кевкати

кевкати

*Ке́вкати, каю, єш, гл. О ястребе (ка́ня): кричать. Он каня кевкає, кури кудкудачуть. Франко. «В поті чола». 32. Однокр. в. ке́вкнути, кну, неш, гл. Екнуть. Як махнув під бік, то стара й зуби стяла, лиш кевкнуло. Св. Л. 286.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28