Камена
Микола Зеров
I. Самотний мед
Гільгамеш
Київ: Слово, 1924
ГІЛЬГАМЕШ.
 

Ут-Напіштиме, давній предку мій,
Загублений в далекім океані…
Я Гільгамеш, прославлений на брані,
Я цар Урука, кат і лиходій.

Я друга мав. На щастя й супокій
Він повернув мої змагання п'яні,
І от умер мій добрий Еабані,
І клятих дум мене бентежить рій.

Порадь мене, мій предку староденний,
Як людський вік продовжити нужденний,
Як доступитись загадок буття.

А ветхий дід, мов особливу ласку,
Рипить йому, провадить вічну казку:
Рай та потоп, та дерево життя…

——————

Герой глибокодумного Вавилонського епосу, знайденого і прочитаного коло п'ятидесяти років назад (1872 р., Джордж Сміт). — Цар Урука, велетень і вояк Гільгамеш по смерті свого приятеля Еабані тяжко замислюється над вічною загадкою життя й смерти. Блукаючи по світах, він прибивається на щасливий острів серед моря, де живе давній праведник Ут-Напіштим, вавилонський Ной, єдиний з людей, що врятувався з сім'єю під час всесвітнього потопу. Ут-Напіштим розповідає про потоп, про свій корабель, на якому він урятувався, про безсмертя, яким нагородили його боги. Він навчає Гільгамеша, як дістати овочів з дерева життя. Гільгамеш дістає ті овочі, але Змій підступається до нього: герой тратить свою здобич, і людський рід зостається смертним.