Комунїстичний манїфест/Пролєтарі та комунїсти

Комунїстичний манїфест
Карл Маркс, Фрідріх Енґельс
Пролєтарі та комунїсти
• Цей текст написаний желехівкою. Клівленд: Українська федерація Американської соціялістичної партії, 1917


II.
ПРОЛЄТАРІ ТА КОМУНЇСТИ.
 

 

Яке становище займають комунїсти що до пролєтарів взагалї?

Комунїсти — це не є яка-небудь окрема партія, що стоїть проти иньших робітничих партій.

Вони не мають нїяких інтересів иньших від інтересів всього пролєтаріяту.

Вони не виставляють нїяких окремих прінціпів, відповідно до яких вони хотїли-б сформувати пролєтарській рух.

Комунїсти відріжняють ся від решти пролєтарських партій тільки тим, що, з одного боку, в боротьбі пролєтарів ріжних націй вони знаходять спільні, незалежні від національних обставин, інтереси всього пролєтаріяту і пильнують цих інтересів, — з другого-ж боку, вони відріжняють ся тим, що на ріжних ступнях розвитку боротьби пролєтаріяту з буржуазією вони завсїгди мають на оцї інтереси цїлого руху.

Таким робом, що до практики комунїсти — це найрішуча, раз-у-раз поступаюча далї частина робітничих партій всїх країн, що-ж до теорії, то перед рештою пролєтарської масси вони мають перевагу у тім, що розуміють умови, хід і загальні наслїдки пролєтарського руху.

Комунїсти мають ту саму найблизчу мету, що й иньші пролєтарські партії, а саме оберненнє пролєтаріяту в клясу, знищеннє панування буржуазії, здобуттє пролєтаріятом полїтичної влади.

Теоретичні пункти комунїстів анї трішки не спірають ся на ідеї і прінціпи, знайдені або відкриті тим чи иньшим сьвітовим реформатором.

Вони виявляють з себе лиш вираз в загальних рисах дійсних відносин істнуючої клясової боротьби, лиш загальний вираз історичного руху, що відбуваєть ся на наших очах. Змаганнє до знесення до теперішних відносин власности не є характерною прикметою комунїзму.

Всї відносини власности підлягали постійним історичним замінам і одмінам.

Наприклад французька революція знесла февдальну власність на користь власности буржуазної.

Що вже визначає коммунїзм, дак се не знесенє власности взагалї, але знесенє власности буржуазної.

А сучасна буржуазна пріватна власність це є останній і найповнїйшій вираз вітворювання продуктів, яке спираєть ся на клясові антаґонїзми, на визискуваннє одних другими.

В цїм розумінню комунїсти можуть висловити свою теорію оттаким виразом: скасуваннє пріватної власности.

Нам, комунїстам, закидали, що начеб то ми хочемо знести здобуту особистою працею, власними руками зароблену власність, — власність, що є ґрунтом для всякої особистої свободи, дїяльности та самостійности.

Напрацьована, здобута своїми руками, заслужена власність! Чи ви говорите про дрібно-міщанську, дрібно-селянську власність, що істнувала перед буржуазною власністтю? Ми не потрібуємо її касувати, розвиток промислу сам знищив і нищить ії щоденно.

Або може ви кажете про сучасну приватну власність буржуазії?

Таж хіба наємна праця, праця пролєтарів, дає їм власність? А нї трішечки! Вона утворює капітал тоб-то власність, що визискує наємну працю і що може розвивати ся лишень тодї, коли вона утворює нову наємну працю за для нового визиску ії. В своїй теперішній формі власність тримаєть ся на антаґонїзмі між капіталом і наемною працею. Розгляньмо обидва боки цього антаґонїзму.

Бути капіталістом, це значить займати в продукції не тільки особисте, але також і суспільне становище. Капітал є спільним громадським продуктом і може бути зужитий для дїла лиш спільними заходами багатьох, ба натіть, всїх членів суспільства.

Значить капітал не є особистою силою, він є силою суспільсною.

Отож, коли капітал повернеть ся у спільну власність всїх членів суспільства, то це не буде перетвореннє особистої власности в громадську. Змінить ся лиш суспільний характер власности. Вона втратить свій клясовий характер.

Звернїм ся тепер до наємної працї.

Пересїчна цїна наємної працї — се мінімум заробітної платні, себ-то, сума засобів до життя, потрібних для того, щоб робітник міг вижити, як робітник. Значить, того, що придбає собі наємний робітник своєю працею, ледве вистарчає на удержаннє і продовженнє його життя. Ми зовсїм не бажаємо касувати цього особистого присвоювання продуктів працї, яке потрібне для безпосереднього удержання і продовження життя, — присвоювання, що не лишає анї трохи чистої користи. Ми тільки бажаємо знести жебрацький характер цього присвоювання, при якому робітник живе тільки для того, щоб збільшувати капітал, і живе тільки доти, доки це годить ся з інтересами пануючої кляси.

В буржуазному суспільстві жива праця — це лиш засіб побільшувати скупчену працю. В комунїстичному суспільстві скупчена праця є лиш засобом для того, щоб розширити, збогатити життєвий процес робітника і сприяти йому.

Виходить, що в буржуазному суспільстві минуле панує над сучасним, а в комунїстичному сучасне над минулим. В буржуазному суспільстві капітал є самостійним і особистим, тодї коли працюючий індівідуум — не самостійний і не має індівідуальности.

І знесеннє цих відносин буржуазія називає знесеннєм особистої свободи! Та вона має рацію: бо тут справді йде річ про знесенє особистої свободи і самостійности буржуазії.

Серед сучасних буржуазних продукційних відносин за свободу вважають вільну торговлю, вільну куплю і продаж.

Але разом з тим, як згине баришуваннє, згине також і вільне баришуваннє. Балаканина про вільне баришуваннє, як і всї иньші великі слова нашої буржуазії про волю, взагалї мають вагу тільки що до звязаного баришування, що до поневоленого міщанина середніх віків; та вони не мають нїякої ваги проти комунїстичного знесеня баришування, проти знесеня буржуазних продукційних відносин і самої буржуазії.

Вас гнїває те, що ми хочемо знести пріватну власність. Але ж у вашому сучасному суспільстві пріватна власність уже знесена для 9/10 його членів, вона саме через те й істнує, що 9/10 членів суспільства не мають ії. Виходить, що ви нам докоряєте за те, що ми хочемо знести ту власність, необхідною умовою істнування якої є відсутність власности у величезної більшости суспільства.

Одним словом, ви нам дорікаєте, що ми хочемо знести вашу власність. Ми справді хочемо це зробити.

З тієї хвилини, як уже не можна буде повертати працї на капітал, гроши, ґрунтову ренту, або просто кажучи, на монополїзовану суспільну силу; тоб-то, з тієї хвилї, як особистої власности не можна вже буде переміняти на буржуазну власність, з тієї хвилини, кажете ви, особа буде знищена.

Значить, ви признаєтесь, що на вашу думку особа — це нїхто иньший тільки буржуа, буржуазний власник. І ця особа справді мусить бути знищена.

Комунїзм не від кого не відбирає спромоги присвоювати для себе суспільні продукти; він тільки відбірає спромогу через це присвоюваннє поневолювати чужу працю.

Казали ще, що разом з знесеннєм пріватної власности скінчить ся всяка дїяльність і настане загальне зледащїннє.

Коли це так, то буржуазне суспільство давно вже мусїло б загинути через свою лїноту, бо ті що в нїм працюють, — не заробляють нїчого, а ті, що заробляють — зовсїм не працюють. З усього цього розміркуваня випливає ця тавтолоґія: не буде нїякої наємної працї, коли не буде капіталу.

Всї докори, звернені проти комунїстичного засобу присвоювання і продукції матеріяльних продуктів, торкають ся також і до присвоювання та продукції продуктів духовних. Так само, як скасуваннє клясової власности на думку буржуа є скасуваннєм самої продукції, — так само знищенє клясового характеру осьвіти є на його думку знищеннєм осьвіти взагалї.

Та просьвіта, погибіль якої він обплакує, для величезної більшости є засобом обернутись в машину.

Але що вам з нами змагатися, коли ви міряєте знесеннє буржуазної власности на погляд вашого розуміння свободи, просьвіти, права і т. и. Ваші ідеї сами випливають з буржуазних відносин продукції і власности, так само, як ваше право — це воля вашої кляси, що з неї ви зробили закон, — воля, зміст якої залежить од матеріяльних умов істнування вашої кляси.

Вам користно уявляти, що ваші клясні відносини продукції і власности з історичних, з таких, що одміняють ся разом з рухом продукції, перевернули ся на вічні закони природи і розуму, але так само уявляли собі і всї иньші счезлї пануючі кляси. Те саме, що ви так добре розумієте коли говорить ся про античну власність, треба зрозуміти коли говорить ся про власність буржуазну.

Знесенє родини! Навіть самих найбільших радикалів обурює цей гидкий намір комунїстів.

На чім стоїть сучасна буржуазна родина? На капіталї, на пріватному зискові. В цїлком розвиненій формі вона істнує тільки для буржуазії; але вона має доповненнє до себе в приневоленій безродинності пролєтарів і в прилюдній простітуції.

Буржуазна родина, розумієть ся, упаде разом з упадком цього ії доповнення, а вони обидві зникнуть в той самий час як зникне капітал.

Може ви нам дорікаєте, що ми хочемо знести визискуваннє дїтей їхнїми батьками? Ми признаємось до цього злочинства.

Але ви кажете, що становлючи замість родинного суспільне вихованнє дїтей, ми тим самим руйнуємо найдорожші для людей відносини.

А ваше вихованнє, хіба воно не урядженє також суспільством? Хіба воно не залежить від суспільних відносин, серед котрих ви виховуєте, хіба не залежить від безпосереднього і посереднього встрявання суспільства, від шкіл і т. и.? Комунїсти не знайшли цього впливу суспільства на вихованнє; вони тільки хотять змінити його характер, вилучити вихованнє з під впливу пануючої кляси.

Буржуазне базїканнє про родину і вихованнє, про щирі відносини батьків до дїтей робить ся тим більше бридким, чим більше через великий промисел для пролєтарів руйнують ся усї родинні звязки і дїти повертають ся у прості обєкти торговлї і знаряддя до працї.

Але ви, комунїсти, хочете завести спільність жінок! Хором кричить до нас уся буржуазія.

Буржуа бачить в своїй жінцї звичайне знаряддє продукції. Він чує, що знаряддя продукції мають використовувати ся спільно, і, розумієть ся, не може собі нїчого иньшого подумати, як тільки те що жінок спіткає та сама недоля спільности.

Йому й не втямки, що тут мова як раз про те, щоб знести становище жінок, як простих знаряддів продукції.

Про те, нема нїчого сьмішнійшого, як цей високоморальний жах наших буржуа з приводу наче-б то оффіціяльного наміру комунїстів завести спільність жінок. Комунїсти не потрібують заводити спільности жінок, вона майже завсїгди істнувала.

Наші буржуа, не задовольняючись тим, що вони мають для своєї потіхи жінок і дочок своїх пролєтарів, — не кажучи вже про оффіціяльну проституцію, — з особливим смаком зводять жінок один в одного.

Буржуазний шлюб в дійсности це є спільність шлюбних жінок. Чим вже найбільше можна було б дорікати комунїстів, дак се хіба тим, що вони бажають завести оффіціяльну, прямодушну спільність жінок замісць лицемірної, потайної. Але само собою розумієть ся, що разом з знесеннєм теперішніх продукційних відносин, зникне також і спільність жінок, що з них випливає, тобто, зникне і оффіціяльна і неоффіціяльна простітуція.

Крім того комунїстам докоряють, що начебто вони хотять знести батьківщину, національність.

Робітники не мають нїякої батківщини. Не можна у них відібрати те, чого вони не мають. Тим, що пролєтаріят насамперед мусить здобути собі полїтичне пануваннє, з'орґанізувати ся в національну клясу, сам улаштовати ся яко нація тим він сам ще є національним, хоч і зовсїм не в розумінню буржуазії.

Національна відокремленість і антаґонізми народів раз-у-раз зникають разом з тим, як розвиваєть ся буржуазія, свобода торговлї, сьвітовий ринок, одноманітність промислової продукції і відповідні до них життєві відносини.

Пануваннє пролєтаріяту ще більше спричинить ся до їх зникання. Спільна діяльність, нехай хоч цівілїзованих країн, — це одна з перших умов його визволення. Помірно з тим, як уступатиме експльоатація одного індівідуума, уступатиме також експльоатація одної нації другою.

Коли зникнуть клясові антаґонізми в серединї нації, зникнуть також і ворожі відносини, по-між націями.

Що ж до обвинуваченнь, що їх зводять на комунїстів збоку релїґії, фільозофії і ідеольоґії, — то вони не варті й того, щоб на них уважати.

Чи ж треба багато думати, щоб зрозуміти, що коли зміняють ся життєві обставини людей, їх суспільні відносини і істнуваннє, то в-купі з тим одміняють ся й їхні гадки, погляди й розуміння, одним словом їхня сьвідомість.

Щож иньше показує історія ідей, як не те, що духовна продукція зміняєть ся разом з матеріяльною? Пануючі в певний час ідеї завжди були ідеями пануючої кляси.

Балакають про ідеї, які перевертали цїле суспільство; але цим висловлюють тільки той факт, що в межах старого суспільства утворились елєменти нового; що разом з скасуваннєм старих життєвих обставин, касують ся також і старі ідеї.

Коли старий сьвіт схиляв ся до упадку, тодї християнська релїґія перемогла старі релїґії. Коли християнські ідеї в 18 столїттї оступалися перед просьвітними ідеями, то тодї як раз февдальне суспільство провадило завзяту боротьбу з буржуазією, що була тодї революційною. Ідеї про волю совісті й релїґії означали лиш вільну конкуренцію на полї науки.

«Та, же», зауважить нам де-хто, «релїґійні, моральні, фільозофічні, правні ідеї і т. п., зміняли ся звичайно в протязї історичного розвитку, про те релїґія, мораль, фільозофія, полїтика, право завжди перебували цї зміни.

«Є крім того вічні правди, як наприкл. свобода, справедливість і инь., що спільні всїм фазам суспільного життя. Але комунїзм нищить всї старі правди, він нищить релїґію, нищить мораль, замісць того, щоб їх перетворити на ново; значить він перечить усьому дотеперішньому історичному розвиткові».

До чого ж приводить це обвинувачення? Історія всього минулого суспільства розвивала ся на ґрунті клясових антаґонізмів, які в ріжні епохи мали ріжні форми.

Але яку б вони форму не мали, визиск одної частини суспільства другою був спільним фактом для усїх минулих віків. Через це нема нїчого дивного, що суспільна самосьвідомість усїх віків, не дивлячись на всю свою ріжноманітність і ріжнокольорність, рухаєть ся в певних спільних формах, — в формах сьвідомости, які цїлком счезнуть тілько тодї, коли зовсїм зникнуть клясові антаґонізми.

Комунїстична революція це є найрадікальнійше розлученнє з історичними відносинами власности; не диво, що, розвиваючись, вона найрадикальнійше розлучаєть ся з традіційними ідеями.

Та лишім наріканя буржуазії проти комунїзму.

Ми вже бачили ранійш, що першим кроком в робітничій революції є поверненнє пролєтаріяту на пануючу клясу, здобуттє демократії.

Пролєтаріят використає своє полїтичне пануваннє на те, щоб споволу видерти від буржуазії увесь капітал, сцентралїзувати в руках держави, тоб то в руках з'орґанізованого в пануючу клясу пролєтаріяту, всї знаряддя продукції, — і для того щоб яко-мога швидше збільшити массу продукційних сил.

Розумієть ся, спочатку це може стати ся тілько через деспотичне встряваннє в маєткове право і в буржуазні відносини власности, значить шляхом таких заходів, які з погляду економічного видають ся не вистарчаючими і непевними; проте вони в ходї руху переростуть самі себе і зроблять ся необхідними за для перевернення цїлого засобу продукції.

Цї заходи в ріжних країнах, розумієть ся, будуть ріжні.

Одначе, для найбільш поступових країн могли б придати ся ось-які, досить загальні в уживанню, заходи:

1) Експропріяція власности на ґрунта і поверненнє ґрунтової ренти на державнї видатки.

2) Великий поступовий податок.

3) Скасуваннє спадкового права.

4) Конфіската власности усїх еміґрантів і бунтарів.

5) Централїзація кредиту в руках держави за поміччю національного банку, державного капіталу і виїмкової монополї.

6) Централїзація засобів транспорту в руках держави.

7) Побільшеннє числа національних фабрик, знаряддів продукції, оброблюваннє і полїпшеннє ґрунтів відповідно до спільного пляну.

8) Однакова для усїх обов'язковість працювати, заведеннє промислових армій, особливо для хлїборобства.

9) З'єднаннє хлїборобської працї з промисловою, вплив на постійне знищеннє ріжницї між містом та селом.

10) Публичне і безплатне вихованнє усїх дїтей. Знесеннє дїтської фабричної працї в її теперішній формі. З'єднаннє виховання з матеріяльною продукцією і т. и.

Коли, з поступом розитку, счезнуть клясові ріжницї і вся продукція сконцентруєть ся в руках ассоціацій, тоді публична влада втратить свій полїтичний характер. Полїтична влада є властиво силою одної кляси, з'орґанізованою для пригнобленя другої. Коли пролєтаріят, борючись з буржуазією, неминуче єднаєть ся в клясу, коли він завдяки революції робить ся пануючою клясою і, яко пануюча кляса, силою нищить старі продукційні відносини, — то він нищить разом з продукційнимн відносинами і умови істновання клясових антаґонізмів, нищить взагалї кляси, а тим самим і своє власне пануваннє, яко кляси.

На місцї старого буржуазного суспільства з його клясами і клясовими антаґонізмами повстає спілка, в якій вільний розвиток кожного є умовою для вільного розвитку усїх.