Княжа Україна (1940)/Поход на Царгород
| ◀ Олег | Княжа Україна Поход на Царгород |
Смерть Олега ▶ |
|
ПОХОД НА ЦАРГОРОД.
Геть за морем українським,
Понад склом Босфорських вод
Дивні вежі і палати
Розкидає Царгород.
Наче вир кипить, торгує
Крамом, зброєю, вином.
В день він вуликом здається,
А вночі — чудесним сном.
І з усіх країн до його
Ллється хвилями народ.
Наші теж торгові люде
Їздять в славний Царгород.
Та не любить Грек чужинців
І тримає їх в руці.
— „Хоч не їдь! Одурить, скривдить!“
Наші скаржаться купці.
І Олег, на Греків лютий,
Став збіратися в поход:
Хоче він до України
Прилучити Царгород.
І укрили Чорне море
Українські байдаки,
Розгорнулися вітрила,
Заспівали вояки.
Простір! Воля! Грають хвилі,
Море диха, як живе,
Мов лютує, що з піснями
Легковажний хтось пливе.
Небезпека? Вітер? Буря?
Гнуться щогли кораблів?
О, хіба згорнути крила
Важко, довго для орлів?!.
І гуртом за весла взятись,
Разом взятись і гребти…
Море, море! І в негоду
Любе сміливому ти!
Так три дні плили по морю
Без турботи, без нудьги
Ось і вежі Царгороду,
Ось і грецькі береги.
Але Греки уже знали,
Що летять до них орли
І, щоб в пристань не пустити,
Ланцюги перетягли.
І звелів Олег на берег
Витягати кораблі.
— „Щож, мовляв, як не по морю,
То поїдем по землі“.
І колеса приробивши,
Він вітрила розпустив.
І невидане тут сталось,
Найдивніше диво з див.
„Ой, повій, повій ти, вітре!
Швидче коней повези!“
Зашумів — повіяв вітер,
Покотилися вози.
Вороги перелякались,
До Олега шлють послів.
— „Не руйнуй нас, все дамо ми,
Щоб ти, князю, не схотів!“
— „Ну, гаразд. Покора ваша
Погасила в серці гнів
І, здається, ми братами
Станем з лютих ворогів.
Царю, хай моє купецтво
Вільно ходить в Царгород,
Хай торгує і купує
Вже без кривди і без шкод.
У купців не буде зброї:
Я обмежу їх число,
Щоб не більше, як пів сотні
Їх нараз у місто йшло“.
Цар годився на умову,
Хрест святочно цілував.
Князь на Волоса, Перуна
І на меч присягу склав.
На воротях Царгороду
Князь Олег свій щит прибив.
На воротях Царгороду
Український щит висів!