Кос Чагил на Ембі/XIX
| ◀ XVIII | Кос Чагил на Ембі XIX |
XX ▶ |
|
|
За місяць перед тим нам привелося бути на іменинах молодого робітника в Доссорі. Коли голоси поробилися голосніші й верескливіші, коли були проспівані всі пісні і в жінок почали блищати очі, коли мусили початись потиски рук, потаємні втечі вдвох на ганок, дикі сцени ревності і істеричні ридання, так само несподівано і нестримно розпочався спір про нафту. Збившись докупи, жінки співали самі, силкуючись заглушити спір, рвали струни над самим вухом розмовців і все надаремно. Іменини були зіпсовані для них, про них забули.
Нафтовики — зовсім особливий народ. Вони де в чому подібні до шукачів золота. Геологія, гравіметрична і сейсмічна розвідка зробили колосальний прогрес, але й досі в бурінні на нафту єсть риск, єсть інтуїція, єсть щастя.
Є пристрасть, жадоба до нафти, от як є жадоба золота. Це не американський ажіотаж, при якому важно тільки спродати акції, хоча б інсценувавши фонтан, ні, це — безкорисна, романтична любов радянського робітника до своєї, країни, до своєї Емби.
Адже бурильникові легше і зручніше бурити суху скважину, ніж нафтову: менше риску, менше мороки з геологами, а заробіток бурильника саме залежить від скорості проходки. Так пояснив нам один з техніків, завідувач групи буріння. Через два тижні він знов приїхав до Гур'єва, він був чорний, як хмара. Він одержав щось із тисячу карбованців за дотермінове закінчення скважини номер сто п'ятдесят шість. Але скважина, виявилося, була суха, і він приїхав блідий, неголений, розтерзаний. Надвечір він, здається, напився і, кажуть, плакав.
Той самий старий слюсар Архіпов колись із хворобливою страстністю доводив, що на Ембі є нафта, велика нафта, крім Кос Чагила на Кул Сарах, Кзил Кудукові на Кзил Кала. Добували ж капіталісти нафту тільки на Доссорі, це ж Лаврентьєв знайшов нафту на Искине, на Байчунасі, на Кос Чагилі.
Голос старого слюсаря тремтів. Ех, якби всю поколоти Ембу скважинами, от як поколоте Баку, тут було б стільки ж, було б більше нафти, ніж в Азербайджані!
Нафтовики — особливий народ. Найстрашніший гріх для них — це байдужість. Інженерові Сисоєві не можуть простити не те, що він любить м'ясо і що він тюхтій, а те, що він виїздить у відпустку перед цементуванням скважини, що він байдужий до нафти.
Є любов і пристрасть і в усякій іншій роботі в Країні Рад, але тут вони, мабуть, дужчі. Інженер механічного заводу в Доссорі гірко жалівся, як він навчав і виховував молодого казака і зробив з нього першорядного токаря — і що ж! Він був уже токар сьомої категорії, робив тонку, відповідальну роботу і пішов з заводу у бурильники.Весною, коли грязь, коли страшно вийти на вулицю, юнак технік Пахоленко, повернувшися з відпустки, пробивається на Кос Чагил. Він везе устатковання, але поверх фрикціонів і долот лежить очерет, цілі гори очерету. Цей очерет буде підмощено під колеса, коли машини зав'язнуть у сору, технік вкупі з робітниками витягатимуть з багна затоптаний колесами очерет і знов і знов і знов підкладатимуть його під машину. Старий майстер Спірін, коли одвіку безплідне Искине нарешті дало нафту, обливав себе нафтою з пляшки, плачучи казав, що нарешті він скупається в нафті.
На Кос Чагилі багата нафта, але вся вона на засувках. Вивезти її нема ніякої змоги. Нафтопровід ще не готовий. Сам Кос Чагил може дати, імовірно, тисячу тонн на добу, може й більше. На Доссорі, який раніше вважалося за вичерпаний, Костя Селезньов викачує на добу, триста тонн єдиної в Союзі дорогоцінної, безпарафінової нафти.
Доссор лежить у горбах, між горбами — сори. Доссор суворіший і вітряніший, ніж Гур'єв, і прісної води тут зовсім немає. За Нобеля люди звалювали в глибокі ями сніг і ціле літо пили одстояну грязюку. Під осінь води не вистачало, починалася втеча з Доссора, огульні пошесті від гнилої води і швидко виростали кладовища.
Тепер Доссор — чистенький присілок, поміж корпусами насаджено садки і є теж один великий сад, його бережуть як око. Більша частина води, яку качають за сто кілометрів з Гур'єва, іде на поливання дерев. Літом змагаються за садки з вітром, за одну ніч пісок засипає деревця по пояс, цілими тижнями доссорці, з лопатами в руках, боронять дерева від піску. В той же час треба обороняти від піску машини: затикають найменші шпарки в вікнах, замазують кватирки і все ж таки доводиться весь час розбирати і обтирати контактні частини.
Експлуатаційна площа Доссора схожа на годинниковий механізм — ступаєш поміж рухливих штабів, вертких котків, розгойдуваних важелів, розподільних ексцентриків. Двоє мастильників-казаків підтримують порядок на всій широченній площі, у мисливських чоботях перелазячи через незчисленні канали сорів.
Уночі Доссор сияє вогнями веж як зоряне небо, вогні і зорі одбиваються в широких сорах і на десятки кілометрів в усі сторони видно сяйво Доссора.