Камена
Микола Зеров
I. Самотний мед
На Отрисі
Київ: Видавництво «Слово», 1924
НА ОТРИСІ.
 
 

Глянь: западає день, і вітер посвіжів.
Не в'ються оводи уже над чередою,
І тіні довшають. Побудь, побудь зо мною,
Сердечний гостю мій, посланниче богів!

За кухлем молока з моїх гірських грунтів
Там, за вершиною Тифреста сніговою,
Ген-ген побачиш ти Олімп перед собою,
Красу Темпейських лук і Піврійських нив.

А там Евбея спить на лоні хвиль безмовних
І Ета, де Геракл, конаючи, воздвиг
Останнє огнище і перший свій жертовник.

А там — ясний Парнас і непорочний сніг,
Де громовий Пегас, прокинувшись з зорею,
В свій несмертельний льот рушає над землею.

——————

Отрис — гірський кряж Північної Греції, поблизу Ети, у Тесалійській долині. На північному похилі гори — містечко Тавмаке (од thaumazein — дивуватися), славне своїм краєвидом. З околиць містечка несподівано розгортається ціла панорама: долина Тесалії, море, скелі Евбеї та гірські пасма Тифреста, Олімпу й Парнаса.