Серед церкви став багач, Світло поправляє. І на нім кожух, кожух, Аж очі вбирає. Та і сам він не худий, Аж труситься сало... Глянув вбогий із кутка Та й заздрісно стало. «Ет, не знає , - каже, - Бог, Кому щастя дати... От, якби то так мені Кожух такий мати, То, здається, що б прийшов У церкву до лиха Та лиш став би я, стояв Та бздикав би стиха.»
