Кривенька качечка

Кривенька качечка

Жили собi дiд і баба, а дiтей у них не було. Усе горюють вони, а потiм дiд і говорить бабi:

- Пiдемо, баба, у лiс за грибами! Пiшли. Збирає баба гриби, глядь - у кустику гнiздечко, а в гнiздечку сидить качечка. От і говорить баба дiду:

- Погляди, дiд, яка красива качечка!

Говорить дiд:

- Вiзьмемо її додому, пускай у нас живе. Стали її брати, бачать - у неї нiжка переламана. Вони взяли її, принесли додому, зробили їй гнiздечко, обклали його перинками, посадили в нього уточку, а самi знову за грибами пiшли.

Повертаються, бачать - усе в них уже прибране, хлiб напечений, борщ зварений. Вони до сусiдiв запитувати: - Хто це? Хто це? Нiхто нiчого не знає.

На iнший день пiшли дiд з бабою знову за грибами. Приходять додому, глядь - а в них і варенички зваренi i веретенце з пряжею на вiконцi коштує. Вони знову в сусiдiв запитувати: - чи Не бачили кого?

- Бачили, - говорять, - якусь дiвчину, воду з криницi несла. Така, - говорять, - красива, тiльки трошки кривенька. От дiд і баба думали-думали: "Хто б це мiг бути?" - нiяк не придумають. А баба потiм і говорить дiду: - Знаєш що, дiд? Зробимо так: скажемо, начебто ми йдемо за грибами, а самi сховаємося і пiдглядимо, хто це нам воду носить. Так вони і зробили.

Коштують за клунею і раптом бачать - виходить з їхньої хати дивчина з коромислом: така красуня, така красуня! Тiльки що кривенька. Пiшла вона до криницi, а дiд з бабою в хату; глядь - немає в гнiздечку качечки, тiльки пiр'я повно. Узяли вони тодi гнiздечко і кинули в пiч, там воно і згорiло.

А отут і дiвчина з водою йде. Ввiйшла в хату, побачила дiда і бабу і вiдразу ж до гнiздечка, а гнiздечка і немає. Як заплаче вона тодi! Дiд і баба до неї, утiшають:

- Не плач, галочка! Будеш нам замiсть дочки. Будемо ми тебе любити і пестити, як свою рiдну. А дивчина, говорить:

- Я столiття б у вас жила, якщо б ви не спалили мого гнiздечка так за мною не пiдглядали. А тепер, - говорить, - не хочу! Зробiть менi, дiдусь, прялочку і веретенце, я вiд вас пiду.

Плачуть дiд і баба, просять її залишитися - не погоджується. От і зробив тодi їй дiд прядку і веретенце. Села вона в дворi i пряде. Раптом летить зграйка каченят, побачили її і запекли:

Геть де наша дiва,
Геть де наша Єва,
На метеному надворi
Так на тесаному стовпi.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинцi,
З нами нехай летить!

А дивчина їм вiдмовляє: Не хочу я з вами:

Як ходила по лужку,
Поламала нiжку,
Ви мене залишили,
Далi собi рушили!

Скинули вони їй по перинцi, а самi полетiли далi. От летить друга зграйка. Цi теж запекли:

Геть де наша дiва,
Геть де наша Єва,
На метеному надворi
Так на тесаном стовпi.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинцi,
З нами нехай летить!

Дивчина і їм теж вiдмовила, i вони полетiли, скинувши їй по перинцi. А отут летить і третя зграйка, побачили дивчину і враз запекли:

Геть де наша дiва,
Геть де наша Єва,
На метеному надворi
Так на тесаном стовпi.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинцi,
З нами нехай летить!

Скинули вони їй по перинцi; обложилася дивчина перинками, зробилася качечкою і полетiла разом зi зграйкою. А дiд з бабою знову залишилися однi.

От вам і казочка і бубликiв вязочка.