей особливими жалованни волностми. А компанѣйцамъ, яко платнимъ и наемнимъ людемъ, жолнѣрамъ приличная навязка, подлугъ тогожъ статутского права, приговороватись имѣетъ.
По совершеніи нижняго суда, кто бы онимъ нижнимъ же судомъ не былъ контентъ, въ вишшій судъ не возбраняетъ апеліовати, подлугъ указу Ея императорскаго величества, въ рѣшительномъ 1-мъ пунктѣ ізображеннаго, такожь подлугъ права статутового, въ розд. 4, арт. 86, парагр. 1, кромѣ причинъ, въ томъ же розд. 4, арт. 88 вписаннихъ, и естли по апеляціи въ вишшомъ судѣ неправость низшаго суда явится, то оніе судящіе нспременно імѣють быть обвинены по важности дѣла, какъ въ 1-мъ рѣшителномъ пунктѣ о томъ показано. А понеже многіе напрасно апеляцію для убытку и далшей волокиты обидимаго нарочно чинить обикли, то когда по апеляціи покажется въ вишшомъ судѣ, что напрасно кто апеліовалъ бы і тоею апеляціею напрасно судящихъ опорочилъ, таковій самъ долженъ поддежати штрафу и наказанію, какъ о томъ поучаетъ право въ Статутѣ княжества литовскаго, въ розд. 4-мъ, арт. 40, парагр. 3 и арт, 89, такожъ въ розд. 9-мъ, арт. 7, то есть имѣетъ по онихъ артикулахъ опороченному собою неслушне судове нижнему 12 рублей денегъ, а противной сторонѣ своей всѣ убытки уплатить: а кого такожъ доведется въ судѣ полковомъ приговорить на смертную казнь, или на лишеніе чести, особливо надъ знатными персонами, о томъ отписоваться съ мнѣніемъ напередъ къ намъ гетману і въ судъ войсковій енеральній, а не отписавшись и не получивши рѣшенія, экзекуціи въ той смертной казни иѣ надъ кимъ и въ лишеній чести надъ знатными люди не производить.
Понеже писарямъ судовимъ особливо для сустентаціи нѣтъ опредѣленія, безъ которого имъ въ званіи своемъ прожите трудно, ибо въ суду полковомъ одинъ писаръ и управиться не можетъ, но принужденъ держать себѣ въ помощь и другихъ подписковъ, а хотя въ такой сустентаціи онихъ нравное описано доходовъ опредѣленіе въ томъ же Статутѣ, въ розд. 4, арт. 6, однакъ что тотъ доходъ, яко весма малій и доводить онихъ писарей въ препитаніи и одеждѣ не можетъ, понеже теперь по сей інструкціи болше дѣла імъ въ запискахъ и перепискахъ и въ протчемъ прибавится, того ради, какое впредъ учинится опредѣленіе о заплатѣ полковымъ писарамъ и канцеляристамъ и прочимъ подновимъ служителямъ, потому і объ ихъ судовихъ писарахъ разсмотрѣніе быть должно. Ктому всякіе челобитчики, кому случится писать свои челобитніи где ни будь или въ тахже судахъ, въ которихъ требуютъ своимъ дѣламъ рѣшеніи, то за тіе суплѣки платить имъ писарямъ отъ полуаркушов й страницы по пять копѣекъ, то есть на которой суплѣцѣ будетъ списана одна страница полуаркушевая, за тую пять копѣекъ, а за писана двохъ полуаркушевыхъ страницъ гривню, за цѣлій же аркушъ, на которомъ всѣ четыре страницы будутъ списани, двѣ гривнѣ. А смотря по убожеству судимого, мощно и менщимъ награжденіемъ имъ писарамъ доволетвоватись, и отъ приговорнихъ писемъ, которіе называются декретами и даются обыкновенно сторонѣ правой, взимать имѣютъ писари, смотря но дѣлу малому и великому, отъ страницы едной по гривнѣ; только они писары для своего взиску и убытку судимимъ не должны выше потребы въ написанѣ тихъ супликъ, допросовъ и декретовъ ширить рѣчи, но писать обикновеними нерѣдкими строками, для болшаго тимъ писмомъ страницъ занятья, чего сами судіи постерѣгать и не допускать имѣють.
По селахъ, въ видѣніи сотенной и городовой старшины обретаючихся. на судъ сходитися велѣть къ атаману или войту, не въ шинковіе домы, і емужъ атаману засѣдать съ двома или трома товарищами, а войту тожъ зъ двома или трома людьми трезвими и розсуднями, по маетнстѣхъ же державскихъ, когда жалоба будетъ отъ мужика на козака, судъ той содержать атаману съ товариствомъ знатнѣйшимъ, и когда жалоба зайдетъ отъ козака на мужика, то судить старостамъ і войтамъ въ справахъ мелкихъ поточнихъ и судить тожъ не въ шинкахъ, ее пьянимъ, но трезвимъ, безъ всякихъ накладовъ и взятковъ. А кто зъ нихъ виннимъ покажется, атаману-жъ съ козака, а старшинѣ и войту съ мужика надлежащую чинить росправу: чего же разсудить не могутъ по селамъ, то отсилать въ судъ сотенеій или кто где вѣдомъ, а самовольства и грабительства безправно отнюдь бы нѣхто нѣ надъ кимъ нѣгде чинити не нажился, подъ правними неопустними винами, въ Статутѣ, въ розд. 3, арт. 37 вираженими. А когда бы тамъ, где кто вѣдомъ, не дана была жалобливому управа, найпаче когда державца якій зъ подданнаго своего козаку, или хочай посполитому человѣку, неподчиненному себѣ справедливость не покажетъ, то жалобливій на полковомъ судѣ съ свѣдительетвомъ нижняго суда искать оной справедливости долженъ, и судъ полковій тое дѣло имѣетъ рѣшить безъ волокиты, кромѣ всякого лицезрѣнія, по первомъ и пятнадцатомъ рѣшителномъ пунктамъ и подлежащимъ правамъ.
Сотенніе и городовіе, где майстрату нѣтъ, урядники, а где майстратъ есть, видавать імѣютъ майстратовіе требуючимъ людямъ купчіе записи въ продажи грунтовъ знатнихъ великой суммы, такожъ протесты и духовніе записи сочинять и видавать, по правамъ, безъ взятковъ, противняхъ праву, а въ продажи грунтовъ самой меньшой сумми мощно чинить и видавать и по селамъ купчіе записи и духовницы, и тіе купчіе и духовници, такъ городовіе, какъ и селскіе, писать съ обстоятелстнимъ грунтовъ ограничевіемъ, съ свѣдительствомъ помежниковъ продаемому грунту; такожъ протести или атестаціи, которіе въ сотеннихъ или городовихъ урядахъ будутъ отправлятся, видани были-бъ за подписокъ рукъ тоей сотенной и городовой старшини, а по селахъ за руками парохіальныхъ священниковъ, дьячковъ, атамановъ, войтовъ и другихъ вѣри годныхъ людей, а барзѣй самихъ продавцовъ і тѣхъ, которіе добра свои духовною распоражатимутъ (толко-бъ слушне и непротивно нраву оніе распоряжени были), и всѣ помянутіе персони на такихъ запискахъ подписовались бы по вышеозначенному сами, а хто писать не умѣетъ, во мѣсто себе упрошовали-бъ о подписъ умѣючихъ писать, а крестами не подипосоватся. Голословно же, безъ купчихъ писемъ, отъ сего времени жаднихь грунтовъ нѣгде не продавать, ни покуповатъ, понеже черезъ такіе голословніи купчій и продажи не маліе у народѣ устаютъ тяжбы и въ судахъ дѣется трудность въ томъ, что кгрунта отколко десять лѣтъ проданніе по писменной купчой, а дѣти и средственники продавцовъ, вминяючи оніе заставленніе, усиловуются откупать і тѣмъ какъ позванную сторону прыводятъ до убытку, такъ и судъ напрасно затрудняютъ. Только въ дачи купчихъ записовъ помянутіе урядники должны опасно смотрѣть: 1) чтобъ пеннихъ и спорнихъ грунтовъ едни другимъ не продавали, 2) чтобъ какъ въ селахъ за державцами імѣющихся, такъ въ городахъ и вездѣ всякіе мирскіе люде духовнимъ особамъ, по 18 рѣшительному пункту, а особливо козаки мужикамъ угодій и ни якихъ грунтовъ отнюдь не продавали, ибо черезъ таковіе продажи, за сходомъ по продажи козаковъ, войсковая служба умаляется, а мужики въ селахъ державскихъ ни казакамъ, чтобъ и посполитая не умалялась служба, ни другъ другу, безъ вѣдома державци своего, не імѣютъ продавать, да и у отходящихъ и отшедшихъ зъ селъ козаковъ и мужиковъ, которіе обыкли тайно продавать свои грунта, таковыхъ грунтовъ отнюдь никому не покупать подъ потераніемъ денегъ, за тѣ грунта даннихъ, и жестокимъ наказаніемъ, чтобъ за такою непокупкою могли тіе отшелцы паки на свои оніе возвратитися грунта. Въ Глуховѣ, іюля 13-го, 1730 году.
Ея императорскаго величества войска запорожского обоихъ сторонъ Днѣпра гетманъ и кавалеръ рукою властною.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |