Користувач:Seryo93/черновик

Конституція України (Проект) автори: див. авторський колектив проекту нової Конституції України

Джерело: Сайт ВРУ   Стаття у Вікіпедії • Проект опублікован у пресі 26 жовтня 1993 р. відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.10.1993 № 3494-XII

Проект

Конституція України

        УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД,

        ВИРАЖАЮЧИ свою суверенну волю,

        СПИРАЮЧИСЬ на багатовікову історію українського національного державотворення,

        ДБАЮЧИ про забезпечення усіх прав і свобод людини, гідних умов її життя,

        ПРАГНУЧИ до збереження і зміцнення соціальної злагоди,

        ПІКЛУЮЧИСЬ про побудову і розвиток громадянського суспільства,

        БАЖАЮЧИ вільно жити в демократичній правовій державі,

        КЕРУЮЧИСЬ Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, підтвердженим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

        УСВІДОМЛЮЮЧИ відповідальність перед нинішніми і прийдешніми поколіннями,

        ЗАТВЕРДЖУЄ цю Конституцію і проголошує її ОСНОВНИМ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

Стаття 1

        Україна є демократичною правовою соціальною державою.

Стаття 2

        Конституційний лад України ґрунтується на визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, пріоритеті її прав і свобод.

        Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

        Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою діяльність.

Стаття 3

        Україна е республікою. Вся влада в Україні належить народові.

        Український народ, який складають громадяни України усіх національностей, є єдиним джерелом влади.

        Влада народу (народовладдя) здійснюється на основі Конституції України безпосередньо і через систему державних органів і органів місцевого самоврядування.

        Державна влада здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

        Кожна влада при виконанні своїх функцій діє у встановлених Конституцією межах.

        Від імені народу в межах Конституції України виступає виключно Верховна Рада України.

        Жодна частина народу, жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть присвоювати право здійснювати державну владу.

Стаття 4

        Конституція визнає і гарантує місцеве самоврядування.

        Відносини органів державної влади і місцевого самоврядування регулюються законом.

Стаття 5

        Вибори в Україні є вільними, відбуваються періодично і проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

        Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 6

        В Україні діє принцип верховенства права, на якому ґрунтується ця Конституція.

        Конституція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії.

        Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції та конституційним законам України.

        Громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволене все, що не заборонене законом».

        Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом «дозволене лише те, що визначене законом».

Стаття 7

        Державною мовою в Україні є українська мова.

        В місцях компактного проживання однієї або декількох національних груп поряд з державною мовою може вживатись як офіційна в державних органах та установах мова, прийнятна для більшості жителів даного населеного пункту.

Стаття 8

        Держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності усіх національних меншин.

        Україна виявляє піклування про задоволення національно-культурних духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами держави.

Стаття 9

        Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

        В Україні гарантується рівне право громадян і громадських об'єднань на участь у державних справах і політичному житті.

        Закон гарантує рівний захист усіх форм власності і видів господарювання, соціальну спрямованість економіки.

        Жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок і не може визнаватись офіційною державною ідеологією.

Стаття 10

        Територія України є єдиною, недоторканною і цілісною.

Стаття 11

        Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, дотримується загальновизнаних принципів міжнародного права.

        Зовнішня політика України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі неухильного додержання принципів поваги до державного суверенітету і суверенної рівності; незастосування сили чи погрози силою; непорушності кордонів і територіальної цілісності держав; невтручання у внутрішні справи; поваги прав людини і основних свобод; співпраці між державами; сумлінного виконання міжнародних зобов'язань; мирного врегулювання спорів.

        Належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно опубліковані міжнародні договори України становлять частину її законодавства і є обов'язковими для виконання.

Стаття 12

        Громадяни України мають право чинити опір і перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, встановленого цією Конституцією, порушення територіальної цілісності чи чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади.

РОЗДІЛ IІ. ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 13

        Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.

        Природні права і свободи людини є невід'ємними.

Стаття 14

        Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, становлять основу будь-яких інших прав і свобод особи і не є вичерпними.

        Конституційні права і свободи не можуть бути скасовані.

Стаття 15

        Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, посади, статі, раси, національності, мови, релігії, політичних та інших переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

        Ніхто не може користуватися перевагами і пільгами, не встановленими законом.

        Здійснення особою своїх прав і свобод не повинно порушувати прав і свобод інших осіб.

Стаття 16

        Кожний має право на збереження і захист своєї національної належності.

Глава 2. ГРОМАДЯНСТВО

Стаття 17

        В Україні існує єдине громадянство.

        Громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави.

        Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права на вихід з громадянства України.

        Підстави набуття і втрати громадянства України визначаються Конституційним законом про громадянство України.

Стаття 18

        Громадянин України не може бути вигнаний за її межі або виданий іноземній державі.

Стаття 19

        Україна гарантує своїм громадянам піклування та захист за її межами.

Стаття 20

        Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають на території України, визначається законом, який не може суперечити загальновизнаним принципам міжнародного права.

        Іноземним громадянам та особам без громадянства може бути наданий політичний притулок.

Глава 3. ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА

Стаття 21

        Кожна людина має невід'ємне право на життя і не може бути свавільно його позбавлена.

        Закон захищає життя людини від будь-яких протиправних посягань.

        Кожний має право захищати своє життя і життя інших осіб усіма законними засобами від будь-яких протиправних посягань.

        Смертна кара до її повної відміни може застосовуватися відповідно до закону як виняткова міра покарання за навмисне вбивство і лише за вироком суду присяжних.

Стаття 22

        Кожна людина має право на свободу, особисту недоторканність та повагу її гідності.

        Арешт, тримання під вартою або інше обмеження особистої свободи у будь-якій формі не допускаються інакше, як на підставі вмотивованого рішення суду чи санкції прокурора, яка може бути оскаржена до суду, і тільки у випадках, передбачених законом.

        У невідкладних випадках, зумовлених необхідністю попередження або припинення злочинів, уповноважені на те органи можуть затримувати підозрюваних осіб, про що протягом 24 годин вони повинні повідомити мирового суддю.

        Якщо мировий суддя протягом наступних 24 годин не прийме вмотивованого рішення про тримання під вартою, затримана особа негайно звільняється.

        Кожному затриманому чи заарештованому повинно бути невідкладно повідомлено про мотиви затримання чи арешту та роз'яснені його права.

Стаття 23

        Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстоких, нелюдських або таких, що принижують його гідність, поводження чи покарання.

        Жодна особа не може бути без її вільної згоди піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 24

        Кожній людині гарантується недоторканність житла.

        Не допускається проникнення в житло й інші володіння людини, проведення в них обшуку та огляду інакше, як за вмотивованим рішенням суду.

        У невідкладних випадках, пов'язаних із безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, врятуванням життя та майна, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення в житло і інші володіння людини, проведення в них обшуку і огляду.

Стаття 25

        Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть допускатися за рішенням суду чи санкцією прокурора для запобігання злочинам чи з'ясування істини в ході розслідування і розгляду кримінальних справ.

Стаття 26

        Громадянам України гарантується свобода пересування і вільного вибору місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом в інтересах охорони здоров'я, боротьби з епідеміями і стихійним лихом, попередження злочинів.

        Кожний громадянин має право вільно покинути територію України і повернутися до неї при умові виконання обов'язків, що накладаються законом.

Стаття 27

        Ніхто не може зазнавати свавільного втручання у його особисте і сімейне життя.

        Не допускаються збирання, зберігання, використовування і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

        Кожному гарантується судовий захист права спростувати невірогідну інформацію, а також відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої оприлюдненням або використанням такої інформації.

Стаття 28

        Кожний має право на свободу думки, совісті і релігії.

        Це право включає свободу сповідувати чи не сповідувати релігію, змінювати її, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

        Забороняється вимагати від священнослужителів відомості, одержані ними при сповіді віруючих.

        Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, за винятком виконання військового обов'язку. У разі коли виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, він має бути замінений виконанням альтернативної (невійськової) служби.

Стаття 29

        Кожному гарантується свобода слова та вільне виявлення в будь-якій формі своїх поглядів і переконань.

        Кожний має право вільно і незалежно від державних кордонів шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово чи за допомогою друку або іншими способами на свій вибір.

        Обмеження цього права визначається лише в законі з метою охорони державної та іншої захищеної законом таємниці, а також захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 30

        Кожний громадянин має право у порядку, визначеному в законі, знайомитися з відомостями про нього та будь-якою інформацією в державних органах і установах, органах місцевого самоврядування, яка зачіпає його права і інтереси і не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Стаття 31

        Громадяни України мають право на свободу об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів.

        Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яке об'єднання, обмежений у правах або мати переваги у зв'язку з належністю чи неналежністю до нього.

        Не допускається об'єднання громадян у випадках, передбачених статтею 86 цієї Конституції.

Стаття 32

        Громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до відповідних органів державної влади і самоврядування.

Стаття 33

        Визнається право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації.

        Про проведення зборів, мітингів і демонстрацій в громадських місцях повідомляються державні органи чи органи місцевого самоврядування.

        Закон встановлює вимоги до порядку здійснення цього права з метою забезпечення громадського порядку, безпеки, прав і свобод інших осіб.

Стаття 34

        Кожний громадянин, який має право голосу, користується рівним правом доступу до зайняття державних посад, а також посад в органах місцевого самоврядування.

        Кваліфікаційні та інші вимоги до кандидатів на відповідні посади визначаються законом. Заміщення цих посад здійснюється, як правило, за конкурсом.

Стаття 35

        Усі мають право направляти індивідуальні й колективні письмові звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, які зобов'язані розглядати їх, давати вмотивовані, юридичне обґрунтовані відповіді в установлений законом термін і вживати щодо цих звернень необхідних заходів.

Глава 4. ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ, ЕКОЛОГІЧНІ І КУЛЬТУРНІ ПРАВА

Стаття 36

        Громадяни України мають право на приватну власність, тобто право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, засобами виробництва, природними ресурсами, що їм належать відповідно до чинного законодавства, та результатами інтелектуальної праці. Ніхто і ні за яких обставин не може бути протиправне позбавлений своєї власності. Здійсненне громадянами права власності не повинно порушувати прав інших осіб.

        Недоторканність приватної власності і право її успадкування гарантуються законом і забезпечуються судовим захистом. Кожний має право охороняти свою власність усіма законними засобами.

Стаття 37

        Громадини України мають право користуватися природними та іншими об'єктами суспільної власності для задоволення своїх потреб відповідно до законів України.

Стаття 38

        Громадяни України мають право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

        Забороняється підприємницька діяльність депутатів Верховної Ради України депутатів Верховної Ради Республіки Крим, обласних (земельних) Рад, посадових осіб органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суду, прокуратури, слідства, служби безпеки, внутрішніх справ і військовослужбовців.

Стаття 39

        Громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають або на яку погоджуються.

        Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки працівників.

        Наймодавець зобов'язаний забезпечити умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими. Відповідні стандарти умов праці встановлюються законом.

        Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова, альтернативна їй невійськова служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком суду або у відповідності з законами про надзвичайний і воєнний стан.

        Заробітна плата не може бути нижчою мінімального розміру, який встановлюється державою за участю професійних спілок, і має забезпечувати такий прожитковий мінімум для працівника і його сім'ї, який відповідає науково обґрунтованим фізіологічним і соціально-культурним потребам людини.

        Кожному гарантується захист від незаконного звільнення та матеріальне забезпечення у випадку безробіття з незалежних від нього причин не нижче прожиткового мінімуму.

Стаття 40

        Громадяни України мають право на відпочинок і дозвілля.

        Максимальна тривалість робочого часу і мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, а також інші основні умови здійснення цього права встановлюються законом.

Стаття 41

        Визнається право працюючих на страйк з метою захисту їхніх колективних економічних і соціальних прав і інтересів.

        Страйк не допускається, якщо він може створити реальну загрозу життю і здоров'ю людей.

        Ніхто не може бути примушений до участі у страйку.

        Забороняються будь-які обмеження прав і переслідування працівника та його звільнення з роботи за участь у страйку, проведеному згідно з законом.

        Забороняється страйк суддів, посадових осіб органів законодавчої і виконавчої влади, прокуратури, попереднього слідства, працівників служби зв'язку і транспорту, безпеки, внутрішніх справ і військовослужбовців.

Стаття 42

        Громадяни України мають право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом.

        Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних і приватних установ, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

        Пенсії та інші види соціальної допомоги, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя людини, не нижчий прожиткового мінімуму, встановленого державою за участю профспілок.

Стаття 43

        Громадяни України мають право на житло.

        Особам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату у відповідності з встановленими законом нормами. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла без законних на те підстав і не інакше, як за рішенням суду.

Стаття 44

        Громадяни України мають право на охорону здоров'я.

        Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, розширенням мережі державних і комунальних медичних установ і підприємств.

        Гарантується медичне страхування.

        В державних і комунальних установах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів, страхових внесків та інших надходжень.

Стаття 45

        Громадяни України мають право на освіту.

        Гарантується загальнодоступність і безоплатність дошкільної, середньої загальної, середньої професійної та вищої освіти в державних і комунальних учбових закладах.

        Рівень обов'язкової освіти встановлюється законом.

Стаття 46

        Кожний має право на екологічно безпечні для життя і здоров'я навколишнє середовище, продукти харчування і предмети побуту.

        Закон гарантує кожному право вільного доступу до вірогідної інформації про стан природного середовища, умови життя і праці, якість продуктів харчування і предметів побуту, а також право на поширення такої інформації.

        Приховування або спотворення службовими особами інформації про факти, що завдають шкоди здоров'ю людей, караються законом.

Стаття 47

        Громадянам України гарантується свобода викладацької та іншої творчої діяльності й досліджень в галузі науки, техніки, культури і забезпечується загальнодоступність надбань національної і світової науки та культури, які є у публічних фондах.

Глава 5. ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД

Стаття 48

        Громадянам України гарантується рівний захист законом. Усі права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

        Кожний має право законними засобами реагувати на порушення своїх прав і свобод.

Стаття 49

        Гарантується право кожного знати свої права й обов'язки. З цією метою держава у встановлений законом термін публікує і робить загальнодоступними усі закони та інші нормативні акти.

        Не доведені належним чином до відома населення закони та інші нормативні акти є нечинними і не підлягають виконанню і застосуванню.

Стаття 50

        Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

        За видання і виконання очевидно злочинного розпорядження чи наказу наступає юридична відповідальність.

Стаття 51

        Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

        Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне і те ж правопорушення.

Стаття 52

        Принцип презумпції невинуватості гарантується.

        Особа вважається невинуватою, поки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

        Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість.

        Звинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви у справі тлумачаться на користь підозрюваної, звинувачуваної чи підсудної особи.

        Ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду.

        У випадку відміни судового вироку як неправосудного держава відшкодовує повну матеріальну і моральну шкоду тим, кому вона заподіяна.

Стаття 53

        Особа не несе відповідальності за відмову давати свідчення чи пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

        Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний має право на захист, адвокатську та іншу кваліфіковану правову допомогу.

        Кожний затриманий, взятий під варту чи звинувачений у скоєнні злочину має право користуватися допомогою адвоката відповідно з моменту затримання, взяття під варту або пред'явлення звинувачення.

Стаття 54

        Засуджений користується усіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які випливають із вироку суду і закону, що регулює виконання покарань.

        Держава забезпечує гуманне ставлення до осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, відповідає за їхню безпеку.

Стаття 55

        Закон не має зворотної сили, за винятком випадків, коли він поліпшує становище, пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

        Ніхто не може нести відповідальність за діяння, які під час їх вчинення не визнавалися законом правопорушеннями. Якщо після вчинення правопорушення відповідальність за нього відмінена або пом'якшена новим законом, застосовується новий закон.

Стаття 56

        Кожному гарантується право на оскарження в судовому порядку дій державних органів і органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та будь-яких посадових осіб, які порушують чи обмежують його права та свободи.

        Кожний має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними діяннями державних органів і органів місцевого самоврядування чи їхніх посадових осіб під час виконання ними службових обов'язків.

        Відшкодуванню за рахунок держави підлягає також шкода, заподіяна громадянину внаслідок злочинних посягань, якщо не встановлений злочинець або якщо він неплатоспроможний.

Стаття 57

        Кожний має право на юридичну допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. З метою надання юридичної допомоги діють незалежні об'єднання юристів, а також окремі особи, які мають право надавати таку допомогу.

Стаття 58

        Державний контроль за законністю дій посадових осіб, що стосуються прав і свобод громадян, покладається на Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини (Народного правозахисника).

        Статус і порядок діяльності Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини визначаються Конституційним законом.

Стаття 59

        Конституційні права і свободи особи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених цією Конституцією і прийнятими на її основі законами, з метою захисту прав і свобод інших осіб, охорони здоров'я та громадської безпеки.

        Такі обмеження мають бути мінімальними і відповідати засадам демократичної держави.

        У випадках введення воєнного або надзвичайного стану можуть бути обмежені права, передбачені статтями 24, 25, 26, 29, 33, 36, 37, 38, 39, 40, 41 Конституції, і лише на той термін і в тій мірі, які обумовлюються гостротою відповідного стану.

        Нагляд за дотриманням умов обмеження конституційних прав і свобод громадян покладається на Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини.

Глава 6. ОСНОВНІ ОБОВ'ЯЗКИ

Стаття 60

        Кожний зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

        Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності за виконання обов'язків.

Стаття 61

        Захист Батьківщини є обов'язком громадянина України, Громадяни України несуть військову службу відповідно до закону.

Стаття 62

        Кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 63

        Кожний зобов'язаний не завдавати шкоди природі, історико-культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки.

РОЗДІЛ III. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВА

Глава 7. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 64

        Громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулювання.

        Держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості.

        Правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється в межах, визначених цією Конституцією, і спрямоване на забезпечення інтересів людини.

Глава 8. ВЛАСНІСТЬ

Стаття 65

        Власність в Україні є приватною і суспільною. Приватною є власність окремих громадян і їх об'єднань. Суспільною є державна і комунальна (муніципальна) власність.

        Законом гарантується соціальна функція власності.

        З метою забезпечення загальнодержавних інтересів закон встановлює вичерпний перелік об'єктів власності, які можуть знаходитись виключно у державній власності.

Стаття 66

        В Україні відповідно до закону можуть бути об'єкти права власності іноземних держав, їхніх громадян і міжнародних організацій. Право приватної власності на землю надається лише громадянам України на підставах і в межах, визначених у законі.

Стаття 67

        Примусове відчуження приватної власності може мати місце лише з мотивів суспільної необхідності як виняток і за умови попереднього і повного відшкодування державою її ринкової вартості.

        Примусове відчуження приватної власності з наступним повним відшкодуванням її ринкової вартості допускається лише за умов воєнного чи надзвичайного стану.

        Конфіскація майна може мати місце у випадках, обсязі і порядку, встановлених законом, лише у зв'язку із скоєнням правопорушення.

Глава 9. ПІДПРИЄМНИЦТВО

Стаття 68

        Закон гарантує свободу підприємництва, договорів і сумлінної та ненадмірної конкуренції.

        Забороняється безпосереднє втручання державних органів у господарську діяльність приватних та комунальних підприємств, за винятком випадків введення воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 69

        Закон гарантує право трудових колективів брати участь в управлінні державними і комунальними підприємствами, створювати для цього необхідні контрольні та інші громадські (крім політичних) органи та організації.

Стаття 70

        Забороняється монополістична діяльність, яка спрямована або призводить до зловживання домінуючим становищем на ринку.

        Межі і види державної монополії встановлюються законом.

Стаття 71

        Держава захищає інтереси споживачів, підтримує громадські форми їх охорони, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції, усіх видів обслуговування.

Глава 10. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

Стаття 72

        В Україні визнається пріоритет екології над економікою.

        Держава здійснює екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки шляхом раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища, збереження генетичного фонду живої природи, здійснення екологічної освіти населення.

Стаття 73

        В Україні здійснюється державна та заохочується громадська та інші види екологічної експертизи.

        Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, проектної, господарської та іншої діяльності, наслідки якої впливають на стан навколишнього середовища.

Стаття 74

        Будь-які порушення екологічних стандартів, приховування екологічної інформації або її спотворення є суспільне небезпечними і караються законом.

        Рішення громадських об'єднань не є обов'язковими для населення, державних органів місцевого самоврядування.

Глава 11. СІМ'Я

Стаття 75

        Закон визнає сім'ю природним, основним соціальним осередком громадянського суспільства.

Стаття 76

        Шлюб грунтується на вільній згоді чоловіка і жінки.

        Чоловік і дружина у сімейних відносинах мають рівні права і обов'язки.

Стаття 77

        Сім'я, материнство, батьківство і дитинство знаходяться під охороною закону.

Стаття 78

        Діти рівні перед законом незалежно від походження, громадянського стану батьків, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

        Батьки зобов'язані утримувати, виховувати і розвивати своїх дітей до їх повноліття, а також в інших випадках, передбачених законом.

        Будь-яке насильство над дитиною і її експлуатація переслідуються законом.

        Повнолітні працездатні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків і надавати їм матеріальну допомогу.

        Усі турботи, пов'язані з утриманням, вихованням і розвитком дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на державу. Держава заохочує і підтримує громадську благодійницьку діяльність щодо цих дітей.

Глава 12. ОСВІТА, НАУКА І КУЛЬТУРА

Стаття 79

        Держава забезпечує умови для вільного, всебічного розвитку освіти, науки і культури, освоєння духовної спадщини українського народу, світової культури та її примноження.

        Закон гарантує усім національним меншинам право на користування й навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність у національно-культурній сфері.

Стаття 80

        Державні і комунальні заклади освіти, науки і культури незалежні від політичних партій та інших громадських об'єднань, мають світський характер.

Стаття 81

        Держава здійснює необхідний розвиток усіх видів освіти та виховання через систему державних, комунальних та приватних навчальних та виховних закладів.

        Закон встановлює загальні норми з питань освіти та єдині зразки документів про освіту. Держава здійснює контроль за їхнім дотриманням.

Стаття 82

        Держава забезпечує умови для розвитку фундаментальних наукових досліджень, підготовки наукових кадрів.

Стаття 83

        Законом охороняється історико-культурна спадщина незалежно від того, хто є власником її об'єктів.

Глава 13. ГРОМАДСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯ

Стаття 84

        Громадськими об'єднаннями визнаються політичні партії, масові рухи, професійні спілки, релігійні організації, добровільні товариства, фонди, асоціації та інші об'єднання громадян, які не мають за мету одержання прибутку.

        Усі громадські об'єднання рівні перед законом. Жодне громадське об'єднання не може користуватися пільгами і перевагами, не встановленими законом.

Стаття 85

        Не допускається утворення і діяльність громадських об'єднань, що ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу, встановлення тоталітарного режиму та диктатури будь-якого класу чи партії, захоплення державної влади, порушення територіальної цілісності України, підрив її безпеки, утворення незаконних воєнізованих формувань, пропаганду війни, насильства, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини, здоров'я та суспільну мораль.

        Громадське об'єднання можуть бути заборонені і розпущені лише в судовому порядку.

Стаття 86

        Партії та інші політичні об'єднання громадян сприяють вираженню політичної волі народу, беруть участь у виборах.

        Забороняються утворення і діяльність будь-яких структурних підрозділів політичних партій у державних органах і органах місцевого самоврядування (крім партійних фракцій у Верховній Раді України та представницьких органах місцевого самоврядування), військових формуваннях, а також на підприємствах, в установах, організаціях та навчальних закладах.

        Рішення громадських об'єднань не є обов'язковими для населення, державних органів і органів місцевого самоврядування.

Стаття 87

        Професійні спілки утворюються для захисту економічних і соціальних прав та інтересів трудящих.

        Професійні спілки здійснюють свою діяльність на підприємствах і в установах незалежно від форм власності.

Стаття 88

        Закон захищає права та інтереси релігійних організацій.

        Усі віросповідання, релігійні організації та конфесії є рівними перед законом.

        Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання, релігійної організації чи конфесії щодо інших не допускається.

Глава 14. СВОБОДА ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 89

        В Україні гарантується свобода інформації. Законом забезпечуються рівні права і можливості доступу до інформації.

Стаття 90

        Засоби масової інформації є вільні. Цензура засобів масової інформації забороняється.

        Засновниками засобів масової інформації можуть бути фізичні та юридичні особи.

        Не допускається монополізація будь-якого виду засобів масової інформації.

Стаття 91

        Засоби масової інформації мають право на одержання відомостей від державних органів, об'єднань громадян, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ й організацій, посадових осіб, а також вірогідних даних про їхню діяльність.

        Забороняється використання засобів інформації для розголошення відомостей, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, для закликів до повалення конституційного ладу чи захоплення влади, до порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини та суспільну мораль.

        Примусове призупинення діяльності або ліквідація засобів масової інформації здійснюються в судовому порядку.

РОЗДІЛ IV. ПРЯМЕ НАРОДОВЛАДДЯ

Стаття 92

        Основою народовладдя в Україні є суверенна воля її народу.

        Народне волевиявлення здійснюється через референдуми, вибори, народну законодавчу ініціативу, всенародні і місцеві обговорення найважливіших питань державного і громадського життя та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 93

        Право голосу на референдумах і виборах мають громадяни України, що досягли 18 років на час їх проведення.

        Права голосу не мають громадяни, визнані судом недієздатними.

Стаття 94

        Референдум і вибори призначаються Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим, обласними (земельними) Радами і органами місцевого самоврядування за власною або народною ініціативою у відповідності з конституційними законами про референдум і вибори.

        Всеукраїнський референдум призначається за вимогою не менше двох мільйонів громадян України, які мають право голосу, або не менше половини депутатів Верховної Ради України.

        У випадку, передбаченому статтею 135 цієї Конституції, референдум призначається Президентом України.

        Обласні (земельні) і місцеві референдуми призначаються за вимогою не менше однієї десятої частини громадян України, які постійно проживають на відповідній території і мають право голосу, або на вимогу не менше половини депутатів обласної (земельної) Ради або радників органу місцевого самоврядування.

Стаття 95

        Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміни території України та вступ її до міждержавних союзів

        Обласні (земельні) і місцеві референдуми є обов'язковими при вирішенні питань про зміни в адміністративно-територіальному поділі та перейменуванні адміністративних одиниць.

Стаття 96

        Виборчий процес здійснюється на засадах:

        1) гласності і відкритості;

        2) вільного і рівноправного висунення претендентів та кандидатів громадянами, громадськими об'єднаннями та політичними партіями;

        3) неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування;

        4) забезпечення державою рівних можливостей всім кандидатам у проведенні виборчої кампанії;

        5) свободи агітації;

        6) контролю за джерелами та встановленими законом обмеженнями фінансування та витратами на виборчу кампанію.

Стаття 97

        Народ здійснює законодавчу ініціативу шляхом внесення до Верховної Ради законопроекту.

        Законопроект вноситься від імені не менше 300 тисяч громадян, які мають право голосу.

        Законопроект про зміни та доповнення до Конституції вноситься від імені не менше 1 мільйона громадян, які мають право голосу.

РОЗДІЛ V. ВЕРХОВНА РАДА

Стаття 98

        Єдиним органом законодавчої влади України є Верховна Рада України.

Стаття 99

        Верховна Рада згідно з Конституцією України правомочна вирішувати будь-які питання державного і суспільного життя України, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або віднесені до відання Президента України, виконавчої та судової влади, областей (земель), Республіки Крим, а також органів місцевого самоврядування.

Глава 15. СКЛАД І ФОРМУВАННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

Стаття 100

        Верховна Рада складається із 450 депутатів України, які обираються безпосередньо народом терміном на 4 роки.

        Депутатом України може бути громадянин України, який має право голосу, не молодший двадцяти п'яти років на день виборів, постійно проживає в Україні.

Стаття 101

        Депутати представляють український народ і є відповідальними перед виборцями.

Стаття 102

        Закон гарантує умови для безперешкодного і ефективного здійснення депутатами України своїх повноважень.

        Депутати України виконують свої функції на постійній основі. На період дії депутатського мандата вони звільняються з попереднього місця роботи.

        Депутатам України забороняється займатися підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової і викладацької.

        Інші випадки несумісності мандата депутата України встановлюються Конституційним законом про статус депутата України.

Стаття 103

        Депутатам України гарантується парламентська недоторканність.

        Депутати України юридичне не відповідальні за голосування або висловлювання у Верховній Раді і її органах, за винятком звинувачення у наклепі та образах.

        Повноваження депутатів України не можуть бути обмежені навіть в разі введення воєнного чи надзвичайного стану.

        Депутати України не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, арештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без попередньої згоди на це Верховної Ради.

        Подання про позбавлення депутата України парламентської недоторканності вносить до Верховної Ради Генеральний прокурор України.

Стаття 104

        Повноваження депутата України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради.

        Дострокове припинення повноважень депутата України за рішенням Верховної Ради може бути у випадках:

        1) невиконання ним без поважних причин протягом двох місяців вимоги щодо несумісності депутатського мандата;

        2) складення повноважень за його особистою заявою;

        3) обвинувального вироку суду щодо нього, що набрав чинності;

        4) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

        5) втрати ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України.

        Повноваження депутата України достроково припиняються також відповідно до закону про відкликання депутата України виборцями.

Глава 16. ПОВНОВАЖЕННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

Стаття 105

        Верховна Рада вносить зміни і доповнення до Конституції України з наступним затвердженням всеукраїнським референдумом.

        Верховна Рада ухвалює конституційні закони України, які передбачені статтями 17, 58, 94, 102, 130, 145, 153, 167, 177 цієї Конституції, а також інші закони України,

вносить до них зміни і доповнення, здійснює їх офіційне тлумачення.

Стаття 106

        Виключно Конституцією і законами України визначаються:

        1) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців і осіб без громадянства;

        2) права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки людини і громадянина;

        3) права національних меншин;

        4) статус мов;

        5) державний бюджет, основи фінансової, цінової, кредитної інвестиційної політики: засади побудови системи оподаткування; види податків, зборів та обов'язкових платежів; платники податків і об'єкти оподаткування; валюта, проби, вартість і типи національних монет, порядок і санкціонування емісії банкнот;

        6) одиниці ваги, міри і часу;

        7) правовий режим власності;

        8) засади і гарантії підприємництва;

        9) екологічна політика, екологічні стандарти;

        10) основи використання природних ресурсів, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, повітряного, морського, річкового, залізничного, автомобільного, трубопровідного транспорту і зв'язку;

        11) основи соціальної політики, соціального захисту громадян, шлюбу, сім'ї, охорони здоров'я, виховання, освіти і культури;

        12) демографічна, міграційна (в тому числі імміграційна і еміграційна) політика.

        13) основи формування і діяльності громадських об'єднань та засобів масової інформації;

        14) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

        15) організація і діяльність Верховної Ради, правовий статус депутатів України;

        16) основи організації і діяльності органів державної виконавчої влади, засади державної служби, здійснення державної статистики та інформатики;

        17) судоустрій, судочинство, судова експертиза, прокуратура, слідство і нотаріат; органи і установи виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури;

        18) засади територіального устрою України, основи регіональної політики;

        19) основи організації місцевого самоврядування;

        20) засади утворення і функціонування вільних економічних зон;

        21) статус міст загальнодержавного значення;

        22) засади та основні напрямки зовнішньої політики;

        23) основи організації і оборони державної безпеки і забезпечення громадського порядку;

        24) засади зовнішньоекономічної і митної політики;

        25) правовий режим державних кордонів;

        26) встановлення і порядок використання та захисту державного прапора, герба і гімну;

        27) статус столиці;

        28) правовий режим воєнного і надзвичайного стану;

        29) встановлення державних нагород і звань;

        30) визначення діянь, які є злочинами, адміністративними і дисциплінарними правопорушеннями, і встановлення відповідальності за них; амністія.

        До виключних повноважень Верховної Ради належать ухвалення основ, кодексів та інших кодифікаційних актів з усіх галузей законодавства, внесення до них змін і доповнень.

        Верховна Рада може ухвалювати закони і з інших питань своєї компетенції.

Стаття 107

        До повноважень Верховної Ради належить:

        1) оголошення рішень, прийнятих на всеукраїнських референдумах;

        2) затвердження державного бюджету та звіту про його виконання;

        3) здійснення парламентського контролю у формах і межах, встановлених цією Конституцією;

        4) ратифікація, прийняття, затвердження міжнародних міждержавних договорів або приєднання України до них, а також денонсація чи призупинення таких договорів;

        5) призначення виборів Президента України; проголошення акта його обрання і прийняття від нього конституційної присяги; прийняття відставки Президента України;

        6) оголошення розпуску Верховної Ради за рішенням всеукраїнського референдуму та прийняття рішення про саморозпуск; призначення чергових і позачергових виборів Верховної Ради (крім випадку, передбаченого ч. 6 ст. 116 цієї Конституції);

        7) ухвалення рішення про проведення всеукраїнського референдуму про дострокове припинення повноважень Президента України за вимогою не менше 2 мільйонів виборців або за ініціативою самої Верховної Ради;

        8) затвердження персонального складу Кабінету Міністрів України;

        9) заслуховування щорічних доповідей Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України;

        10) призначення Голови та 7 суддів Конституційного Суду України; прийняття від Голови та суддів Конституційного Суду України присяги; прийняття чи відхилення відставки Голови та суддів Конституційного Суду, які призначаються Верховною Радою; призначення Голови і членів Верховного Суду, Вищого господарського суду, Генерального прокурора України;

        11) визначення структури, чисельності та порядку використання Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України;

        12) оголошення стану війни за поданням Президента та схвалення рішення Президента про використання Збройних Сил України та інших військових формувань в разі збройного нападу;

        13) затвердження указів Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, загальну або часткову мобілізацію;

        14) повторний розгляд закону, на який було накладене вето Президента;

        15) заслуховування звітів і пропозицій утворених Верховною Радою тимчасових слідчих комісій, обговорення та прийняття рішень з них;

        16) усунення з посади Президента в порядку імпічменту;

        17) прийняття постанов, ухвалення заяв, декларацій і звернень;

        18) заслуховування відповідей по запитах депутатів України та ухвалення по них рішень;

        19) контроль у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні; призначення і звільнення, а також прийняття відставки Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини; заслуховування його доповідей про стан захисту прав і свобод людини в Україні;

        20) призначення і звільнення, а також прийняття відставки Голови Державного контрольного комітету;

        21) надання попередньої згоди на призначення Президентом України глав дипломатичних представництв України в інших державах та глав представництв України при міжнародних організаціях;

        22) прийняття остаточних рішень з питань зміни правового статусу областей (земель) і Республіки Крим та їхніх територій (укрупнення, ліквідація тощо); надання згоди на зміну меж між областями (землями), областями (землями) і Республікою Крим;

        23) дострокове припинення повноважень окремих обласних (земельних) Рад та органів місцевого самоврядування за поданням Президента України у разі порушення ними Конституції та законів України, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів; призначення до них нових виборів.

        Верховна Рада може проводити розслідування і слухання з будь-яких питань, що стосуються інтересів держави і суспільства.

Стаття 108

        Верховна Рада працює сесійно.

        Сесії Верховної Ради проводяться у формі пленарних засідань Верховної Ради і засідань її комітетів та комісій.

Стаття 109

        Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше тридцятого дня після виборів.

        Верховна Рада є правомочною за умови обрання не менше чотирьох п'ятих депутатів України від визначеного Конституцією їхнього складу.

        На чергові сесії Верховна Рада збирається першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

        Позачергові сесії і засідання Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради з його ініціативи або за вимогою не менше третини визначеного Конституцією складу Верховної Ради чи за пропозицією Президента. Такі сесії чи засідання закриваються відразу після вичерпання порядку денного.

        У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання.

Стаття 110

        Засідання Верховної Ради веде її Голова, а у випадках, передбачених Регламентом, інша визначена в ньому особа.

        Перше засідання Верховної Ради відкриває Голова Верховної Ради попереднього скликання. До обрання Голови Верховної Ради нового скликання її засідання веде обрана Верховною Радою Президія засідання.

Стаття 111

        На першому засіданні Верховна Рада із свого складу обирає Мандатну і Лічильну комісії та затверджує їх голів.

        За поданням Мандатної комісії Верховна Рада приймає рішення про визнання повноважень депутатів України, а в разі порушення Закону про вибори — про визнання повноважень окремих депутатів недійсними.

Стаття 112

        3асідання Верховної Ради проводяться гласно і відкрито. Для проведення закритого засідання вимагається рішення не менше двох третин від визначеного Конституцією складу Верховної Ради.

        Голосування на засіданнях Верховної Ради є персональним і здійснюється відкрито, якщо інше не визначене Конституцією і Регламентом Верховної Ради України.

Стаття 113

        Верховна Рада обирає із свого складу Голову Верховної Ради України та його заступників. Голова Верховної Ради:

        1) здійснює загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають розгляду на засіданнях Верховної Ради, підписує акти, ухвалені Верховною Радою;

        2) представляє Верховну Раду у зносинах з органами та організаціями усередині держави та за кордоном;

        3) формує секретаріат Верховної Ради й організує його роботу; призначає його керівника, керівників підрозділів Секретаріату та їх заступників;

        4) розпоряджається бюджетними асигнуваннями, які виділяються на утримання Верховної Ради і її функціонування;

        5) здійснює інші функції, передбачені цією Конституцією. Заступники Голови Верховної Ради виконують функції, які визначаються Головою Верховної Ради.

Стаття 114

        Верховна Рада затверджує перелік комітетів Верховної Ради та їх склад, обирає голів цих комітетів.

        Комітети здійснюють законопроектні роботи, готують і попередньо розглядають питання, які віднесені до повноважень Верховної Ради, контролюють виконання законів та інших актів Верховної Ради і її органів.

        Комітети з питань, які віднесені до їхніх повноважень, ухвалюють рішення. Рішення комітетів підлягають негайному розгляду відповідними органами, організаціями і посадовими особами з повідомленням про результати розгляду.

        Верховна Рада може утворити, коли визнає за необхідне, тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань своєї компетенції.

Стаття 115

        Верховна Рада може обирати із свого складу тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з будь-яких конкретно визначених ними питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за їх утворення проголосувало не менше третини від визначеного Конституцією складу Верховної Ради.

        Рішення Верховної Ради про утворення тимчасової слідчої комісії і визначення її завдання вважається прийнятим, якщо за це проголосувало не менше третини від визначеного Конституцією складу Верховної Ради. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для суду.

Стаття 116

        Повноваження Верховної Ради припиняються в день відкриття першої сесії Верховної Ради нового скликання.

        Повноваження Верховної Ради можуть бути припинені достроково:

        1) в порядку саморозпуску;

        2) за рішенням всеукраїнського референдуму про недовір'я Верховній Раді;

        3) в результаті її розпуску Президентом у випадку, передбаченому статтею 135 цієї Конституції.

        Саморозпуск Верховної Ради проводиться за рішенням Верховної Ради, якщо за таке рішення подано не менше двох третин голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

        Всеукраїнський референдум про довіру Верховній Раді проводиться відповідно до статті 94 цієї Конституції.

        Якщо за рішенням всеукраїнського референдуму буде висловлене недовір'я Верховній Раді, вона оголошує свій розпуск і призначає день виборів нової Верховної Ради. Новообрана Верховна Рада має повноваження на повний термін, визначений в статті 100 Конституції.

        У випадку розпуску Верховної Ради Президентом день виборів нової Верховної Ради призначається Президентом не пізніше двох місяців після розпуску Верховної Ради.

Глава 17. ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС

Стаття 117

        Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить народу, депутатам, комітетам Верховної Ради, Президенту України, Кабінету Міністрів України і Верховній Раді Республіки Крим.

        Законопроект, внесений до Верховної Ради України в порядку народної ініціативи, розглядається у пріоритетному порядку.

Стаття 118

        Законопроекти подаються до Секретаріату Верховної Ради, поширюються серед депутатів України, попередньо обговорюються у відповідних комітетах чи тимчасових спеціальних комісіях, після чого передаються на розгляд Верховної Ради згідно з Регламентом Верховної Ради України.

        Розгляд ї прийняття законопроекту Верховною Радою передбачає:

        - схвалення основних положень проекту в принципі;

        - схвалення його постатейно і в цілому.

Стаття 119

        Верховна Рада ухвалює закони, постанови та інші акти на засіданнях простою більшістю голосів від визначеного Конституцією їхнього складу, за винятком випадків, передбачених статтями 115, 116, 121, 140, 141, 209 цієї Конституції.

Стаття 120

        До законопроекту, який потребує фінансових витрат, додаються необхідні розрахунки Державного контрольного комітету й обґрунтування відповідного комітету про шляхи їхнього покриття.

        В ухваленому законі, який потребує нових або додаткових витрат, мають бути визначені шляхи їхнього покриття.

Стаття 121

        Закон підписує Голова Верховної Ради і відразу передає його Президенту.

        Президент приймає закон до виконання, скріплює своїм підписом та офіційно публікує протягом 15 днів з дня отримання закону. До виповнення цього терміну Президент може скористатися своїм правом відкладального вето і повернути закон зі своїми зауваженнями до Верховної Ради для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон буде прийнятий двома третинами голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний його підписати і опублікувати протягом 10 днів.

        У разі коли Президент протягом встановленого терміну не повернув закон на повторний розгляд, закон вважається скріпленим Президентом.

        Якщо Президент подає не скріплений ним закон з мотивів його неконституційності до Конституційного Суду, то визначений для скріплення закону термін відповідно продовжується.

        У випадку коли Президент застосовує право вето після закінчення сесії Верховної Ради, має бути негайно скликана позачергова сесія для повторного розгляду закону.

        Закон набуває чинності після 10 днів з моменту його опублікування, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Стаття 122

        Ратифікація, прийняття, затвердження, денонсація чи призупинення міжнародних договорів, а також приєднання до них здійснюються шляхом прийняття відповідної постанови, якщо інше не передбачене в самому договорі.

Глава 18. БЮДЖЕТ. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

Стаття 123

        Бюджетну систему України складають загальнодержавний бюджет, бюджети областей (земель) і Республіки Крим, а також місцеві бюджети.

Стаття 124

        Державний бюджет України становлять доходи і видатки держави які мають бути реальними, конкретно визначеними і збалансованими. Видатки держави, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно Законом про державний бюджет України.

        Закон встановлює граничний розмір бюджетного дефіциту. Покриття бюджетного дефіциту за рахунок емісії можливе лише як виняток і тільки за дозволом Верховної Ради. Верховна Рада може здійснити нове обчислення державних доходів, а також змінити попередні і виділити нові асигнування на поточний бюджетний рік у додатковому бюджеті.

        У разі прийняття Верховною Радою державного бюджету з перевищенням видатків над доходами в Законі про державний бюджет передбачаються джерела і засоби покриття дефіциту. Закон про державний бюджет не може встановлювати нові податки, штрафи та інші платежі, не передбачені спеціальним законом.

        Загальні принципи формування і виконання бюджетів областей (земель) і Республіки Крим, а також місцевих бюджетів визначаються Законом про бюджетну систему України.

Стаття 125

        Державний бюджет України приймається щорічно на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.

        Президент не пізніше перших 15 днів осінньої сесії подає до Верховної Ради проект Закону про державний бюджет на наступний рік.

        Проект бюджету розглядається Державним контрольним комітетом і відповідними комітетами Верховної Ради.

        Закон про державний бюджет, схвалений у порядку, передбаченому статтею 119 Конституції, набирає чинності з першого січня наступного року і не підлягає скріпленню Президентом.

        Порядок складення і прийняття державного бюджету встановлюється законом.

Стаття 126

        Президент подає до Верховної Ради постатейний звіт про виконання державного бюджету не пізніше 3 місяців після закінчення звітного бюджетного року.

        Поданий звіт попередньо розглядається Державним контрольним комітетом і відповідними комітетами Верховної Ради. Звіт затверджується з урахуванням їхніх висновків і підлягає опублікуванню.

Стаття 127

        Грошовий обіг і порядок розрахунків встановлюються Національним банком України, який має виключне право емісії грошей.

        Національний банк України підзвітний Верховній Раді України.

Стаття 128

        Фінансовий контроль за здійсненням державного бюджету покладається на Верховну Раду України, яка здійснює фінансовий контроль як безпосередньо, так і через Державний контрольний комітет.

Стаття 129

        Державний контрольний комітет є органом парламентського контролю за фінансовою діяльністю держави, органів місцевого і регіонального самоврядування та використанням рухомого й нерухомого майна, що є суспільною власністю.

        Державний контрольний комітет підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Стаття 130

        Державний контрольний комітет складається з державних контролерів, які призначаються Верховною Радою із числа фахівців у галузі фінансів і права строком на 4 роки. На державних контролерів поширюються умови несумісності, передбачені статтею 153 цієї Конституції.

        Очолює Державний контрольний комітет Голова Державного контрольного комітету. Голова державного контрольного комітету, його заступник та державні контролери призначаються за поданням Голови Верховної Ради на її засіданні.

        Державний контрольний комітет з питань своєї компетенції може проводити розслідування з тими ж повноваженнями, що й тимчасові слідчі комісії Верховної Ради.

        Організація, компетенція і порядок діяльності Державного контрольного комітету визначаються Конституційним законом.

РОЗДІЛ VI. ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 131

        Президент України є главою держави і виступає від її імені.

        Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

        Порядок проведення виборів Президента України визначається Законом «Про вибори Президента України».

        Президентом може бути громадянин України, який має виборче право, не молодший тридцяти п'яти років, проживає в Україні не менше 10 років, володіє державною мовою і за станом здоров'я може виконувати обов'язки Президента.

        Одна й та ж особа не може бути Президентом більше двох термінів підряд.

        Президент не може бути депутатом Верховної Ради, мати інший представницький мандат, займати будь-яку посаду в державних органах і об'єднаннях громадян чи займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю.

Стаття 132

        Президент вступає на посаду з моменту прийняття присяги на засіданні Верховної Ради не пізніше як у п'ятнадцятиденний термін після офіційного оголошення результатів виборів.

        Приведення Президента до присяги здійснює Голова Верховної Ради. Президент приносить присягу такого змісту:

        «Урочисто присягаю українському народу вірно служити Україні, суворо дотримуватися Конституції і законів України, поважати й охороняти права і свободи людини і громадянина, захищати незалежність України, сумлінно виконувати покладені на мене високі обов'язки».

        На особу Президента поширюється парламентська недоторканність, встановлена статтею 103 Конституції.

Стаття 133

        Президент:

        1) виступає гарантом державної єдності, незалежності, національної безпеки та територіальної цілісності України;

        2) представляє Україну у міжнародних відносинах;

        3) звертається з посланнями до народу і подає на розгляд Верховної Ради щорічні доповіді про внутрішнє і зовнішнє становище України;

        4) накладає вето на схвалені Верховною Радою закони і повертає їх на повторний розгляд Верховної Ради;

        5) подає на затвердження Верховній Раді кандидатуру Прем'єр-міністра України; за поданням Прем'єр-міністра формує склад Кабінету Міністрів України і представляє його на затвердження Верховній Раді; звільняє за поданням Прем'єр-міністра з посад міністрів і керівників відомств та інших органів державної виконавчої влади;

        6) призначає і звільняє, за попередньою згодою Верховної Ради, глав дипломатичних представництв України в інших державах, глав представництв України при міжнародних організаціях; призначає і звільняє інших посадових осіб, визначених Конституцією;

        7) керує здійсненням зовнішньої політики; веде переговори і підписує міжнародні договори України, приймає вірчі і відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників іноземних держав;

        8) є Верховним Головнокомандуючим Збройними Силами України; очолює Раду Національної безпеки України; призначає і звільняє вище командування Збройних Сил України;

        9) присвоює вищі військові звання дипломатичні ранги, інші спеціальні звання і класні чини;

        10) у випадку загрози нападу на Україну, небезпеки державній незалежності України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, яке в дводенний термін затверджується Верховною Радою;

        11) приймає рішення про оголошення стану війни та використання Збройних Сил України в разі збройного нападу на Україну з затвердженням цього рішення Верховною Радою в наступні 2 дні;

        12) оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами екологічного лиха з затвердженням цього рішення Верховною Радою в наступні 2 дні;

        13) оголошує в разі необхідності в Україні або в окремих місцевостях надзвичайний стан з затвердженням цього рішення Верховною Радою в наступні 2 дні;

        14) скасовує акти міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади і Уряду Республіки Крим у разі невідповідності їх Конституції і законам України та указам Президента;

        15) вирішує питання про прийняття до громадянства України, надання притулку, депортації іноземних громадян й осіб без громадянства;

        16) входить з поданням до Верховної Ради про дострокове припинення повноважень обласної (земельної) Ради і окремих органів місцевого самоврядування згідно зі статтями 184 і 194 цієї Конституції та про призначення до них нових виборів;

        17) здійснює помилування осіб, засуджених судами України, крім випадків засудження осіб у зв'язку із застосуванням до них імпічменту;

        18) нагороджує державними нагородами, присвоює почесні звання України;

        19) здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією та законами України.

        Президент на основі і на виконання Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і обов'язкові до виконання на всій території України.

Стаття 134

        Президент не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

        Для здійснення своїх повноважень Президент утворює необхідні контрольні й консультативні органи у межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади у державному бюджеті.

Стаття 135

        Президент має право призначити всеукраїнський референдум про недовір'я Верховній Раді України.

        Якщо за наслідками референдуму народ України не проголосує за недовір'я Верховній Раді, Верховна Рада може прийняти рішення про відставку Президента України у двотижневий термін після офіційного оголошення наслідків референдуму.

Стаття 136

        Президент України виконує свої обов'язки до вступу на посаду новообраного Президента.

        Повноваження Президента припиняються достроково у випадках:

        1) порушення ним вимог несумісності посади Президента з іншими видами діяльності, які встановлені частиною 6 статті 131 Конституції;

        2) задоволення його прохання про відставку;

        3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

        4) на підставі рішення, прийнятого всеукраїнським референдумом відповідно до статті 139 цієї Конституції;

        5) усунення з посади в порядку імпічменту;

        6) втрати громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

        7) прийняття Верховною Радою рішення відповідно до частини 2 статті 135 цієї Конституції.

Стаття 137

        Відставка Президента приймається і набирає чинності за умови, коли заява про відставку буде ним особисто проголошена і розглянута на пленарному засіданні Верховної Ради і задоволена простою більшістю голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

Стаття 138

        Неможливість виконання Президентом повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради на підставі письмового подання Верховного Суду України, обґрунтованого медичним висновком та висновком спеціально створеної тимчасової парламентської комісії і підтверджена більшістю голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

Стаття 139

        Рішення про час проведення всеукраїнського референдуму про дострокове припинення повноважень Президента, якщо цього вимагають не менше 2 мільйонів виборців приймає Верховна Рада простою більшістю голосів від встановленого Конституцією її складу.

Стаття 140

        Рішення про проведення всеукраїнського референдуму про дострокове припинення повноважень Президента за ініціативою Верховної Ради приймається не менше ніж двома третинами голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

        Якщо за наслідками референдуму, проведеного за ініціативою Верховної Ради, народ України не проголосує за дострокове припинення повноважень Президента, Верховна Рада може бути розпущена Президентом у двотижневий термін після офіційного оголошення наслідків референдуму.

Стаття 141

        Президент може бути усунутий з посади в порядку імпічменту у випадку злочинного порушення ним Конституції або законів під час виконання ним службових обов'язків.

        Питання про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту порушується за ініціативою не менше однієї третини депутатів України від встановленого Конституцією складу Верховної Ради України.

        Рішення про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту ухвалюється не менше ніж трьома четвертинами голосів депутатів України від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

        Рішення Верховної Ради про усунення Президента з посади в порядку імпічменту може бути оскаржене Президентом до Конституційного Суду України.

Стаття 142

        У разі смерті, дострокового припинення повноважень Президента або усунення його з посади відповідно до статей 136 і 141 Конституції виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на посаду нового Президента покладається на Прем'єр-міністра України. Вибори нового Президента мають відбутися не пізніше 90 днів від дня відкриття вакансії. Новообраний Президент має повноваження на термін, визначений у статті 131 Конституції.

РОЗДІЛ VII. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Стаття 143

        Кабінет Міністрів (Уряд) України є вищим органом державної виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України в своїй діяльності керується програмою Президента.

        Кабінет Міністрів підзвітний і відповідальний перед Верховною Радою.

Стаття 144

        До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, заступники Прем'єр-міністра, міністри, а також керівники інших органів виконавчої влади.

        Прем'єр-міністр подає на розгляд Президента і Верховної Ради програму діяльності Кабінету Міністрів.

        Верховна Рада більшістю голосів від встановленого Конституцією її складу може виражати недовір'я Прем'єр-міністру, окремим членам Кабінету Міністрів або Кабінету Міністрів у цілому, що тягне за собою їх відставку.

        Уряд, який йде у відставку, продовжує виконувати свої повноваження до сформування нового Кабінету Міністрів.

Стаття 145

        Кабінет Міністрів в межах своїх повноважень:

        1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України;

        2) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, соціального і культурного розвитку України та регіональну політику з цих питань;

        3) забезпечує проведення фінансової, грошової, цінової, кредитної та податкової політики України, складання й виконання державного бюджету України, створення загальнодержавних та інших фондів розвитку, фондів ліквідації наслідків стихійного лиха та катастроф, проведення політики в галузі освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

        4) вживає необхідних заходів до забезпечення національної безпеки і обороноздатності України;

        5) організує і забезпечує здійснення зовнішньополітичної тг зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

        6) здійснює заходи щодо захисту державних інтересів України, забезпечення прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

        7) об'єднує і спрямовує роботу міністерств, Уряду Республіки Крим, обласних (земельних) виконавчих комітетів, інших підвідомчих йому органів державної виконавчої влади;

        8) виконує інші повноваження визначені у Конституційному законі про Кабінет Міністрів України.

        Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 146

        На посадових осіб Кабінету Міністрів та інших органів державної виконавчої влади поширюються вимоги несумісності, які встановлені статтею 153 цієї Конституції.

РОЗДІЛ VIII. СУДОВА ВЛАДА

А. Органи правосуддя

Стаття 147

        Правосуддя здійснюється виключно судами у формах конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Присвоєння функцій правосуддя будь-ким іншим, а також делегування цих функцій не допускаються.

        Правосуддя здійснюється від імені України.

Стаття 148

        Судову систему України складають Конституційний Суд України, загальні і господарські суди.

        Створення надзвичайних та особливих судів, а також спеціальних позасудових органів, наділених судовою владою, забороняється.

        Організація, повноваження і порядок діяльності судів визначаються законами України.

Стаття 149

        Конституційний Суд України здійснює правосуддя у межах, визначених Конституцією.

Стаття 150

        Правосуддя з цивільних, адміністративних і кримінальних справ здійснюється загальними судами: мировими суддями, районними (окружними), міськими, обласними (земельними) судами, Верховним Судом Республіки Крим і Верховним Судом України. Судовий нагляд за діяльністю загальних судів здійснює Верховний Суд України.

Стаття 151

        Вирішення господарських спорів здійснюється обласними (земельними) господарськими судами, Київським міським господарським судом, Господарським судом Республіки Крим, Вищим господарським судом України.

        Судовий нагляд за діяльністю господарських судів здійснює Вищий господарський суд України.

Стаття 152

        Судді незалежні при розгляді справ і прийнятті рішень і підкоряються тільки Конституції і закону.

        Недоторканність суддів гарантується законом.

        Судді незмінювані. Суддя без його згоди може бути звільнений з посади лише за підставами і в порядку, визначеними в законі.

        Держава забезпечує належні умови роботи судів і суддів.

        У державному бюджеті обов'язково визначаються видатки на утримання судових органів, що гарантують матеріальну незалежність судів та належний рівень соціального захисту суддів. Розмір видатків на утримання судів не може бути змінений без згоди Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України.

Стаття 153

        Судді не можуть бути членами політичних партій і рухів, брати участь у політичній діяльності, мати будь-який представницький мандат, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової і викладацької.

        Статус суддів визначається Конституційним законом.

Стаття 154

        Судді, крім мирових і суддів Конституційного Суду України, призначаються безстрокове за результатами конкурсу.

        Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються терміном на З роки.

        Мирові судді обираються населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні терміном на 5 років.

        Судді Верховного Суду України та Вищого господарського суду України призначаються Верховною Радою України.

        Судді Верховного Суду Республіки Крим призначаються Верховною Радою Республіки Крим.

        Судді районних, окружних, міських, обласних (земельних) судів та господарських обласних (земельних) судів призначаються Президентом України.

        Судді Конституційного Суду України призначаються відповідно до статті 196 Конституції.

        Вимоги до кандидатів у судді визначаються законом.

Стаття 155

        Для розгляду питань про проходження судової служби, накладання дисциплінарних стягнень на суддів та припинення їхніх повноважень створюються кваліфікаційні і атестаційні комісії.

        Повноваження та порядок формування цих комісій визначаються законом.

Стаття 156

        Правосуддя здійснюється суддею одноособове, колегією суддів і судом присяжних.

        Підсудність справ судам, порядок визначення і залучення присяжних до здійснення правосуддя визначаються законом.

Стаття 157

        Розгляд справ у всіх судах усний і відкритий. Слухання справи в закритому засіданні допускається з додержанням усіх правил судочинства і лише у випадку, коли суд вирішить, що гласний розгляд може призвести до розголошення державної або іншої охоронюваної законом таємниці чи фактів особистого або сімейного життя громадян.

        Судове рішення оголошується публічно.

        Судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін,

Стаття 158

        Судочинство провадиться державною мовою. В місцях компактного проживання однієї або декількох національних груп судочинство може провадитися мовою, прийнятною для більшості населення даної місцевості.

        Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судовому розгляді через перекладача і право виступати у суді рідною мовою.

        Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд справи у тому суді, який визначений законом.

Стаття 159

        Судове рішення повинно бути вмотивованим, неупередженим і ґрунтуватися на всебічно розглянутих та об'єктивно доведених фактах.

        Судове рішення може бути оскаржене в касаційному та апеляційному порядку.

        Судові рішення, що набули чинності, є обов'язковими для всіх державних органів, підприємств, установ й організацій, органів місцевого самоврядування, громадян та їхніх об'єднань, посадових та інших осіб і підлягають виконанню на всій території України.

Стаття 160

        Матеріальна та моральна шкода, заподіяна внаслідок судової помилки чи незаконних дій органів суду, прокуратури, дізнання і слідства, має бути відшкодована за рахунок держави відповідно до закону.

Б. Прокуратура

Стаття 161

        На Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів покладаються:

        1) нагляд за відповідністю Конституції та законам України правових актів та дій органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування;

        2) нагляд за забезпеченням конституційних прав і свобод громадян;

        3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попереднє слідство;

        4) розслідування злочинів по справах, які віднесені до компетенції органів прокуратури;

        5) підтримування державного обвинувачення в суді;

        6) нагляд за дотриманням законів у місцях виконання заходів кримінального покарання, а також застосування інших заходів примусового характеру;

        7) захист майнових та інших інтересів держави.

Стаття 162

        Генеральний прокурор України призначається Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 10 років. Прокурори областей (земель), районів (округів) і міст призначаються Генеральним прокурором України строком на 10 років.

        Прокурор Республіки Крим призначається Генеральним прокурором України за поданням Верховної Ради Республіки Крим. У разі недосягнення протягом трьох місяців згоди між Генеральним прокурором України і Верховною Радою Республіки Крим питання про призначення прокурора Республіки Крим вирішує Верховна Рада України за поданням альтернативних кандидатур Верховною Радою Республіки Крим і Генеральним прокурором України.

Стаття 163

        На прокурорів й інших посадових осіб прокуратур поширюються вимоги несумісності, які встановлені статтею 153 Конституції.

        Організація, повноваження і порядок діяльності прокуратури України визначаються законом.

РОЗДІЛ IX. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Глава 19. ПРИНЦИПИ ТА СИСТЕМА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ

Стаття 164

        Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності і цілісності державної території, комплексності соціально-економічного розвитку, децентралізації і керованості її частин з урахуванням економічних, історичних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 165

        Територіальна організація України спрямована на забезпечення поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів.

Стаття 166

        Систему територіального устрою України складають Республіка Крим, області (землі), міста, райони, селища і села.

Глава 20. РЕСПУБЛІКА КРИМ=

Стаття 167

        Республіка Крим має правовий статус автономії, який визначається цією Конституцією, Конституційним законом України та Конституцією Республіки Крим.

        Конституція Республіки Крим відповідає Конституції і законам України.

Стаття 168

        Республіка Крим у межах повноважень, встановлених цією Конституцією і Конституційним законом України, самостійно вирішує питання, віднесені до її відання, створює і визначає порядок діяльності своїх органів законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Стаття 169

        Органи державної влади Республіки Крим діють в межах власних повноважень на основі цієї Конституції і законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Стаття 170

        Республіка Крим, виходячи з інтересів соціально-економічного розвитку своєї території, при дотриманні основ законодавства України, загальнодержавних інтересів, а також інтересів областей (земель) здійснює нормативне регулювання з наступних питань:

        1) сільське господарство і ліси;

        2) початкова освіта, ремісниче і професійно-технічне навчання;

        3) кар'єри;

        4) меліорація;

        5) громадські роботи; громадська благодійність та благодійницькі заклади; ремесла і народні промисли;

        6) містобудування і житлове господарство;

        7) туризм, готельна справа; ярмарки і базари;

        8) музеї, бібліотеки, театри, історико-культурні заповідники та інші заклади культури;

        9) міська, селищна і сільська міліція;

        10) транспорт загального користування, автомобільні шляхи республіканського значення; водопровід;

        11) мисливство у внутрішніх лісах і рибальство у внутрішніх водах;

        12) санітарна і лікарняна служба.

Стаття 171

        Республіка Крим здійснює розпорядчі і контрольні повноваження з наступних питань:

        1) здійснення права власності на об'єкти, що належать Республіці Крим;

        2) прийняття рішень з питань територіального устрою Республіки Крим (встановлення і зміна меж районів, населених пунктів, віднесення населених пунктів до категорії міст; найменування і перейменування міст, районів, селищ міського типу, сіл) з наступним затвердженням Верховною Радою України;

        3) організація і проведення республіканських виборів і референдумів;

        4) надання згоди на призначення посадових осіб відомств і установ, що безпосередньо підпорядковані центральним органам;

        5) складання і затвердження бюджету на основі єдиної податкової політики України; встановлення доходів, що складають доходну частину бюджету Республіки Крим;

        6) розробка і реалізація у відповідності з загальнодержавними програмами програм розвитку економіки Республіки Крим, науково-технічного прогресу, програм соціального і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища; створення і функціонування вільних економічних зон згідно з законодавством України;

        7) визначення статусу місцевостей як курортів, встановлення зон санітарної охорони курортів та їх правового режиму;

        8) оголошення карантину і зон стихійного лиха;

        9) реалізація державної політики в галузі культури, розвитку мови і національних традицій, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, а також використання і охорона історико-культурної спадщини; участь у розробці і реалізації програм України в сфері демографічної і міграційної політики;

        10) охорона правопорядку і боротьба із злочинністю;

        11) участь (в межах її повноважень) у зносинах України з іншими державами та міжнародними організаціями;

        12) утворення і формування органів судової влади відповідно до судової системи України;

        13) встановлення почесних звань Республіки Крим та заснування інших нагород.

        В Республіці Крим є представництво Президента України.

        Представництво Президента здійснює контроль за реалізацією Конституції і законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України.

        Уряд Республіки Крим має постійне представництво в столиці України.

Стаття 172

        Конституційним законом України Республіці Крим можуть бути додатково делеговані й інші повноваження.

        Республіка Крим здійснює свої повноваження в повному обсязі, за винятком тих питань, які законами України передані органам місцевого самоврядування.

Стаття 173

        Республіка Крим користується фінансовою самостійністю в межах, встановлених законами України.

        У розпорядження Республіки Крим надходять її республіканські податки і збори, а також відрахування з загальнодержавних податків, розмір яких визначається в залежності від її потреб. Республіка Крим має власність згідно з законодавством України.

        Обсяг повноважень Республіки Крим, встановлений цією Конституцією, не може бути змінений без згоди на те Верховної Ради України та Верховної Ради Республіки Крим.

Стаття 174

        Республіка Крим не має права встановлювати мито на ввезення або транзит товарів.

        Не можуть також застосовуватись будь-які інші заходи, які перешкоджають вільному пересуванню осіб і майна на її території.

Стаття 175

        Республіка Крим може укладати з областями (землями) угоди, окрім політичних, при умові дотримання законів України.

Стаття 176

        Законодавча влада в Республіці Крим належить Верховній Раді Республіки Крим.

        Виконавча влада в Республіці Крим належить Уряду Республіки Крим.

        Повноваження, порядок формування і діяльність Верховної Ради і Уряду Республіки Крим визначаються Конституційним законом України і Конституцією Республіки Крим.

        З питань, віднесених до її повноважень, Верховна Рада Республіка Крим приймає закони, а Уряд Республіки Крим — постанови і розпорядження, які е обов'язковими до виконання на її території.

Глава 21. ОБЛАСТІ (ЗЕМЛІ)

Стаття 177

        Області (землі) самостійно вирішують питання, віднесені до їх відання Конституцією та законами України.

        Правовий статус областей (земель) визначається цією Конституцією і Конституційним законом України.

        Межі між областями (землями), областями (землями) і Республікою Крим можуть бути змінені угодами між ними за згодою Верховної Ради України.

Стаття 178

        Області (землі) здійснюють нормативне регулювання, а також розпорядчі і контрольні повноваження в обсязі і на умовах, передбачених для Республіки Крим в статтях 170 і 171, за винятком пп. 11—13 статті 171 цієї Конституції, питань, переданих законами України органам місцевого самоврядування.

        Конституційним законом України областям (землям) можуть бути додатково делеговані й інші повноваження.

        На області (землі) поширюються також права та вимоги, передбачені статтями 174 і 175 цієї Конституції.

Стаття 179

        Органи державної влади області (землі) діють в межах власних повноважень на основі Конституції і законів України, указів Президента, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів.

Стаття 180

        В областях (землях) для вирішення питань, віднесених Конституцією і конституційними законами України до їх відання, створюються обласні (земельні) Ради і обласні (земельні) виконавчі комітети, які діють за принципом розподілу влад.

Стаття 181

        Обласна (земельна) Рада складається з депутатів, які обираються терміном на 4 роки по виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців.

        Кількісний склад обласних (земельних) Рад визначається самими Радами, але не повинен перевищувати 75 депутатів.

Стаття 182

        Обласна (земельна) Рада із числа депутатів обирає голову обласної (земельної) Ради.

        Голова обласної (земельної) Ради:

        1) організує роботу Ради, веде її засідання;

        2) здійснює загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають розгляду на засіданнях Ради, підписує акти, ухвалені Радою;

        3) представляє Раду у зносинах з державними органами, громадськими об'єднаннями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами і громадянами;

        4) формує секретаріат Ради і організує його роботу;

        5) розпоряджається бюджетними асигнуваннями, які виділяються на утримання Ради і її функціонування;

        6) здійснює інші функції, передбачені законом.

Стаття 183

        Обласна (земельна) Рада здійснює нормотворчі, установчі і контрольні функції у межах і порядку, визначених Конституційним законом України.

        З питань, віднесених до її компетенції, обласна (земельна) Рада ухвалює рішення, які є обов'язковими для виконання на території області (землі).

Стаття 184

        Повноваження обласної (земельної) Ради можуть бути достроково припинені у випадках:

        - якщо вона прийняла рішення, спрямоване на порушення територіальної цілісності України, самочинну зміну її державно-територіального устрою;

        - грубо порушила Конституцію і закони України та не бажає привести своє рішення у відповідність з ними;

        - не може приймати рішення через неможливість сформувати протягом двох місяців депутатську більшість у своєму складі.

        Рішення про дострокове припинення повноважень і призначення нових виборів обласної (земельної) Ради приймає Верховна Рада України за поданням Президента.

Стаття 185

        Обласний (земельний) виконавчий комітет є органом державної виконавчої влади.

        Очолює обласний (земельний) виконавчий комітет голова обласного (земельного) виконавчого комітету, який обирається населенням області (землі) на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні і затверджується указом Президента України.

        Склад обласного (земельного) виконавчого комітету затверджується обласною (земельною) Радою за поданням голови обласного (земельного) виконавчого комітету.

        Обласний (земельний) виконавчий комітет підконтрольний і підзвітній (земельній) Раді, а також підпорядкований Кабінету Міністрів та Президенту України.

Стаття 186

        Голова обласного (земельного) виконавчого комітету організує роботу обласного (земельного) виконавчого комітету, здійснює керівництво його апаратом, контролює дотримання Конституції, забезпечує реалізацію законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також координує і контролює діяльність органів внутрішніх справ, національної безпеки, оборони та інших органів в областях (землях), що підпорядковані центральним органам державної виконавчої влади.

Стаття 187

        Обласна (земельна) Рада двома третинами голосів від загальної кількості депутатів може виразити недовір'я голові обласного (земельного) виконавчого комітету, що тягне за собою відставку усього його складу.

        У випадку грубого порушення Конституції, законів України, указів і розпоряджень Президента, постанов чи розпоряджень Кабінету Міністрів України голова обласного (земельного) виконавчого комітету може бути усунутий з посади Указом Президента України.

Глава 22. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 188

        Місцеве самоврядування здійснюється територіальними колективами сіл, селищ, міст і районів безпосередньо і через обрані ними органи.

        Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, районні і міські Ради.

        Система місцевого самоврядування включає також місцеві референдуми та інші форми територіальної самоорганізації громадян.

Стаття 189

        Сільські, селищні, районні, міські Ради складаються із радників, які обираються виборцями терміном на 2 роки.

        (Варіант: Районні Ради складаються з радників, які обираються за певними квотами сільськими, селищними, міськими (міст районного значення) Радами).

        Кількісний склад Рад визначається самими Радами, але не більше 30 радників).

        Очолює сільську, селищну, районну, міську Раду голова, який обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Голова Ради є одночасно головою виконавчого органу сільської, селищної, районної, міської Ради.

Стаття 190

        Органи місцевого самоврядування мають право юридичної особи і наділяються власною компетенцією, яка не може бути змінена інакше як законом або договором. У межах своєї компетенції ці органи діють незалежно і самостійно. Не допускається втручання з боку державних органів і їхніх посадових осіб в законну діяльність місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування різних рівнів за взаємною згодою, на підставі договорів можуть перерозподіляти між собою окремі повноваження з урахуванням місцевих демографічних, територіальних, економічних умов і національних особливостей.

        Органи місцевого самоврядування можуть делегувати частину своїх повноважень органам самоврядування, які створюються за місцем проживання громадян (будинках, вулицях, кварталах, мікрорайонах, житлових комплексах і т.п.), передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень.

        У порядку і в межах, встановлених законом, органи місцевого самоврядування здійснюють делеговані їм повноваження органів державної виконавчої влади.

Стаття 191

        Районні, міські (міст обласного і загальнодержавного значення) Ради координують роботу сільських, селищних, міських (міст районного значення) Рад при проведенні ними міжтериторіальних заходів, забезпечують збалансування сільських, селищних і міських бюджетів.

        Міські Ради міст обласного і загальнодержавного значення мають право вирішувати питання про ліквідацію існуючих або створення нових районів у місті, про поділ міста на інші одиниці з метою утворення там своїх територіальних органів управління.

Стаття 192

        Органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень вирішують питання господарського, соціального, культурного, природоохоронного значення, розробляють, затверджують і виконують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, встановлюють передбачені законом місцеві податки і збори, розпоряджаються комунальною власністю, вирішують інші питання, що випливають з потреб відповідного територіального колективу громадян.

        Майно, доходи і комунальні підприємства є виключною власністю територіальних колективів, на яку поширюються ті ж Гарантії, що і на інші форми власності, закріплені цією Конституцією.

        Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, а також особами, майно яких не належить до комунальної власності, будуються на податковій і договірній основі.

Стаття 193

        Органи місцевого самоврядування ухвалюють рішення.

        Рішення органів місцевого самоврядування доводяться до відома тих, кого вони стосуються, і є обов'язковими для виконання на відповідній території. Вони не повинні суперечити Конституції, законам України, іншим правовим актам.

        Рішення органів місцевого самоврядування у разі їх невідповідності Конституції, законам України чи іншим правовим актам призупиняються обласною (земельною) Радою або виконавчим комітетом області (землі) до прийняття рішення відповідним судом, до компетенції якого належить розгляд цих справ.

Стаття 194

        Повноваження органів місцевого самоврядування можуть бути припинені достроково Верховною Радою за поданням Президента, якщо ці органи порушують Конституцію, закони України та укази Президента України.

        Повноваження органів місцевого самоврядування визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування».

        Повноваження органів місцевого самоврядування міста Києва визначаються також Законом про столицю України — місто Київ.

РОЗДІЛ Х. ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ

Стаття 195

        Охорону Конституції здійснює Конституційний Суд України.

        Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Конституції України та конституційним законам України.

        Повноваження і порядок розгляду справ визначаються законами про Конституційний Суд України і конституційне судочинство.

Стаття 196

        Конституційний Суд України складається з 15 суддів, включаючи Голову Конституційного Суду.

        Суддею Конституційного Суду може бути призначений громадянин України, який має виборче право, досяг на день обрання не менше 35 років, має стаж практичної, наукової або педагогічної роботи в галузі права не менше 10 років.

        Голова Конституційного Суду призначається таємним голосуванням на засіданні Верховної Ради

        Кандидатуру на посаду Голови Конституційного Суду вносять у Верховну Раду спільно Голова Верховної Ради і Президент.

        У разі коли Голова Верховної Ради і Президент не дійдуть згоди щодо кандидатури на посаду Голови Конституційного Суду, запропоновані ними кандидатури вносяться у Верховну Раду як альтернативні.

        Судді Конституційного Суду в однаковій кількості — по 7 суддів Конституційного Суду — призначаються Президентом України і Верховною Радою України.

        Голова і судді Конституційного Суду України призначаються терміном на 10 років.

        Їхнє повторне призначення не допускається.

Стаття 197

        Судді Конституційного Суду при виконанні своїх повноважень є незалежними і підкоряються тільки Конституції України, законам про Конституційний Суд і конституційне судочинство.

        На суддів Конституційного Суду поширюються вимоги несумісності їхніх посад, які встановлені статтею 153 цієї Конституції.

        Судді Конституційного Суду користуються парламентською недоторканністю, встановленою статтею 103 цієї Конституції.

Стаття 198

        Повноваження судді Конституційного Суду припиняються достроково у зв'язку з:

        1) його проханням про відставку;

        2) втратою громадянства України або виїздом на постійне проживання за межі України;

        3) неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

        4) досягненням граничного віку, встановленого законом;

        5) порушенням ним вимог несумісності, які встановлені статтею 153 цієї Конституції;

        6) порушенням присяги;

        7) усуненням з посади в порядку імпічменту. Рішення про дострокове припинення повноважень суддів Конституційного Суду ухвалює Верховна Рада.

Стаття 199

        Конституційний Суд розглядає справи про відповідність Конституції і конституційним законам України (конституційність):

        1) чинних законів та інших актів Верховної Ради;

        2) Конституції та законів Республіки Крим;

        3) указів Президента, актів Кабінету Міністрів;

        4) актів міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влади України;

        5) актів обласних (земельних) Рад і обласних (земельних) виконавчих комітетів;

        6) актів місцевого самоврядування.

        Ці справи розглядаються за поданням Президента, Голови Верховної Ради України, не менше однієї п'ятої депутатів України, Голови Верховного Суду, Голови Вищого господарського суду, Генерального прокурора, Верховної Ради Республіки Крим, обласних (земельних) Рад. Конституційний Суд розглядає справи про конституційність законів та інших правових актів за скаргою громадянина, якщо справа, з приводу якої він скаржиться, розглядалася загальними судами і по ній прийнято Верховним Судом остаточне судове рішення і якщо він вважає, що закон чи інший правовий акт, який було застосовано при вирішенні цієї справи, суперечить Конституції.

        З питань, визначених цією статтею, Конституційний Суд ухвалює рішення, які є обов'язковими на всій території України для законодавчих, виконавчих і судових органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, посадових осіб, громадян та їхніх об'єднань.

Стаття 200

        За поданням Верховної Ради Конституційний Суд дає висновки про:

        1) відповідність Конституції міжнародних міждержавних договорів України, внесених у Верховну Раду для ратифікації;

        2) дотримання Конституції України Президентом;

        3) дотримання Конституції України Прем'єр-міністром, іншими посадовими особами, які призначаються чи затверджуються Верховною Радою (за винятком суддів Конституційного Суду).

Стаття 201

        Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду визнаються неконституційними повністю або в певній частині, якщо вони не відповідають Конституції або була порушена передбачена Конституцією процедура їхнього розгляду, ухвалення або надання чинності.

        Рішення Конституційного Суду про невідповідність законів чи інших нормативних актів або їхніх окремих положень Конституції, законам чи належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним угодам України припиняє чинність цих актів з моменту введення їх в дію, якщо вони введені в дію після дня початку Конституційним Судом судочинства, а тих, що введені в дію до дня початку здійснення Конституційним Судом судочинства, — з дня прийняття Конституційним Судом цього рішення.

        Правовідносини, які виникли внаслідок неправочинного акта, регулюються органом, який прийняв такий акт, в разі неспроможності цього органу — за його клопотанням компетентним вищестоящим органом.

        Матеріальна і моральна шкода, завдана фізичним і юридичним особам неконституційними актами і діями, відшкодовується державою.

Стаття 202

        Компетенція Конституційного Суду не поширюється на судові рішення, акти органів дізнання, попереднього розслідування і прокуратури з конкретних справ.

РОЗДІЛ XI. ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ

Стаття 203

        Символами державності України є герб, прапор і гімн.

Стаття 204

        Державним гербом України є тризуб золотої барви на синьому щиті.

Стаття 205

        Державним прапором України є прямокутне полотнище, яке складається з двох рівношироких горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, з зображенням тризуба золотої барви у верхній частині на відстані однієї третини від древка.

        Співвідношення ширини прапора і його довжини — 2:3.

Стаття 206

        Державним гімном України є національний гімн «Ще не вмерла Україна».

Стаття 207

        Столицею України є місто Київ.

Стаття 208

        Національним святом України є День Незалежності — 1 грудня.

РОЗДІЛ XII. ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН І ДОПОВНЕНЬ ДО КОНСТИТУЦІЇ І КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗАКОНІВ

Стаття 209

        Зміни і доповнення до Конституції можуть вноситися за ініціативою не менше однієї третини складу Верховної Ради або у порядку народної ініціативи, підтриманої підписами не менше 1 мільйона виборців.

        Закон про внесення змін і доповнень до Конституції в порядку здійснення народної ініціативи приймається всеукраїнським референдумом.

        Закон про внесення змін і доповнень до Конституції в порядку здійснення парламентської ініціативи приймається Верховною Радою не менше ніж двома третинами голосів від встановленого Конституцією її складу і затверджується всеукраїнським референдумом.

Стаття 210

        Не можуть бути внесені зміни і доповнення до Конституції, якщо вони спрямовані проти національної незалежності і територіальної цілісності України чи мають на меті зміну конституційного ладу, обмеження закріплених Конституцією форм власності й скасування прав людини. Не допускається внесення змін і доповнень до Конституції в умовах надзвичайного стану.

        Закон про внесення змін і доповнень до Конституції не підлягає скріпленню Президентом.

Стаття 211

        Закони, які у Конституції іменуються конституційними, приймаються, змінюються і доповнюються не менше ніж двома третинами голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради.

        Конституційні закони можуть бути прийняті, змінені чи доповнені при наявності висновку Конституційного Суду про конституційність проектів цих законів, змін та доповнень до них.

        Конституційні закони, зміни чи доповнення до них не підлягають скріпленню Президентом.

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ ПРОЕКТУ НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

1. ГОЛУБЕЦЬ МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ
2. ГРОШЕВИЙ ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ
3. ВАСИЛЕНКО ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ
4. ЗАЄЦЬ АНАТОЛІЙ ПАВЛОВИЧ
5. КАМПО ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
6. КОЗЮБРА МИКОЛА ІВАНОВИЧ
7. КОПЄЙЧИКОВ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ
8. КОРНІЄНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ
9. МАРТИНЕНКО ПЕТРО ФЕДОРОВИЧ
10. МАЦЮК АНАТОЛІЙ РОМАНОВИЧ
11. НОСОВ ВЛАДИСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ
12. ПУХТИНСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ
13. ТИХОНОВА ЄВГЕНІЯ АНТОНІВНА
14. ЧУМАК АРКАДІЙ СТЕПАНОВИЧ
15. ШИШКІН ВІКТОР ІВАНОВИЧ
16. ЦВІК МАРК ВЕНІАМІНОВИЧ
17. ЮЗЬКОВ ЛЕОНІД ПЕТРОВИЧ