Княжа Україна (1940)/Війна з татарами

ВІЙНА З ТАТАРАМИ.


Як довідались Татари,
Що повстали Холи і Львів,
Землю галицько-волинську
Хан їх знищити схотів.

На волинський Володимир
То не хмара чорна йде,
То не грім гуде далекий,
А то військо хан веде.

Виїзджає князь Василько:
— „Залиши мій рідний край!“
Але був глухий, як камінь
Хан татарський Бурундай.

І Василько підпалити
Рідне місто мусів сам
І діставсь живим у руки
На наругу ворогам.

У поход взяли Василька
І під Холм його ведуть.
„Як, мовляв, Василька вгледять,
Холм без бою віддадуть“.


І Василько йде під мури
Плаче й камені несе.
Радить він здаватись швидче,
Та каміння кида все.

І Холмщани зрозуміли
Князя мову бойову,
Що каміння треба брати
Та камінням в татарву!

— „Королю не є ти братом.
Не послухаєм слуги!
Не здамося, повоюєм!
Будуть знати вороги!“

І задумавсь хан татарський:
— „Мабуть, сила у їх єсть.
А моє стомилось військо;
Що, як втратить славу й честь?“

І, подумавши, він крикнув:
— „Гей, на коні, вояки!
Коли тут ми заночуєм,
Нападуть на нас вовки“.

І пішло татарське військо.
Холм щасливо врятувавсь,
Та з Татарами лихими
Цілий вік король змагавсь.