XVI
Дві найвеличніші будівлі. Ще один майбутній сад. Віргінський ялівець на чагилах. Ранішній прийом у директора Єрохіна. Дзеркало. Кріплення ланцюгів Галля. Всепроникливий пісок. Дюна над льохом. Інженер Сисой пропонує подумати.

Аж до самого вечора ми обходили присілок. На всьому лежало своєрідне тавро життя в пустині.

У дореволюційному російському містечку дві найвеличніші будови були: церква й тюрма, символи духовного й фізичного життя царського підданця.

У присілку Кос Чагил дві найвеличніші будівлі були: перша — резервуар для прісної води і друга — ще один резервуар для прісної води. Вода в Емби в култуках швидко солоніє, весною нею треба запасатися на цілий рік.

Посередині присілка була велика квадратна площа розкопаного піску. Це буде сад. Терліфай оце спланував його і запевняє, що дерева ростимуть ще краще, ніж у нього в Гур'єві. Старі очі Терліфаєві світяться, коли він говорить про Кос Чагил, о, там краща земля, там усе швидше ростиме! Та головна його мрія — обсадити всі чагили (дюни) віргінським ялівцем. Віргінський ялівець може добре рости на чагилах Емби, це вже буде не сад, це буде ліс, що з далеких країн прийде в пустиню. Так, то буде чудо, більше, ніж те, яке вразило короля Макбета, адже Бірнамський ліс прийшов у Донзинан за якихось скілька миль. Мало того, віргінський ялівець дає прекрасне м'яке дерево на олівці, радянський школяр зможе гострити свої олівці столовим ножем. За три роки всередині Кос Чагила з аероплана буде видно ярозелений квадрат.

Другий величиною будинок Кос Чагила — це гараж з авторемонтною майстернею. Сам Гур'єв лежить у двох тижнях дороги від культурних країн, а Кос Чагил ще відділений від Гур'єва двома стами п'ятдесятьма кілометрами пустині і доступитися до нього можна тільки літом.

Третя величиною будова — їдальня, велике, найкраще помешкання Кос Чагила. Тут можна пообідати дешевше і краще, ніж в Астрахані чи в Саратові. Нам не раз доводилося бачити, як, з'ївши м'ясо, людина одсувала геть тарілку з кашею чи картоплею, добре заправленою чистим маслом. На Кос Чагилі здорово працюють, але і їдять досхочу.

Найменший будинок на Кос Чагилі — це управління промислом і в ньому найменша кімната — це кабінет директора Єрохіна. Втім ніхто його там і не шукає, ділові розмови відбуваються на буровій, а саме на тій, де пощастило спіймати директора. Єрохін — людина жива, ранішній прийом відбувається у нього в кімнаті від того моменту, як він, сидячи на койці, натягнув чоботи, і до тієї хвилини, як він, ковтнувши склянку чаю, сідає на коня. Тепер у нього вже є своя кімната, перед цим він жив у робітничому комунальникові, а зовсім недавно, коли в Кос Чагилі був тільки один житловий корпус, він жив і літо і зиму в кибитці.

Що більше ми ходили по домах, то більше посилювалась схожість із життям на острові в Арктиці, куди теж завозять усе один раз на рік. Доми були збудовані добре, кімнати світлі й високі. Але кватирки були без петель, просто вставлені в раму вікна ззовні. Електрична арматура прибита до фанерної дощечки. Ключ від дверей явно викований зі сплющеного цвяха.

Убиралень у Кос Чагилі відносно більше, ніж у Москві. Вони є на кожному кроці, збудовані непогано і утримуються в чистоті. Але замість гачка до дверей ізсередини присобачено чверть аршина дроту, за який і треба триматися, щоб вітер не розкрив дверей.

У їдальні чудовий чай, але калатати треба ножем, вилкою чи олівцем. У Кос Чагилі тільки одне дзеркало — привозити дзеркала немає ніякої змоги — адже навіть долота для бурових сливе не возять насталювати у ембенський механічний завод. Насталюють сами, паровий молот замалий, одтягти трудно, наварка виходить абияка, але возити в Гур'єв — довга справа.

Ланцюги на бурових скріплюються замість шпильок зігнутим гвіздком. Машинні частини обтирають старими рибальськими сітьми, ще з тих часів, коли Костя постачав на весь присілок рибу.

Обтирати треба здорово, крізь найменші шпарки усюди проходить з вітром тонкий пісок, пролазить в усі частини машин, їх доводиться розкидати і збирати знову, але після великого вітру оп'ять хрумтять усі частини.

Рухомим піском завалило лідник, і крокви угнулися під колосальною вагою. При нас заввідкомгоспу прискакав на коні з цією новиною до інженера Сисоя. Інженер Сисой запропонував був подумати і почекати, поки вітер-моряна не згонить пісок назад, але, згадавши про м'ясо, зібрав людей і наказав одкопати лідник.