Коли дивлюсь глибоко в любі очі..
- I
- Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
- в душі цвітуть якісь квітки урочі,
- в душі квітки і зорі золотії,
- а на устах слова, але не тії,
- усе не ті, що мріються мені,
- коли вночі лежу я у півсні.
- Либонь, тих слів немає в жодній мові,
- та цілий світ живе у кожнім слові,
- і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
- та вголос слів тих вимовить не вмію…
- II
- Якби мені достати струн живих,
- якби той хист мені, щоб грать на них,
- потужну пісню я б на струнах грала,
- нехай би скарби всі вона зібрала,
- ті скарби, що лежать в душі на дні,
- ті скарби, що й для мене таємні,
- та мріється, що так вони коштовні,
- як ті слова, що вголос невимовні.
- III
- Якби я всіми барвами владала,
- то я б на барву барву накладала
- і малювала б щирим самоцвітом,
- отак, як сонечко пречисте літом,
- домовили б пророчистії руки,
- чого домовить не здолали гуки.
- І знав би ти, що є в душі моїй…
- Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…
- І те, що в ній цвіте весною таємною,
- либонь, умре, загине враз зо мною.
