Калєндар УНСоюзу на 1919 рік/Селянська самооборона в Галичинї 1848-49 р.
| ◀ Галицькі повстаня XV-XVI віку | Калєндар УНСоюзу на 1919 рік Селянська самооборона в Галичинї 1848-49 р. (Іван Кревецький) |
З культури Хмельниччини ▶ |
|
Коли в 1848—49 р. Мадяри підняли повстанє проти Австрії, австрійське правительство для оборони Галичини зорґанїзувало тут народну самооборону. Ся орґанїзація складала ся з двох частий: селянської самооборони і гірських стрільцїв. Селянська самооборона повстала на розпорядок галицької краєвої президії 6. січня 1849 р., а обіймала пять підгірських округів: Сянік, Самбір, Стрий, Станиславів, Коломия. До сього війска належали всї мущини в віці 20—50 лїт; кожде село мало свого команданта, а кілька або кільканайцять сїл творили округ і мали надкоманданта. Командантами по селах були звичайно вислужені війскові, жандарми, лїсничі і ин.; крім них була низша старшина, сотники, пятьдесятники, десятники. Люди приналежні до оборони діставали оружє; ізза недостачі чогось лїпшого брали коси настромлені на дручки, списи сїльського виробу, сокири. Більші села мали власні хоругви, по містах мали й тарабани. Узброєних в рушницї зібрано в осібний віддїл стрільцїв; кінні творили віддїли кінноти. На даний знак все війско мало ставити ся у т. зв. алярмові місця, що лежали близко угорської границї. Кожде село висилало до окружного центра щоденно одного або двох узброєних людий на т. зв. ординанс, щоби принести прикази від надкоманданта до місцевої команди. В селї була також варта, що стримувала переїздних і питала ся о пашпорти. Від границї до кождого села ішли стовпи трівоги, пообвязувані соломою і напущені смолою; коли наближав ся ворог, сторожа мала їх запалити і подати як найскорше знак трівоги узброєним селянам; тодї всї збирали ся в алярмове місце. Деколи збирали ся віддїли з цїлого округа на загальний перегляд.
Перегляд самооборони відбув ся н. пр. в Богородчанах в осени 1849 р. — на толоцї під містом. На правім крилї уставлено зверх 300 Гуцулів з рушницями через плечі на маленьких гірських кониках; проводили ними унїформовані гайдуки з камеральних дібр. Коло них стануло 600 піших Гуцулів і Підгірян, що мали то власні ґвінтівки, то старі жовнїрські карабіни з кременем, то стрільби відібрані польській народовій ґвардії; були подїлені на шість сотень, а проводили ними камеральні лїсничі. Дальше уставило ся в трох рядах до 8.000 селян, подїлених не на сотнї але громадами, а кожде село вів селянин, вислужений жовнїр, якому перевішено через плечі старий капральський тесак з арсеналу у Львові. В руках мали коси, списи, сокири. Якийсь капітан зі Львова мав промову, а потім відбула ся дефіляда. Один старий сьвященик, сивенький як голуб, сїв, убраний у фелон, на білого коня і з величезним хрестом у руках станув перед війском. На команду „марш!” затягнув сильним голосом пісню „Пречистая Діво Мати”; потім співали „Мир вам, братя” і „Маширують швалїжери, щаслива їм дорога”… Таксамо сьвяточно відбуло ся в Станиславові посьвяченє гармати для селянського війска. Гарно вичищена гармата зі синьо-жовтою ляфетою стояла перед церквою, звернена немов умисно на давну біло-червону стражницю польської ґвардії народової. Артилєристи були в мундурах голубої краски зі жовтими вилогами і в сїрих шараварах, на головах мали чорні баранкові шапки з жовтими верхами…
Народна самооборона дійшла до значних розмірів, бо в самім станиславівськім окрузї числила понад 17.000. Селянські віддїли показали свою справність у боротьбі з угорсько-польськими повстанцями, які під покликом свободи і братерства нищили пограничні села і хотїли привернути давну анархію і самоволю. До стичок з повстанцями прийшло в околицях Лавочного, де селяни взяли до неволї більше нїж 350 людий, між ними богато Поляків; таксамо в Самбірщинї і Коломийщинї. Коли угорське повстанє здавлено, австрійський уряд розвязав також селянські віддїли в осени 1849 р.
Батальон гірських стрільцїв повстав заходами Головної Руської Ради на дозвіл цїсаря Франц Йосифа I. з 10. марта 1849 р. Він мав тусаму цїль, що селянська самооборона — боронити Галичину перед Мадярами, але був зорґанїзований вже справді по війсковому, навіть мав муштру німецьку. Від инших полків відріжняв ся руський батальон мундуром: кабат був червоний зі стоячим ковнїром і з синими „роґальками” на раменах; мав один ряд золотих ґузиків. Штани сині зі шнурковими жовтими лямпасами; пояс широкий ремінний з мосяжними бляшками. Замісць плаща був сїрак з сїрої краски з синим обрамованєм і синими ґузиками й петлями. На голові носили сїру гуцульську крисаню зі стрілецькими перами по лївім боцї, або складану шапку з великим дашком і жовтим обрамованєм. Узброєні були карабіном і довгим баґнетом. До батальону зголосило ся 3.460 добровольцїв, але принято лиш 1.410 людий. Офіцирами в батальонї були в більшій части Русини. Батальон стояв в близкім відношеню до наших полїтичних кругів: офіцири по іменованю представляли ся Головній Руській Радї, командант присилав рапорти про стан батальону, а при народних сьвятах, нпр. сьвяткованю панщини, стрільцї виступали з музикою і робили ілюмінацію своєї касарнї. В воєнних операціях батальон не брав участи, хоч ходив на Угорщину, бо угорське повстанє вже упало. Головна Руська Рада внесла до цїсаря просьбу, щоби дозволено утворити ще другий батальон з руською командою і руською хоругвою. Галицькі полїтики мали думку прибільшувати корпус постепенно до 10.000 людий і утворити національне наше війско. Але тодїшний галицький намісник, Аґенор Ґолуховский, заявив ся проти такого дозволу, бо такий корпус, оживлений національними почуванями, був би оружною репрезентацією народу і міг би показати сепаратистичні змаганя. Прошеню о другий батальон відмовлено. Перший руський батальон також розвязано в сїчни 1850 р., а на добровольцїв розпочато нагінку і деяких безправно влучено до армії.
Іван Кревецький.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|