Кроковеє коло
Мих. Йогансен
Світанок
• Інші версії цієї роботи див. Світанок; Як дихає ніжно… Київ: «Гарт», 1923
СВІТАНОК
 

 Захолола жахом зоря
 Над лісом
 (Давно вже помер місяць),
Червоне бадилля на сході кричить.
Угору лізе вогневий буряк,
Видирається вище і вище і вище,
Ударив, свиснув, розсипався іскрами
 — Ранок.

Як дихає ніжно і легко і тихо обличча…
— По галяві сонній без краю блукають коліна,
Коли біля тебе лежить твоя річка
І хилить і хилить углиб сумирної хвилі.

Заснуло у синяві місяця блідеє личко
І в піні і в вітрі без краю лине і лине…
— Коли біля тебе лежить твоя річка,
Забуваєш сніги, що обличча стиглими слізьми укрили.

Як птиця зімою, ховаєш чоло під крила,
Кострубаті крила, що їх рясно посічено днями
Коли біля тебе лежить твоя річка…
— Випростуєш крила і знаєш, що день не устане
Коли не полинеш до його з останньої крепкої сили.